Постанова № 33929264, 01.10.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3096/13-а

01 жовтня 2013 року 17год. 00хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Мосійчук А.П.,

відповідача: представник Наконечний Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

приватного підприємства агропромислове приватне підприємство "Мир"

до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Мінідоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що в липні місяці 2013 року відповідачем проведена виїзна позапланова документальна перевірка дотримання позивачем вимог податкового законодавства в період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012року. За наслідками перевірки складений відповідний акт, яким встановлені порушення. На підставі висновків акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення про: збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 110805грн. в т.ч. штрафні санкції в сумі 22161грн.; за платежем податок на додану вартість на суму 51627грн в т.ч. штрафні санкції в сумі 17209грн.; збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 124221,70грн. в т.ч. штрафні санкції в сумі 88221,30грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення, на думку позивача, винесені неправомірно так як відповідачем при проведенні перевірки не з'ясовані всі обставини справи, не взяті всі документи до уваги, а отже вони належать до скасування. Крім того, позивач стверджує про неправильне застосування відповідачем норм податкового законодавства при визначенні штрафних санкцій при збільшенні суми грошового зобов'язання по податку з фізичних осіб.

До початку розгляду справи по суті позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині збільшення суми грошового зобов'язання за штрафними санкціями за платежем податок на доходи з фізичних осіб в сумі 84558,02грн. (а. с. 66 т.1).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача подав в судовому засіданні письмові заперечення в яких позовні вимоги не визнав та додатково пояснив, що в ході здійснення перевірки були встановлені порушення позивачем податкового та іншого законодавства, первинні бухгалтерські документи заповнені з порушенням законодавства, не підтверджується використання ПММ в господарській діяльності. Крім того зазначив, що позивач неправильно трактує норми податкового законодавства, які встановлюють застосування штрафних санкцій при порушенні сплати податку на доходи фізичних осіб, а відтак оскаржувані рішення є правомірними. Просив у задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона працювала у позивача головним бухгалтером. Під час проведення перевірки нею були надані всі документи, які витребовувались відповідачем. При цьому вказала, що оскільки підприємство знаходиться у віддаленому місці, відповідачем не здійснювалась перевірка за місцем знаходження підприємства, а документи витребовувались в телефонному режимі і передавались перевіряючим по місцю знаходження відповідача. Також свідок надав пояснення щодо формування витрат в 2012році. Так, свідком було зазначено, що до витрат в листопаді 2012р. плата за оренду земельних паїв, нарахована в 2011році включена не була, це підтверджується також її письмовими поясненнями, наданими в ході проведення перевірки. Крім того, вказаний факт підтверджується також розшифровкою валових, адміністративних та інших витрат, включених до собівартості придбаних та реалізованих товарів за 2012 рік, розшифровкою головної книги, а тому свідку незрозуміло, на підставі яких даних відповідачем зроблений висновок про включення позивачем у витрати 2012 року плату за оренду земельних паїв, нараховану за 2011р. Щодо заповнення подорожніх листів, свідком було зазначено, що підприємство здійснює господарську діяльність, пов'язану з сільським господарством, має в оренді землі, які необхідно обробляти, а тому наказами, за відповідними працівниками підприємства була закріплена техніка. В той же час свідок зазначив, що дійсно, подорожні листи не завжди виписувались щодня та можливо не всі рядки подорожніх листів були належним чином заповнені. Але просив взяти до уваги той факт, що особи працівників, за якими закріплена техніка та які мали би заповняти подорожні листи належним чином, люди не завжди освічені в бухгалтерській документації, а тому можуть і не знати всіх нюансів бухгалтерії. Разом з тим, для того, щоб правильно обліковувати придбання та списання паливно-мастильних матеріалів, складались інші документи, а саме, реєстр надходження і використання ПММ, податкові накладні, чеки на придбання ПММ, зведення про виконані роботи та витрачене пальне. Вказані документи, на думку свідка, підтверджують використання ПММ в господарській діяльності.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, свідків, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача належать до часткового задоволення, при цьому суд виходить з наступного.

Щодо податкових повідомлень-рішень: №0000412200 від 12.08.2013р., яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 110805грн. (88644грн. за основним платежем та 22161грн. за штрафними санкціями); №0000402200 від 12.08.2013р., яким збільшена сума грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 51627грн. (34418грн. основного платежу, 17209грн. штрафних санкцій) (а. с. 41-42 т.1).

В судовому засіданні з'ясовано, що на збільшення вказаних грошових зобов'язань вплинули включення в листопаді 2012р. у рядок 05.1 декларації з податку на прибуток «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» плати за оренду земельних паїв, нараховану за 2011р. та використані в 2012р. на транспортні засоби паливо-мастильні матеріали. Так, згідно акту перевірки, плата за оренду земельних паїв за 2011р. складає 261191грн., а ПММ в 2012р. 141081грн. При цьому, відповідач вказує, що плата за оренду земельних паїв, яка нарахована за 2011р. неправомірно віднесена позивачем до витрат у листопаді 2012р., а відтак, позивачем порушено вимоги п.153.7 ст.153 ПК України. Щодо віднесення до витрат придбаних ПММ, то відповідачем в акті перевірки встановлено, що подорожні листи виписуються та видаються з порушенням норм чинного законодавства, а саме Наказу Мінтрансу України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», а тому зазначені документи не можуть бути визнані як первинні бухгалтерські документи, а отже не можуть бути підтвердженням використання придбаних ПММ в господарській діяльності позивача. В зв'язку з цим, позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту 34418грн.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача при цьому виходить з наступного.

Як вбачається із головної книги, копія якої долучена до матеріалів справи (а. с. 47-56 т.1), включених до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2012 рік були включені наступні валові, адміністративні та інші витрати, а саме, валові витрати: заробітна плата в сумі 40 441грн., єдиний соціальний внесок в сумі 14867грн., паливо-мастильні матеріали в сумі 97578грн., насіння на суму 269703грн., послуги машино-тракторного парку в сумі 13841грн., орендна плата за земельні ділянки 2012 рік в сумі 580454грн., послуги сторонніх організацій в сумі 1148051грн., загальновиробничі витрати на суму 21233грн., амортизація в сумі 39428грн., відсотки за користуванням кредитом в сумі 34952грн., всього на загальну суму 2260548грн. Адміністративні витрати: заробітна плата в сумі 37370грн., єдиний соціальний внесок в сумі 8408грн., паливо-мастильні матеріали в сумі 17841грн., послуги сторонніх організацій 9652грн., запасні частини в сумі 1000грн., інші витрати на суму 456грн., всього на загальну суму 74727грн. Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати: земельний податок в сумі 20518грн., орендна плата за землю в сумі 21457грн., орендна плата за не витребувані паї в сумі 49897грн., всього на загальну суму 91872грн.

Також зазначена розшифровка витрат була надана відповідачу під час перевірки, що останнім не заперечується, однак ні в акті перевірки ні в письмових чи усних заперечення проти позову відповідачем не заперечується факт включення зазначених витрат у 2012р. в сумі 2 427147 гривень, тобто у випадку, якщо позивач включив би плату за оренду земельних паїв нараховану за 2011 рік в сумі 261191грн. в листопаді 2012 року до декларації з податку на прибуток рядок 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)», то загальна сума витрат включених до декларацій з податку на прибуток рядок 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за 2012 рік мала б становити 2 688 338 гривень, однак така цифра суперечить як деклараціям так і акту перевірки №47/2242/30717283 від 1 серпня 2013 року на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

До того ж, про не включення в листопаді 2012 року до декларації з податку на прибуток рядок 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» плату за оренду земельних паїв нараховану за 2011 рік засновник АПП «МИР» зазначив у своєму рішенні № 4 від 12 жовтня 2012 року (а. с. 60 т. 2).

Крім того, факт не віднесення до витрат 2012р. витрат по оренді землі 2011р. підтверджується також показами свідка (він же головний бухгалтер позивача), його письмовими поясненнями, розшифровкою витрат.

Отже, твердження відповідача про те, що проведеною перевіркою встановлено, що в листопаді 2012 року до декларації з податку на прибуток рядок 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» включено плату за оренду земельних паїв нараховану за 2011 рік в сумі 261191грн. є безпідставним та не підтверджуються жодним доказом.

Щодо посилання на порушення позивачем ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема йде посилання на відсутність підписів у подорожних листах та дорожніх листках. Зазначена норма визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, при дослідженні судом вказаних подорожніх листів з'ясовано, що в зазначених документах містяться всі необхідні реквізити: дата і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, що стосується відсутності особистого підпису то підписи відсутні не у всіх документах, крім того зазначена норма визначає, що підпис не є обов'язковим реквізитом, якщо документ містить інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, у наданих для перевірки подорожніх листах та дорожніх листках містяться дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (прізвище, ім'я, посада, тощо), крім того до подорожніх листів та дорожніх листків під час перевірки додавалися технологічні картки, табелі обліку робочого часу, накази на закріплення за транспортними засобами працівників позивача, звіти відповідальних осіб, які документально підтверджували облік доходів, витрат та інших показників пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань і які не були взяті до уваги при складані акта.

Також судом встановлено, що включаючи використані на транспортні засоби паливно-мастильні матеріали в листопаді 2012 року до декларації з податку на прибуток рядок 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за 2012 рік позивач керувався не тільки подорожніми листами та дорожніми листками, а й щоденними звітами про використане пальне.

Крім того, судом встановлено, що позивач у 2012 році мав 864 гектара орендованих земель, що підтверджується довідкою Управління Держкомзему у Гощанському районі № 1134 від 15 жовтня 2012 року (копія якої долучена до матеріалів справи), позивачем було оброблено орендованих 864 гектара землі, зокрема проведено зяблеву оранку ґрунту, посіяно зернових, зазначені посіви оброблялися та було зібрано урожаю 12559 центнерів зернових, що підтверджується звітом «Сівба та збирання урожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт» (завірена органом статистики копія якого долучена до матеріалів справи). До того ж, факт оранки землі та сівби підтверджується актами обстеження посівів сільськогосподарських культур в АПП «МИР» від 7 березня 2012 року та 10 травня 2012 року, які затвердженні начальником управління агропромислового розвитку Гощанської райдержадміністрації. Позивач мав власну сільськогосподарську техніку, якою оброблялася зазначена земля, найманих осіб які були закріплені за цією технікою. Відповідно якби паливно-мастильні матеріали не використовувалися б у господарській діяльності, позивач не зміг би обробляти землю, посіяти та зібрати урожай.

На думку суду зазначенні докази повністю підтверджують використання ПММ в господарській діяльності позивача. В той же час суд зауважує, що первинні бухгалтерські документи необхідно розглядати системно, в їх сукупності, а неналежним чином виписаний подорожній лист не може слугувати єдиною та безумовною підставою для зняття податкового кредиту.

Відповідно до пп.14.1.36., 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами: витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 141.1. ст.141 ПКУ встановлено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Стосовно підстав формування позивачем витрат - обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в силу норм ПК України є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення сум до витрат, суд, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Єдиним доказом заниження податку на додану вартість відповідач називає порушення, які описані в розділі 3 п.3.1.2 акта перевірки, тобто посилання на порушення щодо видачі та заповнення подорожніх листів та дорожніх листів.

Як зазначено вище податкове законодавство України не визначає, що витрати (паливно-мастильні матеріали), які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються лише на підставі подорожніх листів та дорожніх листків, і навпаки пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат. Підтвердженням використання паливно-мастильних матеріалів господарській діяльності є не тільки подорожні листи та дорожні листки, а й щоденні звіти про використане пальне, крім того використання паливно-мастильних матеріалів в господарській діяльності підтверджується довідкою Управління Держкомзему у Гощанському № 1134 від 15 жовтня 2012 року та звітом Сівба та збирання урожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт».

При перевірці правильності формування податкового кредиту відповідачем не було встановлено залишки паливно-мастильних матеріалів на момент проведення перевірки, відповідач не скористався своїм правом, визначеним статтею 20 Податкового кодексу України та не вимагав у позивача під час перевірки проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки, тобто не встановив які саме паливно-мастильні матеріали були використані позивачем у 2012 році, використання яких зокрема підтверджується подорожніми листами та дорожніми листками, які на думку відповідача були складені з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, ті які були придбані у 2012 році чи раніше.

В той же час, згідно акту перевірки, жодних зауважень щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, на підставі яких сформований податковий кредит відповідач не вказує.

Враховуючи викладене вище по тексту, судом встановлено, що наданими доказами позивачем повністю доведено використання ПММ в господарській діяльності, а відтак правомірно сформований податковий кредит в 2012році на суму 34418грн.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000421700 від 12.08.2013р. в частині штрафних санкцій на суму 84558,02грн., то вказана позовна вимога задоволенню не належить.

Так, позивач не погоджується із вказаним повідомленням-рішення лише в частині визначення штрафних санкцій на суму 84558,02грн., при цьому посилається на той факт, що відповідачем неправомірно застосовано штрафні санкції, визначені ст.123, п.127.1 ст.127 ПК України в розмірі 50% суми податку, що належить нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

В судовому засіданні встановлено наступне.

В розрахунку до зазначеного податкового повідомлення-рішення (а. с. 44 т.1) зазначено, що згідно ППР №0001261742 від 21.12.2011р. платник притягувався до відповідальності за неутримання та не перерахування ПДФО.

Статтею 123 ПКУ встановлено, що при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 127.1 статті 127 ПКУ передбачено, що не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Із акту перевірки відповідача вбачається, що позивачем утриманий, але не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб із заробітної плати станом на 01.01.2013 року на загальну суму 4533,71 грн.; утриманий але не перерахований податок на доходи фізичних за оренду земельних часток (паїв) станом на 01.01.2013 року становить 126246,80 грн.; не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб всього в сумі 306,05грн., в тому числі за січень 2012року - 67,95 грн., за лютий - 84,17грн; за березень - 54,75грн., за травень - 81,53грн. за серпень - 17,65 грн. у випадку коли працівникам надавались додаткові блага без відповідного оподаткування; не утриманий та не перерахований податок на доходи фізичних за оренду земельних часток (паїв)- 35841,47грн. в т.ч. за 2011 рік на 657,86грн та на 35183,61грн. за 2012 рік; встановлено подача податкових розрахунків по формі 1-ДФ за 1,2,3,4 кв.2012р. не у повному обсязі, що призвело до перекручення даних; встановлено порушення вимог податкового законодавства щодо своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету, а саме: платіжні доручення по сплаті податку з доходів фізичних осіб подавались несвоєчасно.

Зазначені порушення позивачем не оскаржуються. В той же час, позивачем стверджується, що на момент перевірки, ним, податок на доходи фізичних осіб був сплачений, а ст.127 ПКУ передбачає штрафні санкції за не нарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, а відтак дана стаття не підпадає під порушення, встановлені відповідачем при визначенні штрафних санкцій.

Таке твердження позивача, на думку суду є помилковим.

В судовому засіданні встановлено, що позивач у відповідності до пп.161.1.3 п.161.1 ст.161 ПКУ є податковим агентом при сплаті податку на доходи фізичних осіб.

Так, відповідно до пп. 168.1.1., 168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України із змінами та доповненнями податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок. Використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 167 ПК України, податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Згідно з вимогами п. 176.2 ст.176 ПК України, податкові агенти зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок на доходи фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб), який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Згідно з вимогами п.176.2 ст.І76 ПК України особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку є податковий агент. У разі коли податковий агент до або під час виплата доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем сплачений податок на доходи фізичних осіб з порушенням строків, визначених Податковим кодексом України, та те, що таке порушення відбулося повторно протягом 1095 днів (позивач притягувався до відповідальності за неутримання та не перерахування ПДФО по ППР №0001261742 від 21.12.2011р.), відповідачем правомірно нараховані штрафні санкції у відповідності до п. 123.1. ст. 123, п.127.1 ст.127 ПК України із застосуванням 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

В силу вимог ч.1,2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд здійснив розгляд даної справи за наявними в матеріалах справи доказами та прийшов до висновку, що відповідачем частково доведено правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, а відтак, позовні вимоги позивача належать до часткового задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Податкові повідомлення-рішення Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Мінідоходів у Рівненській області №0000412200 та №0000402200 від 12 серпня 2013 року визнати протиправними та скасувати в повному обсязі.

В решті частині позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача - приватного підприємства агропромислове приватне підприємство "Мир" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 1508,64 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.