Постанова № 33931477, 25.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1125/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2013 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

ФОП ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС України про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2012 № 0002941740, № 0002951740.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2013 року позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.12.2012 року № 0002941740 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 18 841,15 грн., у тому числі: 15 072,32 грн. - основний платіж, 3 768,83 грн. - штраф, та № 0002951740 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 68826,25 грн., у тому числі: 55061 грн. - основний платіж, 13765,25 грн. - штраф. В задоволенні адміністративного позову в іншій частині - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ФОП ОСОБА_2 та ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС України подали апеляційні скарги, в якій просили скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відповідно позов задовольнити в повному обсязі та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. У своїх апеляційних скаргах апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, з чим апеляційна інстанція не може повністю погодитися з огляду на слідуюче.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню повністю, а відповідача - частково, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено планову перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 05.05.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 24.10.2012 року № 881/17-20/НОМЕР_3 та прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 04.12.2012 року:

- № 0002941740, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДФО на 78 522,73 грн. (у т.ч.: 69 797,97 грн. - основний платіж, 8 724,75 грн. - штраф);

- № 0002951740, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 79 421,25 грн. (у т.ч.: 65 736 грн. - основний платіж, 13 685,25 грн. - штраф).

Так, у період з 05.05.2010 року по 31.12.2010 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та сплачував єдиний податок, а на протязі 2011 року перебував на загальній системі оподаткування, та здійснював діяльність автомобільного вантажного транспорту по території України.

З акту перевірки слідує, що за 2011 рік позивач включив до валових витрат витрати у розмірі 370 319 грн. (без ПДВ), що пов'язані з використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування тощо), а також ним включено до валових витрат 133 261,74 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 65 736 грн., нарахованих по операціям з ТОВ «Техноторг Ком», ТОВ «БС Косналтінг Юк-реін», ТОВ «Мастергільдія», ТОВ «Июльський».

Податковий орган прийшов до висновку про завищення позивачем валових витрат на 503 580,64 грн., а саме: неправомірне включення витрат у сумі 370 319 грн. до складу валових, оскільки вони не відносяться до витрат операційної діяльності, а також про неправомірне включення витрат на загальну суму 133 261,74 грн. та нарахованого ПДВ у сумі 65 736 грн. до податкового кредиту з ПДВ по зазначених вище контрагентах, які станом на дату підписання акта перевірки мають ознаки «фіктивності», тобто відсутні за місцезнаходженням, не мають виробничих потужностей, що унеможливлює здійснення господарської діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат на 88678,37 грн. і податкового кредиту з ПДВ на 55061 грн. є помилковим, оскільки не відповідає вимогам п. 138.2 ст. 138, ст.ст. 198, 201 ПК та наданим до перевірки документам.

Колегія суддів, повно та всебічно дослідивши фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсяг з огляду на слідуюче.

Перш за все, колегія суддів не може не погодитися з доводами апелянта-позивача, що суд першої інстанції скасувавши частково спірні податкові повідомлення-рішення, розрахувавши при цьому як суму основного податкового зобов'язання, так і суму штрафних (фінансових) санкцій перебрав на себе функції суб'єкта владних повноважень - податкового органу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2012 у справі № 21-242а12.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПК України («Податок на прибуток підприємств»).

Згідно з п. п. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 розділу III ПК України не включаються до складу витрат

витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пп. 146.11 і 146.12 ст. 146 та п. 148.5 ст. 148 цього Кодексу.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 пп. 138.10, 138.11 цієї статті.

Відповідно до абз. «в» п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Таким чином, до складу витрат не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Витрати на технічне обслуговування відповідно до п. п. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України також відносяться до інших витрат. Зокрема, це витрати на ремонт техніки (транспортного засобу).

Виходячи з правових приписів п. 138.2 ст. 138 ПК України всі витрати на технічне обслуговування повинні бути підтверджені первинними документами, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II ПК України.

Згідно з п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат. Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства і надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

За п. 138.8 ПК України до собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відносяться витрати, прямо пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

У пп. «г» п. 138.8.5 ПК України зазначено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

До складу адміністративних витрат включаються зокрема витрати на утримання основних засобів, а також амортизація (пп. «в» п. 138.10.2 ПК України).

За таких обставин витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів (витрати на придбання запасних частин, технічне обслуговування та ремонт автомобіля) цілком і повністю відносяться до загальновиробничих або адміністративних витрат (в залежності від того, для чого використовується автомобіль). Ці витрати є складовою витрат операційної діяльності.

Колегія суддів також не може не зауважити, що ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю всім своїм майном (ст. 52 ЦК України). Згідно статті 51 ЦК України до фізичних осіб підприємців застосовуються нормативно - правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше прямо не встановлено законом.

Отже, наведені вище правові норми повністю спростовують доводи суду першої інстанції та апелянта-відповідача щодо віднесення витрат на ремонт основних засобів до інших витрат (абз. 3 п. 138.1 ПКУ).

Основні засоби - це матеріальні активи, що призначаються платником податків для використання у господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (п. 14.1.138 ПК України).

Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що транспортні засоби, за допомогою яких підприємець на загальній системі оподаткування здійснює автомобільні перевезення, підпадають під визначення основних засобів.

Таким чином, посилання апелянта-відповідача на те, що витрати на поточний ремонт та утримання автомобіля тотожні витратам на реконструкцію, модернізацію або інше поліпшення основних засобів,не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки витрати на ремонт, технічне обслуговування, придбання запасних частин для автомобіля, відносяться до загальновиробничих або адміністративних витрат, які включаються до витрат операційної діяльності.

Неправомірними є посилання апелянта-відповідача на відсутність у позивача права здійснювати облік основних засобів та (як наслідок) включати до валових витрат вартість поліпшення основних фондів, з огляду на наступне.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» надає фізичній особі - підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому не позбавляє його права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів, придбання пально-мастильних матеріалів. Дана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року у справі № К/9991/90719/11.

За таких обставин, понесені позивачем витрати у сумі 370 319 грн. являються операційними і правомірно були включені до складу валових витрат.

З приводу формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по

контрагентам: ТОВ «Техноторг Ком», ТОВ «БС Консалтінг Юкреін», ТОВ «Мастергільдія», ТОВ «Июльський», то судом першої інстанції правильно визначено формування валових витрат в сумі 88 678 грн. 37 коп. та

подакового кредиту з ПДВ в сумі 55 061 грн. по контрагентам ТОВ «Техноторг Ком», ТОВ «Мастергільдія», однак помилковими є висновки по контрагентах ТОВ «БС

Консалтінг Юкреін» та ТОВ «Июльський», виходячи з наступного.

В податковій накладній № 69 та акті надання послуг № 69 зазначено про надання бухгалтерських послуг за листопад вартістю 6 667, 67 грн. (без ПДВ), а в акті здачі-прийняття послуг на таку ж суму 6 667, 67 грн, (без ПДВ) зазначено крім бухгалтерських послуг також і юридичні послуги по договору від 30.10.2011 № 35. Матеріали справи також містять акт надання послуг від 30.11.2011 року № 68 та податкову накладну від 30.11.2011 року № 68, що складені на підставі договору від 30.10.2011 № 35, в яких зазначено про надання юридичних послуг за листопад вартістю 879, 67 грн. та ПДВ 1 758, 33 грн.

Колегія суддів з даного приводу зазначає, що зазначені вище розбіжності не можуть бути підставою для висновку про нереальність/безтоварність господарської операції, оскільки наявні підтверджуючі первинні документи про виконання умов договору та надання послуг, передбачених в ньому.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

За пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» № 1379 від 01.11.2011 року (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

Стосовно підтвердження фактичного надання ТОВ «БС Консалтінг Юкреін» послуг, то суд першої інстанції помилково вказав, що проекти юридичних документів є недопустимими доказами, оскільки такі документи підпадають під визначення «юридичні послуги».

Також, за ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено не правильний висновок щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби України - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби України від 04.12.2012 року № 0002941740

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби України від 04.12.2012 року № 0002951740.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03146, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_3) судовий збір у сумі 1579 (одна тисяча п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 46 коп. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.