Постанова № 33903593, 19.09.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

19 вересня 2013 року справа № 814/687/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Тимошевської О.І.,

представника позивача: не прибув,

представника відповідача: не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 56200

доБаштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.12 р. № 0000791701, № 0000801701, від 19.02.13 р. № 000031701, № 000041701, № 000051701В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач), в якому просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2012 р. № № 0000791701, 0000801701, прийняті Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, МДПІ). За цим позовом судом відкрито провадження в адміністративній справі № 814/687/13-а (т. 1 а. с. 1).

Після відкриття провадження у вказаній адміністративній справі, позивач подав позов про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 19 лютого 2013 р. № № 000031701, 000041701, 000051701, за яким відкрито провадження в адміністративній справі № 814/937/13-а (т. 2 а. с. 1).

За клопотання позивача позови були об'єднані в одне провадження (т. 1 а. с. 90-91, т. 2 а. с. 97-98).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на відсутність підстав для нарахування йому податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість (далі - ПДВ). Вказує на невірному обрахунку відповідачем суми отриманого ним доходу, що в свою чергу потягло за собою помилку у визначенні чистого оподатковуваного доходу. Зазначає на вірному включені до складу витрат коштів, які були витрачені на утримання автотранспорту, а також на придбання паливно-мастильних матеріалів. Також, на думку позивача, МДПІ не мала права визначати йому грошове зобов'язання із сплати ПДВ і застосовувати відповідний штраф, так як у разі перевищення загального обсягу оподатковуваних операцій в розмірі 300000,0 грн., він був зобов'язаний в наступному місяці зареєструватись платником ПДВ і Податковий кодекс України (далі - ПК України) не передбачає можливості нарахування в такому випадку ПДВ.

Відповідач позов не визнав, подав заперечення, які аргументовані наступним. Відповідач вважає, що позивач невірно обрахував загальну суму свого доходу і витрат, та перевищив загальний обсяг оподатковуваних операцій в розмірі 300000,0 грн., передбачений ст. 181 п. 181.1. ПК України, а тому був зобов'язаний зареєструватись платником ПДВ, чого позивач не зробив. Із вказаними обставинами відповідач пов'язує наявність підстав для нарахування позивачу податкових зобов'язань і застосування штрафів (т. 1 а. с. 51-53).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

В судове засідання, призначене на 19 вересня 2013 р. представник позивача не прибув, надіславши клопотання про розгляд справи за його відсутності (т. 1 а. с. 108). Представник відповідача в судове засідання також не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового розгляду був оповіщений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням (т. 1 а. с. 105).

Стаття 128 ч. 4 КАС України надає суду право у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладати і вирішити її на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи приписи наведеної статті та приймаючи до уваги те, що заперечення відповідача викладені письмово, суд розглядає справу за його відсутності.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

В серпні 2012 р. МДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 10 серпня 2010 р. до 30 вересня 2012 р., результати якої оформлені актом від 16 серпня 2012 р. № 209/17/НОМЕР_3 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 11-20).

У висновку акту перевірки зазначено про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- ст. 19 п. 19.1. пп. "а" Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та ст. 176 п. 176.1., ст. 177 ПК України, що виявилось у неналежному веденні обліку доходів та витрат;

- ст. 167 п. 167.1., ст. 177 п. 177.1., 177.2. ПК України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб на 72551,65 грн.;

- ст. 183 п. 183.10., ст. 185 п. 185.1., ст. 187 п. 187.1. ПК України, що потягло заниження ПДВ, який підлягав сплаті до бюджету на суму 36346,20 грн.

На підставі акту перевірки, 28 листопада 2012 р. МДПІ прийняла такі податкові повідомлення-рішення:

- № 0000791701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 36346,20 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 9086,55 грн.;

- № 0000801701, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 72551,65 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 18137,91 грн. (т. 1 а. с. 21-22).

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення до Державної податкової служби у Миколаївській області, яка відмовила в задоволенні скарги (т. 2 а. с. 15-29) і за наслідками її розгляду 19 лютого 2013 р. МДПІ прийняла:

- податкове повідомлення-рішення № 000031701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 50913,45 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 000041701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 6178,82 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1544,71 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 000051701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 9086,55 грн. (т. 2 а. с. 12-14).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та застосування відповідного штрафу, стали такі обставини: на думку перевіряючого, позивачем порушено порядок ведення книги обліку доходів і витрат, що виявилось у не відображенні виручки, яка надійшла від ПАТ "Херсонський маслозавод" на загальну суму 319483,0 грн. і з урахуванням самостійно задекларованої позивачем виручки в сумі 162248,0 грн., чистий оподатковуваний дохід позивача складає 481731,0 грн. (319483+162248=481731); безпідставне включення до складу витрат витрат, пов'язаних із обслуговуванням транспортних засобів і витрат, на підтвердження яких позивачем надані чеки, в яких відсутні реквізити продавця.

Суд не погоджується із цими доводами відповідача, оскільки вони зроблені на підставі невірного встановлення фактичних обставин.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивач порушив порядок ведення книги обліку доходів і витрат і таке порушення йому вбачається в не відображенні позивачем виручки від ПАТ "Херсонський маслозавод", яка надійшла до нього згідно платіжних доручень № 14384 від 2 серпня 2011 р. на суму 171613,0 грн., № 14239 від 9 серпня 2011 р. на суму 48938,0 грн., № 14276 від 16 серпня 2011 р. на суму 50000 грн., № 14344 від 23 серпня 2011 р. на суму 48932,0 грн., а всього на суму 319483,0 грн. (171613+48938+50000+48932=319483).

Слід зазначити, що позивач здійснює розрахунки виключно в безготівковій формі, шляхом списання/зарахування коштів на розрахунковий рахунок у філії "Ощадбанку", про що також зазначено перевіряючим в акті перевірки. Позивач надав суду витяг з банківського рахунку за період з 1 січня до 31 грудня 2011 р., з якого слідує, що від ПАТ "Херсонський маслозавод" позивач отримував кошти за послуги із збору молока виключно 2 серпня 2011 р. в розмірі 60000,0 грн., 9 серпня 2011 р. в сумі 48938,50 грн., 16 серпня 2011 р. в розмірі 50000,0 грн. і 23 серпня 2011 р. в сумі 48932,0 грн., що загалом складає 207870,50 грн. (60000+48938,50+50000+48932=207870,50).

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем отримання позивачем виручки від ПАТ "Херсонський маслозавод" в сумі 319483,0 грн., яка зазначена в акті перевірки, так як ці доводи МДПІ спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами. З урахуванням викладеного, суд виходить з того, що загальний обсяг виручки, отриманої позивачем від ПАТ "Херсонський маслозавод" складає 207870,50 грн. Таким чином, невірний обрахунок відповідачем суми коштів, які надійшли до позивача, призвів до невірного визначення суми чистого оподатковуваного доходу.

Крім того, відповідач протиправно не врахував в якості витрат, витрати понесені позивачем у зв'язку із проходженням його автотранспортом технічного огляду (565,0 грн.) і витрати на запчастини та технічне обслуговування (230770,0 грн.), а всього 231335,0 грн. (565+230770=231335). Аргументуючи свої заперечення в цій частині, відповідач вказав на те, що на його думку, оскільки автотранспорт зареєстрований на фізичну особу ОСОБА_1, а не на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, останній не міг відносини витрати, пов'язані із утриманням автотранспорту, до складу своїх витрат, як суб'єкта підприємницької діяльності.

Такі заперечення суд знаходить безпідставними, оскільки вони зроблені на підставі хибного тлумачення цивільного законодавства.

Стаття 42 Конституції України гарантує кожному право на підприємницьку діяльність. Форми реалізації такого права можуть бути різними, зокрема шляхом або утворення юридичної особи, або особистої підприємницької діяльність фізичної особи, без створення юридичної особи.

Згідно ст. 128 ч. 1 Господарського кодексу України (далі - ГК України), громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) визначає статус фізичної особи та передбачає певні особливості статусу фізичної особи-підприємця.

Так, згідно ст. 52 ч. 1 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Аналогічна норма міститься в ст. 128 ч. 2 ГК України.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що фізична особа-підприємець має фактично два різні юридичні статуси: власне як людина, якій належать майнові та немайнові права, а також як суб'єкт господарювання, який діє в господарських правовідносинах. Відокремити майно, яке використовується особою тільки для задоволення своїх власних потреб, від майна, яке вона використовує в своїй підприємницькій діяльності, неможливо і саме тому така особа відповідає за своїми підприємницькими зобов'язаннями всім своїм майном. Отже, використання позивачем в своїй підприємницькій діяльності автомобілів, які зареєстровані за нею, як за фізичною особою, не суперечить приписам проаналізованого законодавства, відповідно, витрати, які він несе на утримання такого майна можуть включатись до складу витрат підприємницької діяльності, за умови, що таке майно використовується для досягнення цілей підприємницької діяльності. В акті перевірки відповідач вказує на те, що позивач саме в підприємницькій діяльності використовує 3 автомашини та причіп (т. 1 а. с. 19).

Також не можуть бути взяті до уваги заперечення відповідача про те, що витрати на утримання автотранспорту не є витратами операційної діяльності і, відповідно, не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Згідно ст. 138 п. 138.1. пп. 138.1.1. ПК України, витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість наданих послуг.

Слід погодитись із доводами позивача про те, що оскільки позивач надає послуги із перевезення власним автотранспортом, витрати, пов'язані із утриманням автомобілів, слід віднести до собівартості наданих ним послуг.

Відповідач наполягає на тому, що правомірно не врахував витрати позивача на придбання паливно-мастильних матеріалів в сумі 240000,0 грн., оскільки на чеках, наданих позивачем, були відсутні реквізити продавця, які дозволяють його ідентифікувати, що відповідач розцінив як порушення п. 1.2. та 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88. Суд звертає увагу відповідача на те, що наведені ним норми Положення визначають метод бухгалтерського обліку і підстави для внесення записів (п. 1.2.) та надають визначення терміну первинних документів (п. 2.1.), а тому позивач не міг порушити загальні норми.

Досліджені судом товарні чеки, надані сторонами, в більшості випадків містять відбиток печатки суб'єкта господарювання з зазначенням індивідуального номера, що дозволяє ідентифікувати такого платника податків (т. 1 а. с. 54-55, 75-76, 78).

Крім того, поза увагою відповідача залишився той факт, що діюче законодавство не передбачає зазначення в товарному чеку реквізитів продавця.

Також, варто зауважити, що навіть за умови відсутності деяких реквізитів на товарних чеках, позивач є тільки отримувачем цих документів і не може нести відповідальність за порушення, допущенні при їх заповненні іншою особою (продавцем).

Таким чином, відповідач протиправно не врахував в якості витрат, витрати позивача на утримання автотранспорту в сумі 231335,0 грн. та витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів в сумі 240000,0 грн., а всього не враховано витрат на суму 471335,0 грн. (231335+240000=471335).

Отже, загальна сума виручки позивача складає 370118,50 грн., з яких 162248,0 грн. самостійно задекларований показник в податковій декларації і 207870,50 грн. виручка отримана від ПАТ "Херсонський маслозавод", а сума протиправно не врахованих витрат складає 471335,0 грн., а тому витрати позивача значно перевищують його доходи.

Стаття 177 п. 177.2. ПК України визначає, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, тобто позивач повинен сплатити податки, виходячи з різниці між загальною сумою свого доходу і загальною сумою своїх витрат. Як зазначив суд вище, витрати позивача перевищують його доходи, а тому у позивача взагалі відсутній об'єкт оподаткування.

Підставою для нарахування позивачу ПДВ стало перевищення обсягу виручки від реалізації послуг в III кварталі 2011 р.

Згідно ст. 181 п. 181.1. ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Як встановлено судом і не заперечується позивачем, сума його виручки перевищила 300000,0 грн., а тому за правилами наведеної норми, позивач зобов'язаний був зареєструватись як платник ПДВ.

Як визначено ст. 183 п. 183.2. ПК України, у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Позивач вірно вказує на те, що оскільки перевищення обсягу оподатковуваних операцій відбулось в серпні 2011 р., позивач повинен був не пізніше 10 вересня 2011 р. подати до МДПІ відповідну заяву.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що ПК України не передбачає можливості застосування до платника податків, який перевищив граничний обсяг оподатковуваних операцій, який визначений ст. 181 ПК України будь-яких мір, окрім реєстрації платником ПДВ, а тому визначення позивачу зобов'язань із ПДВ за період, коли він не був платником цього податку, носить протиправний характер.

Навіть якщо податкове законодавство і дозволяє неоднозначне трактування можливості нарахування позивачу в цьому випадку ПДВ, ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.4. ПК України встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Враховуючи, що судом не встановлено порушень з боку позивача, то і нарахування штрафних санкцій відбулось безпідставно.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем правомірності спірних рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивач, надавши квитанцію від 13 лютого 2013 р. на суму 1361,23 грн. (т. 1 а. с. 2) і меморіальний ордер № 23492969 від 13 лютого 2013 р. на суму 1361,23 грн. (т. 2 а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в загальній сумі 2722,46 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2012 р. № 0000791701, від 28 листопада 2012 р. № 0000801701, від 19 лютого 2013 р. № 000031701, від 19 лютого 2013 р. № 000041701, від 19 лютого 2013 р. № 000051701, прийняті Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби, визнати протиправними і скасувати.

3. Відшкодувати ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2722,46 грн., шляхом його безспірного списання з рахунку Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз