Рішення № 33901412, 11.09.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Хаустосва Т.А.

суддя доповідач Безрученко Ю.О.

______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Санікової О.С.,

суддів Безрученко Ю.О., Никифоряка Л.П.

при секретарі Папченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Слов'янського міськрайонного суду від 21 травня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2013 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги обґрунтував тим, що 28 липня 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №КТХRRХ08860003, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 4 267,18 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Проте відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 02 квітня 2013 року утворилась заборгованість в сумі 66 215,45 грн. У зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 66 215,45 грн., з них 2 398,40 грн. заборгованість за кредитом, 284,86 грн., заборгованість за відсотками, 691,32 заборгованість по комісії, 59 211,56 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 3 129,31 штраф (процентна складова) та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 21 травня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2, на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 02 квітня 2013 року в сумі 3 744,58 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 2 398,40 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 284,86 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом 691,32 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 370,00 грн. та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить змінити рішення суду першої інстанції в частині зменшення стягнення суми пені та відмови у стягнення суми штрафів. Просить стягнути з відповідача на користь Банку пеню у розмірі 59 211,56 грн. та штраф 500,00 грн (фіксована частина) та 3 129,31 грн. (процентна складова, 5% від суми заборгованості). В іншій частині рішення суду залишити без змін та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що суд помилково дійшов висновку про відмову у стягненні штрафних санкцій, оскільки таке стягнення передбачено умовами кредитного договору. Висновок суду щодо застосування Банком подвійної відповідальності за прострочення виконання зобов'язання є передчасним, оскільки стягнення пені і штрафу є застосуванням різних видів правових наслідків за порушення виконання зобов'язання. Крім того, судом помилково застосовано строк позовної давності до вимог про стягнення пені та зменшив її розмір.

В засіданні апеляційного суду представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Захаров М.І., діючий на підставі довіреності (а.с.68), підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

В засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином листом і судовою повісткою, про що свідчить рекомендоване повідомлення про її вручення 27 серпня 2013 року (а.с. 80), клопотань про перенесення розгляду справи та інших клопотань до апеляційного суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідача, сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що 28 липня 2008 року сторони уклали кредитний договір №КТХRRХ08860003, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 4 267,18 грн. строком до 28 липня 2009 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 711,20 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 57,61 грн. в обмін на зобов'язання Позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії, зазначених в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Позивачем виконані усі умови договору, відповідачем умови договору порушені. Кредитна заборгованість підлягає стягненню, а до вимог про стягнення пені слід застосувати строк позовної давності та стягнути заборгованість по пені за один рік в сумі 370,00 грн. В задоволенні вимог про стягнення штрафів: фіксована частина в розмірі 500,00 грн. та процентна складова 3 129,31 грн. слід відмовити, оскільки вимоги про їх стягнення є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення зобов'язання.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 28 липня 2008 року між ТАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого Банк останній надав строковий кредит у сумі 4 264,20 грн. на строк 12 місяців з 28 липня 2008 року по 28 липня 2009 року включно на придбання товару, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,0 % на місяць, на суму залишку заборгованості за Кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 711,20 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 57,61 грн. в обмін на зобов'язання ОСОБА_2 з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в за зазначеній Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі - Умов) строки. Погашення заборгованості здійснюються починаючи з 20 серпня 2008 року (дата сплати першого щомісячного платежу) щомісяця в період сплати, за який приймається період з 20 по 25 число кожного місяця ОСОБА_2 повинна надавати Банку грошові кошти у сумі 437,08 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

Більш того, відповідно до Заяви комісія за проведення розрахунків по списанню та/або зарахуванню коштів, внесених готівковим/безготівковим шляхом на рахунки, зазначені кредитно-заставним договором становить 0,0 % від суми виданого кредиту.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема тривалість позовної давності.

В заяві позичальника, завіреній особистим підписом відповідача зазначено, що ОСОБА_2 згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були їй надані в письмовому вигляді (а.с.4).

Таким чином, підписуючи заяву позичальника від 28 липня 2008 року, ОСОБА_2 була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі й з термінами позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, який встановлений сторонами тривалістю 5 років.

28 липня 2009 року ОСОБА_2 повинна була погасити кредит відповідно до умов Заяви, але порушила зазначені умови та в неї виникла заборгованість за кредитом в сумі 2 398,40 грн., заборгованість за відсотками в сумі 284,86 грн., заборгованість за щомісячною винагородою в сумі 691,31 грн., Банк звернувся до суду в межах п'ятирічного строку 07 травня 2013 року з зазначеним позовом та суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення зазначених сум.

Відповідно до п. 5.5 кредитного договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором сторонами встановлено тривалістю 5 років.

Банк звернувся з позовом до суду 07 травня 2013 року, тобто до збігу 5-річного строку позовної давності.

Стягнення пені за період з 28 липня 2008 року по 02 квітня 2013 року не передбачено умовами укладеного договору, оскільки зазначені суми мають стягуватись протягом строку дії договору, а саме відповідно до п. 5.4 Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане Позичальником, тобто до 28 липня 2009 року.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»). Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік, яка продовженню не підлягає, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про нарахування пені за один рік у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 258 ЦК України, не взяв до уваги розрахунок банку, який перевищує понад один рік. При цьому, задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника, звернув уваги на те, що кредитним договором встановлено п'ятирічний строк позовної давності для звернення до суду, але пеня стягується за один рік у відповідності із ст. 258 ЦК України.

Тому, доводи апеляційної скарги в частині стягнення пені за період з 27 липня 2008 року по 02 квітня 2013 року не ґрунтуються на вимогах закону.

Частково задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості за кредитом, відсотками та винагородою, суд першої належним чином встановив розмір заборгованості боржника за кредитним договором, визначений судом розмір, з врахуванням стягнутої неустойки, ґрунтується на зазначених нормах матеріального права.

Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу обґрунтовані з наступних підстав.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

З урахуванням цієї норми права, а також положень ст. 611 ЦК України сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов'язання незалежно від виду неустойки (штрафу або пені).

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Застосувавши зазначені положення закону суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до п. 5.1 указаного кредитного договору у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених Заявою та п.п. 3.2.2 та 2.2.3 Умов, щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочки. Також, відповідно до п. 5.3 указаного кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором більш ніж на 30 днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості.

Таким чином, ОСОБА_2, підписуючи договір погодилася з його умовами, а банк, надавши кредит, виконав своє зобов'язання за договором.

За умовами кредитного договору передбачено обов'язок позичальника сплачувати пеню й штраф за порушення зобов'язання, але за різних підстав та за різні порушення зобов'язання.

Отже, суд першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України на зазначені умови договору уваги не звернув, зокрема, що штраф та пеня відповідно до умов кредитного договору настають при різних обставинах порушення зобов'язання зі сторони боржника, а відтак є різними видами відповідальності за порушення зобов'язань боржником. У зв'язку з цим висновок суду щодо подвійної відповідальності відповідача за одне і теж саме порушення зобов'язання не ґрунтується на законі.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з постановленням нового про часткове задоволення позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 687,23 грн. з наступних підстав.

Так, п.5.3 Умов передбачено штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості.

Заборгованість складає 3 744,58 грн., з них 2 398,40 грн. заборгованість за кредитом, 284,86 грн., заборгованість за відсотками, 691,32 заборгованість за винагородою.

Штраф, який підлягає стягненню дорівнює 687,23 грн. з розрахунку:

500,00 + (3 744,58 х 5%) = 687,23 (грн.).

З огляду на викладене, ухвалене у справі судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів не можна визнати законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, Апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду від 21 травня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» штраф в розмірі 687 (шістсот вісімдесят сім) гривен 23 коп.

В іншій частині рішення Слов'янського міськрайонного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді: