Ухвала суду № 33931793, 03.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4287/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації. Свої позовні вимоги мотивував тим, що 06.09.2012 року його виключено із списків особового складу та видано довідку №56 від 10.09.2012 року щодо вартості належного до видачі йому речового майна на суму 12030,02 грн. Зазначав, що звернувшись до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального Штабу Збройних Сил України з метою отримання компенсації замість неотриманого речового майна згідно Довідки №56 у відповідь отримав лист відповідача, яким позивача його повідомлено, що в которисі Центру не передбачено коштів на виплату грошової компенсації взамін належного до видачі речового майна, та вказано, що порушене ним питання можливо вирішити в даний час лише шляхом отримання встановленим порядком речового майна на складі Центру. Така бездіяльність на думку позивача є протиправною та порушує його право на отримання належної йому грошової компенсації замість недоотриманого речового майна. Просив суд визнати протиправною бездіяльність Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати йому при звільненні з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна звільненому у запас; стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на його користь грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна звільненому у запас у загальній сумі 12 030 (дванадцять тисяч тридцять) грн. 02 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 червня 2013 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_3 грошової компенсації замість належного до видачі речового майна.

Стягнуто з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна у сумі 12030 (дванадцять тисяч тридцять) грн. 02 коп.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є полковником у запасі, військовим пенсіонером, який проходив військову службу з 31 липня 1986 року по 25 жовтня 2011 року.

Відповідно до витягу із наказу Тимчасово - виконуючого обов'язки першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 06 вересня 2012 року № 171 полковника ОСОБА_3, старшого офіцера відділу спеціального зв'язку управління спеціального зв'язку та криптології Центрального управління захисту інформації і криптології (Восьмого центрального управління), звільненого наказом Міністра оборони України від 21 серпня 2012 року № 668 у запас за пунктом «б» частини шостої (за станом здоров'я) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, з 06 вересня 2012 року виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Солом'янського районного у місті Києві військового комісаріату.

Позивач отримав довідку Адміністративно господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України № 56 від 10.09.2012 року щодо вартості належного до видачі речового майна звільненому на суму 12030,02 грн. та звернувся до відповідача щодо здійснення виплати компенсації за недоотримане речове майно.

Листом Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального Штабу Збройних Сил України від 20 лютого 2013 року № 292/55 позивача повідомлено, що недоотримане речове майно може бути отримане позивачем з речового складу Центру.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 2011-XII, військовослужбовці мали право одержувати за рахунок держави, окрім грошового забезпечення, речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію частини другої статті 9 вказаного Закону призупинено пунктом 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ, який набрав чинності з 11 березня 2000 року в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України), що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 року № 328-V Закон № 2011-XII доповнено статтею 9-1, відповідно до якої продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 9-1 цього Закону в редакції закону від 9 липня 2007 року, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року дію пункту 2 статті 9-1 Закон № 2011-XII зупинено на 2007 рік.

Підпунктом 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VІ пункт 2 статті 9-1 Закону виключено. Рішенням Конституційного Суду України від 25 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни внесенні підпунктом 3 пункту 67 визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Отже, з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України частина друга статті 9-1 Закону № 2011-XII є діючою та підлягає виконанню.

У відповідності до вищевикладеного, законодавством була поновлена виплата грошової компенсації за не отримане речове майно з 2008 року.

При цьому, слід зазначити, що стаття 9 Закону України № 2011 в редакції до 01 січня 2007 року, і стаття 9 -1 цього Закону в редакції після 2007 року регулюють питання речового забезпечення військовослужбовців, зокрема, виплати зазначеної компенсації, саме під час проходження ними військової служби.

Відповідно до пункту 28 цього ж Положення №1444, військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

З матеріалів справи вбачається, що при виключенні зі списків особового складу позивачу видано Довідку №56, відповідно до якої вартість належного до видачі речового майна складає 12 030, 02 грн.

Таким чином, з огляду на те, що позивач звільнений у запас з правом носіння військової форми одягу, відповідно до Довідки №56 вартість належного до видачі речового майна складає 12 030, 02 грн., враховуючи, що позивач звертався до відповідача стосовно виплати компенсації за недоотримане речове майно та не отримав позитивної відповіді, керуючись приписами Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, можливо, з метою забезпечення гарантії дотримання і захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України), дійти висновку про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошову компенсацію замість належних йому до видачі речового майна у сумі 12 030, 02 грн.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, необхідно зауважити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач знав про порушення своїх прав, інтересів щодо невиплати йому грошової компенсації за не отримане речове майно після звільнення з військової служби та одержання довідки №56 від 10.09.2012 року.

Проте, можливо узяти до уваги ту обставину, що позивач звернувся до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України з вимогою виплати компенсації за не отримане речове майно та отримав відповідь про фактичну відмову у виплаті грошової компенсації листом від 20.02.2013 року №292/535.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав позивачем пропущено з поважних причин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 08 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 03 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.