Постанова № 33911748, 16.09.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/2228/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

при секретарі судового засідання - Петренко О.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області - Горобця О.М.,

представника відповідача - Управління боротьби з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області - Колісника О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Управління боротьби з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування наказу та поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

22 квітня 2013 року ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - УМВС України в Полтавській області, відповідач 1) про визнання незаконними дій щодо ненадання повного переліку вакантних посад за період з 22.01.2013 року по 23.03.2013 року, визнання незаконним та скасування наказу № 122 о/с від 21.03.2013 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області, визнання незаконним та скасування наказу № 219о/с від 18.05.2013 року про зміну дати звільнення з 22.03.2013 року на 23.03.2013 року та поновлення на вказаній посаді з допущенням до негайного виконання в частині поновлення на посаді начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області та стягнення заробітної платні за один місяць, а також стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу внаслідок звільнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26.06.2013 року).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що його звільнення з органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) є неправомірним, а наказ № 122 о/с від 21.03.2013 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області - незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Посилався на неврахування відповідачем особистих обставин, що вплинули на відмови ОСОБА_4 від вакантних посад, що пропонувались.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд відмовити у його задоволенні, стверджував, що позивача звільнено з ОВС у відповідності з чинним законодавством, тому доводи позивача щодо незаконності звільнення з ОВС вважає безпідставними. Вказував, що у зв'язку з реорганізацією структурних підрозділів та скороченням штатів позивача на виконання вимог постанови суду про поновлення позивача було поновлено на попередній посаді, якої згідно штатного розпису на момент поновлення вже не було і відповідно, позивачу було запропоновано ряд інших посад, у зв'язку із перебуванням на посаді, яка скорочена, однак, останній від їх зайняття відмовлявся.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Управління боротьби з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - УБОЗ УМВСУ в Полтавській області, відповідач 2).

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у письмових запереченнях відповідача 2.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2013 року по справі № 2а-4306/10/1670 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю. Наказ МВС України № 566 від 30.12.2009 року та наказ ГУМВС України в Полтавській області № 59 о/с від 19.03.2010 року про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ - визнано протиправними та скасовано. Поновлено ОСОБА_4 в органах внутрішніх справ та на посаді начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області з 10.04.2010 року. Стягнуто з УМВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 10.04.2010 року по 08.01.2013 року (а.с. 42-43, т.1). 03.04.2013 року дане судове рішення набрало законної сили.

Відповідачем 21.01.2013 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду по справі по справі № 2а-4306/10/1670 було виконано та поновлено позивача на посаді, яка зазначена в постанові суду, а саме: начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області.

Наказом УМВС України в Полтавській області від 30.06.2011 року № 377дск "Про організаційно-штатні зміни" затверджено штат апарату УМВСУ в Полтавській області, відповідно до якого скорочено всі посади (крім Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб) у кількості 928 штатних одиниць (а.с.72-73, 191-250 т.1, а.с. 1-14, т.2). У зв'язку з чим було скорочено й посаду, на якій перебував позивач, а саме: начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області.

22.01.2013 року позивачеві після доведення до відома наказу УМВС України в Полтавській області від 30.06.2011 року № 377 дск та після попередження про скорочення займаної посади було запропоновано подальше проходження служби на вакантних посадах, а саме: старший дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Гадяцького РВ, помічник начальника Гадяцького РВ з ресурсного забезпечення сектору ресурсного забезпечення, начальник ІТТ затриманих і взятих під варту осіб, підпорядкованого Гадяцькому РВ, начальник конвої групи конвойної служби міліції, підпорядкованої Гадяцькому РВ, старший дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Зіньківського РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Зіньківського РВ, старший інженер зв'язку штабу Зіньківського РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Опішнянського відділення міліції Зіньківського РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Карлівського РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Лохвицького РВ, начальник ІТТ затриманих і взятих під варту осіб, підпорядкованого Лохвицькому РВ, старший дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Шишацького РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Щишацького РВ (а.с. 74, т.1).

ОСОБА_4 від запропонованих посад відмовився та даний перелік вважав неповним, від підпису в розписці відмовився, про що складено акт (а.с. 74, т.1). Також, додатково надав пояснення, згідно яких від зайняття вказаних посад він відмовився, наполягаючи на наданні неповного переліку вакантних посад, що, на його думку, є нерівнозначними посаді з якої його було звільнено (зворотній бік а.с. 74, т.1).

29.01.2013 року позивачем направлено рапорти щодо відомостей про наявність вакантних місць, що не визначені переліками, які надавались йому як рівнозначні його посаді (а.с. 14-15, т.1).

31.01.2013 року ОСОБА_4 подано рапорт щодо надання йому невикористаної частини відпустки за 2013 рік терміном 21 день (а.с. 16, т.1).

08.02.2013 року позивачем подано рапорт про надання йому невикористаної частини відпустки за 2012 рік терміном 28 днів (а.с. 17, т.1).

Вказані рапорти були направлені на адресу УБОЗ УМВСУ в Полтавській області 11.02.2013 року, про що свідчить опис вкладення та квитанція про направлення кореспонденції кур'єрською службою, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 18, т.1).

Рапорти від 13.02.2013 року про надання додаткової відпустки для прийняття участі у навчальній сесії та від 15.02.2013 року про наявність вільних робочих місць були направлені на адресу УБОЗ УМВСУ в Полтавській області 15.02.2013 року та отримані представником УМВС у Полтавській області 18.02.2013 року (а.с. 19-21, т.1).

21.03.2013 року в ході засідання кадрової комісії УМВСУ в Полтавській області при розгляді питання подальшого проходження служби в ОВС України працівником, який перебуває на скороченій посаді було прийнято рішення погодитися із пропозиціями керівництва УБОЗ УМВС України в Полтавській області та звільнити ОСОБА_4 зі служби в ОВС України за п. 64 "г" (у запас через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, що підтверджується належним чином завіреною копією протоколу № 4 вказаного вище засідання (а.с. 75-76, т. 1).

Наказом УМВС України в Полтавській області від 21.03.2013 року № 122 о/с "По особовому складу" звільнено з ОВС за п. 64 "г" (у запас через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України майора міліції ОСОБА_4 (М-114993), начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області, 22.03.2013 року, на підставі наказу УМВСУ в Полтавській області від 30.06.2011 року № 377дск (а.с. 126, т.1).

27.03.2013 року позивачем направлено на адресу УБОЗ УМВС України в Полтавській області рапорти від 20.03.2013 року про погодження на зайняття запропонованої посади старшого дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Зіньківського РВ УМВС України в Полтавській області, а також від 26.03.2013 року про направлення рапортів про вказану вище згоду (а.с. 22-24, т.1), які було отримано УБОЗ УМВС України в Полтавській області 03.04.2013 року, згідно реєстраційного штампу вхідної кореспонденції (а.с. 148-153, т.1).

27.03.2013 року ОСОБА_4 направлено на адресу УБОЗ УМВСУ в Полтавській області рапорт від 27.03.2013 року про направлення листків непрацездатності (а.с. 25-26, 47, т. 1), які було отримано УБОЗ УМВС України в Полтавській області 03.04.2013 року, згідно реєстраційного штампу вхідної кореспонденції (а.с. 141-147, т.1).

Рапортами від 01.04.2013 року відповідачу 2 повторно направлено вищезазначені рапорти (а.с. 27-41, т.1).

У зв'язку з отриманням 03.04.2013 року листків непрацездатності ОСОБА_4 відповідачем 1 винесено наказ від 18.05.2013 року № 219 о/с "По особовому складу", яким змінено наказ від 21.03.2013 року № 122 о/с "По особовому складу" щодо звільнення позивача в частині дати звільнення, а саме вважати звільненим з 23.03.2013 року, у зв'язку з перебуванням останнього на лікарняному з 07.02.2013 року по 22.03.2013 року.

Не погодившись з наказами від 21.03.2013 року № 122 о/с та від 18.05.2013 року № 219 о/с, а також діями щодо ненадання повного переліку вакантних посад за період з 22.01.2013 року по 23.03.2013 року, позивач оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюються на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України від 20.12.1990 № 565-ХІІ "Про міліцію", Закон України від 22.02.2006 №3460-ІV "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (далі по тексту Положення).

Згідно з пунктом 1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Відповідно до пункту 64 "г" вказаного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Також, судом встановлено та не заперечується позивачем, що ОСОБА_4 протягом двох місяців, що передували звільненню, пропонувались вакантні посади. Зокрема, комісією у складі заступника начальника УБОЗ УМВС України в Полтавській області підполковника міліції Бендрика Г.І., начальника СКЗ УБОЗ УМВС України в Полтавській області майора міліції Колісника О.В., заступника начальника відділу комплектування УКЗ УМВС України в Полтавській області майора міліції Кашуби Є.В., начальника СЮЗ УМВС України в Полтавській області підполковника міліції Горобця О.М., старшого інспектора з ОД СКЗ УБОЗ УМВС України в Полтавській області майора міліції Ніконорової Я.К., начальника Кременчуцького відділу БОЗ (м. Кременчук) УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області майора міліції ОСОБА_4 22.01.2013 року після попередження про скорочення займаної посади було запропоновано подальше проходження служби на вакантних посадах, а саме: старший дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Гадяцького РВ, помічник начальника Гадяцького РВ з ресурсного забезпечення сектору ресурсного забезпечення, начальник ІТТ затриманих ї взятих під варту осіб, підпорядкованого Гадяцькому РВ, начальник конвої групи конвойної служби міліції, підпорядкованої Гадяцькому РВ, старший дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Зіньківського РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Зіньківського РВ, старший інженер зв'язку штабу Зіньківського РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Опішнянського відділення міліції Зіньківського РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Карлівського РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Лохвицького РВ, начальник ІТТ затриманих і взятих під варту осіб, підпорядкованого Лохвицькому РВ, старший дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Шишацького РВ, дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Щишацького РВ, від зайняття яких він відмовився, наполягаючи на наданні неповного переліку вакантних посад, що, на його думку, є нерівнозначними посаді з якої його було звільнено (зворотній бік а.с. 74, т.1).

Згідно наданих пояснень, від запропонованих посад він відмовлявся зважаючи на сімейний стан, а також, на відсутність повного переліку вакантних посад, наявних в ОВС в Полтавській області.

Згідно довідки Управління кадрового забезпечення УМВС України в Полтавській області № 1/1-2716 від 16.09.2013 (а.с.28, т.2) інші посади, які за обліками станом на 22.01.2013 значилися вакантними, не могли та не були запропоновані позивачу з тих причин, що питання їх заміщення було вже фактично вирішене. Так, на той час документи щодо призначення працівників на вказані посади перебували на погодженні у відповідних службах, по працівниках претендентах проводилися перевірки, а їх кандидатури підлягали розгляду на кадрових та атестаційних комісіях. По закінченню певних етапів погодження - кандидатури на заміщення були включенні до проекту наказів по особовому складу. З цих причин пропонувати позивачу подальше проходження служби на таких посадах було неможливим та могло призвести до порушення прав та законних інтересів інших працівників, а також суперечило б інтересам служби в розумінні п. 21 Положення.

Відповідно до заперечень відповідачів та пояснень, наданих їх представниками, при встановленні можливості подальшого використання позивача на службі в органах внутрішніх справ, УМВС України в Полтавській області керувалось нормами зазначеного вище Положення, в тому числі абзацом 4 пункту 21 Положення, відповідно до якого особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.

Так, протоколом розширеної наради керівництва МВС України № 37 від 25.09.2012 року ухвалено, зокрема, начальникам головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях ужити заходів щодо зміцнення кадрового потенціалу, повного укомплектування вакантних посад у службі дільничних інспекторів міліції. До кінця року забезпечити оптимальний територіальний розподіл штатної чисельності служби з метою доведення навантажень на працівників до встановлених нормативів (а.с. 25-27, т.2). Крім того, для відповідача не встановлено законодавчої вимоги надавати особі, яка попереджається про звільнення у зв'язку із скороченням її посади повного переліку вакантних посад в період, коли встановлюється можливість подальшого перебування особи на службі.

Таким чином, на виконання викладеного, відповідачем було запропоновано ОСОБА_4 саме ті вакантні посади, заміщення яких викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників, а тому вимогу позивача про визнання незаконними дій щодо ненадання повного переліку вакантних посад за період з 22.01.2013 року по 23.03.2013 року суд вважає необґрунтованою.

Відсутність можливості подальшого використання на службі визначається в кожному конкретному випадку окремо в залежності від ряду об'єктивних факторів. При цьому, перш за все з'ясовуються наявність бажання (наміру) особи проходити службу в органах внутрішніх справ, але на іншій вакантній посаді або в іншому підрозділі органів внутрішніх справ.

При відсутності зазначеного волевиявлення у особи (відмова, ігнорування пропозицій, відсутність на службі, тощо), начальником органу, якому надано право звільняти з органів внутрішніх справ за визначеною номенклатурою посад, приймається рішення про неможливість подальшого використання на службі, про що видається наказ.

У разі якщо особа має намір подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та погоджується на запропоновану посаду - нею подається письмовий рапорт про призначення. Вказаний рапорт підлягає розгляду, за наслідками якого видається наказ по особовому складу.

При відмові від запропонованих посад або при ігноруванні особою певних пропозицій - відповідним керівником приймається рішення про неможливість подальшого використання даного працівника в органах внутрішніх справ. Як наслідок, вказаний працівник підлягає звільненню з органів внутрішніх справ відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Як встановлено судом під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_4 від запропонованих йому посад відмовився (а.с. 74, т.1).

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем, після попередження його про скорочення займаної посади (згідно наказу УМВС України в Полтавській області від 30.06.2011 № 377 дск) та наданням пропозиції зайняти запропоновані вакантні посади, неодноразово подавалися рапорти на ім'я керівництва з проханням надати відпустки, зокрема рапорт від 31.01.2013 року (а.с. 16, т.1), від 08.02.2013 року (а.с. 17, т.1) та рапорт від 13.02.2013 року (а.с. 19-21, т.1), також позивач був відсутній на службі з 07.02.2013 по 22.03.2013 у зв'язку із перебуванням на лікуванні, що вказує про відсутність у позивача наміру подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ, в тому числі на запропонованих посадах.

Пояснення позивача про його згоду зайняти запропоновану посаду старшого дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Зіньківського РВ УМВС України в Полтавській області та направлення відповідного рапорту (а.с. 149, т.1) не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не було надано доказів направлення такого рапорту до дати його звільнення з органів внутрішніх справ, а саме до 23.03.2013 року. В той же час, згідно відбитку штампу поштової служби на описі вкладень в цінний лист (а.с. 152, т.1) судом встановлено та не заперечується сторонами, що копію вказаного рапорту про згоду зайняти вказану вище запропоновану посаду позивачем було подано на пошту лише 27.03.2013 року, тобто вже після його звільнення з органів внутрішніх справ, а отримано відповідачем було 03.04.2013, згідно відбитку штампу вхідної кореспонденції (а.с. 148, т.1).

Щодо посилання позивача на обов'язок УМВС України в Полтавській області надати йому посади рівнозначні попередньо займаній, обґрунтовуючи це абзацом 2 пункту 45 Положення, в якому встановлено, що переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади при скороченні штатів і за станом здоров'я провадиться прямими начальниками в межах наданих їм прав за умови, якщо немає можливості для призначення на рівнозначну посаду, то суд зазначає наступне.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, що визначають специфіку регулювання спірних правовідносин, суд прийшов до висновку про те, що вищезазначені доводи позивача, не відповідають фактичним обставинам справи та імперативним нормам закону, з огляду про наступне.

Пункт 45 Положення регулює переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі. Визначає випадки та порядок такого переміщення.

Однак, суд звертає увагу, що предметом розгляду в даній справі, зокрема, є визнання протиправним та скасування Наказу УМВС України в Полтавській області № 122 о/с від 21.03.2013 року про звільнення майора міліції ОСОБА_4 (М-114993) з органів внутрішніх справ за п. 64 "г" Положення (у запас через скорочення штатів).

Пунктом 64 "г" Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Суд зауважує, що відповідачем не приймалися Накази відносно позивача про його переміщення по службі, а, у зв'язку із скороченням посади на якій його було поновлено, прийнято Наказ про звільнення, відповідно до п. 64 "г" Положення, таким чином посилання позивача на необхідність застосування до нього правил визначених в п. 45 Положення, яким регулюються питання переміщення по посадах є безпідставними та необґрунтованими.

За таких обставин, суд зазначає, що оскільки відповідачем наказ про переміщення позивача на нижчі посади в органах внутрішніх справ не приймався і відповідно позивачем такий наказ не оскаржувався, питання щодо перевірки наявності чи відсутності підстав для переміщення на нижчі посади або порядку такого переміщення не є предметом даного спору та не може досліджуватись у рамках даного судового процесу.

Так, відповідно до статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із частиною 2 статті 11 КАС України, суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до вимог цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Посилання позивача на не правомірність дій відповідача про пропонування йому не рівнозначних посад при повідомленні про скорочення посади на якій він перебував, обґрунтовуючи це положеннями частини 1 пункту 1 статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) є недоцільним, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю. Норма вказаної статті не містить зобов'язання перед власником щодо переміщення працівника саме на рівнозначну посаду.

Крім того, суд вважає, що до спірних правовідносин належить застосування вимог спеціальних законів, а не норм Кодексу законів про працю України, як помилково вказує позивач, оскільки відповідно до статті 3 цього Кодексу він регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності і на спірні правовідносини не поширюється. В інформаційному листі ВАС України від 26.05.2010 № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" зазначено, "... під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі ...".

За таких обставин, не встановлено обов'язку Управління МВС України в Полтавській області надання рівнозначних посад, наявна лише необхідність встановлення факту можливості подальшого використання на службі, а зважаючи на відмову позивача від посад, що йому пропонувались, суд не знаходить підстав у задоволенні вищезазначеної позовної вимоги.

Посилання позивача на неправомірність наказу УМВС України в Полтавській області від 21.03.2013 року № 122 о/с у зв'язку з тим, що в день його звільнення 22.03.2013 він перебував в статусі тимчасової непрацездатності так як був на лікуванні, не приймаються до уваги, оскільки відповідачем самостійно усунуто дане порушення наказом від 18.05.2013 № 219 о/с шляхом внесення змін до вказаного вище наказу в частині дати звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ, а саме, зазначено вважати останнього звільненим з органів внутрішніх справ - 23.03.2013 року (а.с. 87, т.1).

За таких обставин, судовим розглядом встановлено, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області у зв'язку зі скороченням штатів відповідачем було дотримано вищезазначені вимоги Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, зокрема, щодо встановлення можливості подальшого використання на службі позивача, а відтак, наказ УМВС України в Полтавській області № 122 о/с від 21.03.2013 року в оскаржуваній частині є правомірним та обґрунтованим.

Доводи позивача щодо протиправності зазначеного наказу є безпідставними та в повному обсязі спростовуються матеріалами справи.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування наказу УМВС України в Полтавській області № 122 о/с від 21.03.2013 року про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_4 з посади начальника Кременчуцького відділу по боротьбі з організованою злочинністю УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області за п. 64 "г" (в запас через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та наказу УМВС України в Полтавській області № 219 о/с від 18.05.2013 про внесення змін до наказу № 122 о/с від 21.03.2013 року в частині дати звільнення.

Відповідно, не підлягають задоволенню також вимоги про поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятих ним наказів. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про порушення Управлінням МВС України в Полтавській області норм чинного законодавства України та обґрунтованість даного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що Управлінням МВС України в Полтавській області доведено правомірність оскаржуваних дій та Наказів, а тому з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 КАС України, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Управління боротьби з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування наказу та поновлення на посаді - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2013 року.

Суддя І.Г. Ясиновський