Постанова № 33931824, 24.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2415/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофасад" до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврофасад" (далі - ТОВ "Єврофасад") звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (Баришівська ДПІ Київської області ДПС), в якому, з урахуванням поданих ним уточнень, просив скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 15.12.2010 № 0000282332/0 та від 18.02.2011 № 0000282332 в частині визначення ТОВ «Єврофасад» податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1 129 347, 30 грн. (у тому числі 868 147, 28 грн. за основним платежем та 26 1200, 02 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та податкові повідомлення-рішення відповідача від 15.12.2010 № 0000292332/0 та від 18.02.2011 № 0000292332 в частині визначення ТОВ «Єврофасад» податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1 041 776, 76 грн. (у тому числі 694 517, 83 грн. - за основним платежем та 347 258, 93 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Баришівської ОДПІ Київської області ДПС було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010.

В ході проведення перевірки було встановлено, серед іншого, порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що виявилось у завищенні ним суми податкового кредиту: за жовтень 2009 року у розмірі 34 763, 00 грн., за листопад 2009 року у розмірі 86 402, 04 грн., за січень 2010 року у розмірі 20 6191, 67 грн., за лютий 2010 року у розмірі 63 340, 33 грн., за березень 2010 року у розмірі 18 8702, 41 грн. та за квітень 2010 року у розмірі 115 118, 38 грн.

Крім того, під час проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що виявилось у неправомірному включенні ним до складу валових витрат на придбання послуг з експедиційного обслуговування за ІV квартал 2009 року у розмірі 151 456, 30 грн., за І квартал 2010 року у розмірі 572 793, 01 грн. та за ІІ квартал 2010 року у розмірі 143 897, 98 грн.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 02.12.2010 року № 2816/23-2/32095952, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.12.2010 № 0000282332/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 879 940,03 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 267 017,40 грн.; від 15.12.2010 № 0000292332/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 696 066,65 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 348 033,34 грн.; від 18.02.2011 року № 0000282332 про збільшення ТОВ «Єврофасад» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 879 940,03 грн. та нарахування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 267 017,40 грн.; від 18.02.2011 року № 0000292332 про збільшення ТОВ «Єврофасад» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 696 066,65 грн. та нарахування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 348 033,34 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішенями відповідача позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

За наслідками розгляду скарги позивача, Баришівською ОДПІ в Київській області було прийнято рішення від 18.02.2011 року № 113/10/23, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

За результатом розгляду повторної скарги позивача, ДПА в Київській області було прийнято рішення від 14.04.2011 року № 865/10/25-017/71-471, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення відповідача - без змін.

За результатом розгляду послідуючої скарги позивача ДПА України було прийнято рішення від 13.05.2011 року № 8900/6/25-045, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення відповідача - без змін.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (Закон втратив чинність з 1 січня 2013 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з у рахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Водночас у п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Разом з тим, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між ТОВ «Єврофасад» (Замовник) та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (Підрядник) було укладено договір підряду на комплекс робіт по влаштуванню фасадної системи від 01.09.2009 року № ЕФ-ЕД-0109, загальний обсяг операцій складає 4 167 106,98 грн. (в тому числі ПДВ - 694 517,83 грн.).

За умовами пункту 2.1. договору підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109, підрядник зобов'язується на свій ризик та власними силами у строки та на умовах цього договору виконати комплекс будівельно-монтажних робіт з улаштування фасадних систем з матеріалів замовника на об'єкті.

На підставі вказаного договору між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» було підписано акти по влаштуванню фасаду (а.с.119-126 том І) та складено акти огляду прихованих робіт (а.с.145-183 том І ).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, податкові накладні, розрахунки-фактури, платіжні доручення, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, оскільки містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «С.Дж.Р.Груп» були виписані наступні податкові накладні: № 9963 від 25.11.2009 року, № 9964 від 25.11.2009 року, № 9065 від 30.10.2009 року, № 452 від 18.01.2010 року, № 477 від 19.01.2010 року, № 832 від 28.01.2010 року, № 905 від 29.01.2010 року, № 1823 від 24.02.2010 року, № 1949 від 26.02.2010 року, № 2780 від 24.03.2010 року, № 2946 від 30.03.2010 року, № 3889 від 27.04.2010 року, № 3921 від 28.04.2010 року, № 4148 від 30.04.2010 року.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується наявними в справі копіями банківських виписок (а.с.216-217 том І).

На підставі податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів, отриманих від контрагента, позивачем за жовтень-листопад 2009 року та січень-квітень 2010 року сформовано податковий кредит із суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг та валові витрати.

За твердженням податкового органу, правочин, укладений між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» є нікчемним і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Ураховуючи вказані обставини, відповідач дійшов висновку про відсутність у ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по взаємовідносинах з позивачем та відсутність наміру і фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Так, з наявних в справі доказів вбачається, що в ході аналізу інформаційної бази даних «АІС ОР» встановлено, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп» зареєстроване ДПІ у Печерському районі м. Києва та відповідно до даних автоматизованої інформаційної системи обласного рівня має стан - 10 «запит на встановлення місцезнаходження». В результаті здійснених заходів встановлено, що за вказаною адресою ТОВ «С.Дж.Р.Груп» не знаходиться.

В ході провадження досудового слідства по кримінальній справі № 69-107 за фактом створення фіктивного підприємництва ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, встановлено, що в період 2007-2008 рр. на території м. Києва невстановлені слідством особи з метою прикриття власної незаконної діяльності, тобто заняття видами діяльності від імені суб'єктів господарської діяльності без належних повноважень, організували створення підприємств на підставних осіб та призначення на їх посади керівників. При цьому, ці особи не мали ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності від імені створеного підприємства.

Допитаний у справі гр. Якимець А.В. надав пояснення, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства та документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб.

Вказані обставини, на думку колегії сддів, дають підстави для висновку про відсутність у ТОВ «С.Дж.Р.Груп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеному з ТОВ "Єврофасад" правочину, що також підтверджується і відсутністю фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент . вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Як вбачається з висновків акту перевірки від 02.12.2010 року № 2816/23-2/32095952, договори укладені між TOB «Єврофасад» з TOB "С.Дж.Р.Груп" не спричиняють настання правових наслідків, оскільки операції по взаємовідносинах між даними товариствами не мали реального характеру. Крім того, в ході перевірки було встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період з серпня 2008 року по травень 2010 року.

Разом з тим, на момент проведення перевірки ТОВ "С.Дж.Р.Груп" по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит, не мало відомостей щодо наявності трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності. У зв'язку з цим, господарські операції ТОВ "С.Дж.Р.Груп" не мали реального товарного характеру, оскільки даним підприємством безпідставно були виписані податкові накладні по податкових зобов'язаннях з продажу товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців, зокрема, ТОВ "Єврофасад" за період з 01.07.2008 по 30.06.2010.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що угода, яка була укладена між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" не мала на меті настання реальних правових наслідків, що відповідно свідчить про безтоварність господарських операцій, що були здійснені позивачем в період з 01.07.2008 по 30.06.2010.

Отже, дії платника податку ТОВ "Єврофасад" свідчать про його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофасад", слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофасад" до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 30.09.13р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.