Ухвала суду № 33904152, 18.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2013 р.Справа № 814/75/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Зуєвої Л.Є.

- Шевчук О.А.

при секретарі - Троян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Будівельна фірма "Автошляхбуд-САА" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство будівельна фірма "Автошляхбуд-САА" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (яка є правонаступником ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС) про скасування податкових повідомлень - рішень від 02.10.2012 № 0000842360, № 0000832360.

В обґрунтування позову зазначається, що податкові повідомлення-рішення № 0000842360 та № 0000832360 від 02.10.2012 прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва своїх повноважень, отже, є повністю незаконними і підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню в повному обсязі.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2013 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 02.10.2012 № 0000832360.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 02.10.2012 № 0000842360.

Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Приватного підприємства будівельної фірми "Автошляхбуд-САА" судові витрати в сумі 2146, 00 грн шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

В апеляційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що актом від 16.08.2012 № 2228/22-100/24057950 «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства будівельної фірми "Автошляхбуд-САА" з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат за період з 01.05.2012 по 31.05.2012» встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п.1, 5 ст. 203, п.п.1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 198.4 ст. 198, п. 15 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 284975, 01 грн; п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за І півріччя 2012 року на загальну суму 299223, 75 грн.

На підставі акта перевірки від 16.08.2012 прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.10.2012 № 0000832360 на суму 284975, 01 грн за основним платежем і на суму 142487, 51 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та від 02.10.2012 № 0000842360 на суму 299223, 75 грн за основним платежем і на суму 149611, 87 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи свідчать про реальність господарських операцій позивача з ТОВ ВКФ "Плутон ЛТД" на виконання яких вони складені та є такими, що відповідають сутності та несуть доказовість відносно змісту здійснених операцій, у зв'язку з чим вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції (тобто, реальної зміни майнового стану платника податків).

Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку(п.139.1 ст. 139).

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198)

Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїм безпосереднім контрагентом, які оформлені належними документами, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що якщо навіть безпосередній контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту і, тому, суперечні цьому висновку доводи апелянта є необґрунтованими.

Основною господарською діяльністю підприємства є, зокрема, будівництво доріг і автострад.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період, між ПП БФ "Автошляхбуд-САА" та ТОВ ВКФ "Плутон ЛТД" було укладено договір поставки від 04 травня 2012 року щодо поставки бітума у брикетах та модифікатору асфальту.

Фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїм безпосереднім контрагентом підтверджена належним чином, а саме товарно-транспортними накладними, податковими накладними, видатковими накладними та банківськими виписками.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Отже, наведене підтверджує виконання договору в межах господарської діяльності між позивачем та його контрагентом.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

Водночас, судом першої інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій із вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагенту, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентом та правомірність формування позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення 0000842360, № 0000832360 є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: