Постанова № 33899983, 19.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2013 року 810/3047/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Роздобудько Я.В., за участю представника позивача та представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби України від 21.02.2013 р. №344/0000611702/32 та №345/0000621702/33,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської ОДПІ з вимогами про визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2013 р. №344/0000611702/32 та №345/0000621702/33.

Свої позовні вимоги обґрунтовує порушенням податковим органом процедури проведення перевірки та неврахуванням ним при складанні висновків акту перевірки всіх первинних та фінансово-бухгалтерських документів, які були наявними у позивачки на момент проведення перевірки та свідчать про відсутність в її діях будь - яких порушень податкового законодавства. Крім того, позивач вказує на неправильне застосування вимог податкового законодавства під час проведення податкової перевірки Білоцерківською ОДПІ, що в свою чергу, свідчить про протиправність висновків податкового органу загалом та невідповідність спірних податкових повідомлень - рішень, прийнятих на основі таких висновків, зокрема.

Під час судового засідання ФОП ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Вказала на порушення відповідачем приписів Податкового кодексу України та підзаконних нормативно - правових актів щодо порядку оформлення результатів податкової перевірки, а також на невідповідність висновків Білоцерківської ОДПІ щодо порушень нею вимог податкового законодавства фактичним обставинам справи та документальним доказам, що підтверджують ці обставини.

Відповідач - Білоцерківська ОДПІ проти позову заперечував. У обгрунтування своєї правової позиції вказує, на законність та обґрунтованість дій податкового органу під час проведення податкової перевірки позивачки та формування висновків перевірки. Крім того, зазначив, що спірні повідомлення - рішення прийняті в порядку, в межах повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом України.

У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Допитаний судом у якості свідка ОСОБА_2 пояснив суду, що ним проводилась перевірка ФРП ОСОБА_1 про що був складений відповідний Акт перевірки. Свідок підтвердив обставини викладені у Акті перевірки.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, заслухавши показання свідка, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Як встановлено судом, ФОП ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності, державну реєстрацію якої у виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради Київської області проведено 24.11.2008 р. (реєстраційний запис 2 353 001 0001 019915). На податковому обліку в Білоцерківській ОДПІ пербуває з 26.11.2008 р. ФОП ОСОБА_1 зареєстрована ПДВ (свідоцтво від 22.10.2009 р. № НОМЕР_1).

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст. 77, п.82.1 ст. 82 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-VI, відповідно до направлення та плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання Білоцерківською ОДПІ проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки податковим органом було складено акт № 302/17-2/НОМЕР_2/6 від 23.01.2013 р. (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зафіксовані наступні порушення:

- п.138.4. ст.138 п.177.2. ст.177 ПК України, в результаті чого занижено суму чистого оподатковуваного доходу на суму 737500,00 грн., в результаті чого занижено ПДФО на суму 123429,11 грн., в т.ч. за 2011 р. в сумі 123429,11 грн.

- п.198.3. ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ у сумі 72 359,00 грн., в т.ч. за жовтень 2011 р. у сумі 71616,00 грн., за листопад 2011 р. у сумі 743,00 грн., та завищено залишок вiд'ємного значення, який пiсля бюджетного вiдшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового перiоду (рядку 24 Декларації з ПДВ) за жовтень 2011 р. у сумі 884,00 грн., за листопад 2011 р. у сумі 141,00 грн., за грудень 2011 р. у сумі 141,00 грн.

За результатами розгляду матеріалів перевірки Білоцерківською ОДПІ були прийняті спірні податкові повідомлення - рішення форми «Р» від 21.02.2013 р. №344/0000611702/32, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 90 448,75 грн. (в т.ч. основний платіж - 72359,00 грн., штрафні санкції - 18089,75 грн.) та №345/0000621702/33, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 155306,39 грн. (в т.ч. основний платіж - 123429,11 грн., штрафні санкції - 31 877,28 грн.).

Не погоджуючись із вказаними повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби в Київській області, однак рішенням від 24.05.2013 р. № 318/Н/10-206/239 скарга платника податків була залишена без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, в жовтні 2011 р. ФОП ОСОБА_1 було придбано у ФОП ОСОБА_5 товарно - матеріальні цінності (шини) на загальну суму 435000,00 грн., в т.ч. ПДВ 72500,00 грн., згідно з податковими накладними №475 від 26.10.2011 р., №499 від 31.10.2011 р. та №501 від 31.10.2011 р. Відповідну вартість товару згідно з даними бухгалтерського та податкового обліку було включено до складу витрат підприємця за 2011 рік.

Відповідні податкові накладні відображено у реєстрі отриманих податкових накладних за жовтень 2011 р. та відповідні суми ПДВ включено до складу податкового кредиту за жовтень 2011 р.

Разом з тим, судом в ході дослідження матеріалів справи та Акту перевірки було встановлено, що реалізація згаданих товарно - матеріальних цінностей позивачкою протягом 2011 р. не проводилась. Зазначений факт підтверджується як первинними документами, що містяться в справі, так і даними податкового обліку (зокрема податковими деклараціями ФОП ОСОБА_1 з ПДВ).

Зазначена обставина не заперечується і позивачем. Так, відповідно до наданих ФОП ОСОБА_1 до перевірки власноручно складених письмових пояснень від 16.01.2013 р. залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2011 р. та на 01.01.2012 р. відсутні.

Судом критично оцінюються твердження позивачки з приводу недостовірності зазначених пояснень та їх спростування документами складського обліку з огляду на таке.

Відповідно до наданого позивачкою до суду Договору № 11 про відповідальне зберігання від 31.10.2011 р., укладеного ФОП ОСОБА_1 (Замовник) з ТОВ «Маритен» в особі Нікішина О.О., Замовник передає, а Виконавець приймає на тимчасове відповідальне зберігання автомобільні шини і диски. Адреса складу зберігання: АДРЕСА_1.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.1.3.1 Акту перевірки встановлено, що позивачкою укладено з ОСОБА_7 Договір оренди складських приміщень № 101 від 01.01.2011 р. площею 200 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, місцезнаходження складів, визначених Договором від 31.10.2011 р. №11 та Договором № 101 від 01.01.2011 р. повністю співпадає, що ставить під сумнів сам факт укладення з ТОВ «Марітен»відповідного договору відповідального зберігання та фактичного виконання цього договору.

Крім того, в п.9 Договору № 11 від 31.10.2011 р. «Реквізити сторін» вказані наступні реквізити ТОВ «Маритен»: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, буд. 15, кв. 10, р/р 26000010401159 у Філіалі ПАТ «Банк Золоті Ворота» в м. Дніпропетровськ, МФО 307145, ОКПО 37148956, і.н.н. 371489504648, свідоцтво платника ПДВ 310032647.

Ті ж реквізити ТОВ «Маритен» вказані в Акті № 1 від 01.11.2011 р. передачі товару на відповідальне зберігання до договору про відповідальне зберігання № 11 від 31.10.2011 р., в Акті № 2 від 31.01.2013 р. передачі товару на відповідальне зберігання до договору про відповідальне зберігання №11 від 31.10.2011 р.

Судом шляхом звернення до відкритих джерел та офіційних баз даних ЄДРПОУ та Реєстру платників ПДВ було встановлено наступні дані:

ТОВ "Маритен" (код ЄДРПОУ 37275316) - і.п.н. платника ПДВ - 372753104641, номер свідоцтва платника ПДВ -1006326465, стан платника податків: 14-Визнано банкрутом. Юридична адреса: Україна, 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, Бабушкінський р-н, вул. Короленка, буд. 15, кв 10, причина зняття з обліку платника податків: 14 - госп.суд (визнання банкрутом). Код ДПІ за основним місцем обліку: 462 - ДПI у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС. Дата прийняття рішення про припинення - 16.04.2013 р., номер прийняття рішення про припинення - 904/2228/13.

Таким чином, зазначені в Договорі № 11 та згадуваних Актах № 1 та № 2 реквізити ТОВ «Марітен» є реквізитами підприємства ТОВ "Ружик-70" (код ЄДРПОУ 37148956):

Судом шляхом звернення до відкритих джерел та офіційних баз даних ЄДРПОУ та Реєстру платників ПДВ було встановлено наступні дані:

ТОВ "Ружик-70" (код ЄДРПОУ 37148956) - і.п.н. платника ПДВ - 371489504648, номер свідоцтва платника ПДВ -100326470, стан платника податків: 14-Визнано банкрутом. Юридична адреса: Україна, 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, Бабушкінський р-н, вул. Короленка, буд. 15, кв 10, причина зняття з обліку платника податків; 14 - госп.суд (визнання банкрутом). Код ДПІ за основним місцем обліку: 462 - ДПI у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС. Дата прийняття рішення про припинення - 16.04.2013 р., номер прийняття рішення про припинення - 29/5005/8688/2012.

Як зазначив в своїх поясненнях позивач, зазвичай до укладення господарських договорів вона витребовує у контрагентів копії статутних та реєстраційних документів, що свідчать про набуття зазначеними підприємствами належним чином господарської правосуб'єктності. На підтвердження цьому надано суду копії статутних та реєстраційних документів ТОВ «Маритен» (код ЄДРПОУ 37275316) та ТОВ «Ружик-70» (код ЄДРПОУ 37148956).

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відносно ТОВ «Маритен» зазначений документ видано державним реєстратором ОСОБА_4 12.01.2012 р., тобто вже після укладення Договору № 11. Аналогічно і копія Довідки з ЄДРПОУ Головного управління статистики у Дніпропетровській області датована 02.02.2012 р., що ставить під сумнів твердження позивача з даного приводу.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з даними згадуваної Довідки з ЄДРПОУ, видами діяльності ТОВ «Маритен» за КВЕД-2005 є «51.90.0 - Інші види оптової торгівлі», « 29.24.4 - Ремонт і технічне обслуговування інших машин та устаткування загального призначення», « 51.19.0 - Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту», « 74.87.0 - Надання інших комерційних послуг», « 22.22.0 - Інша поліграфічна діяльність», « 51.21.0 - Оптава торгівля зерном, насінням та кормами для тварин». Таким чином, серед видів діяльності контрагента позивачки відсутній « 70.20 - Здавання в оренду власного нерухомого майна».

На користь висновку про відсутність у ТОВ «Маритен» об'єктивних можливостей та, власне, самого складського приміщення для фактичного виконання Договору № 11 свідчить і постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2013 р. у справі № 904/2228/13. Згідно із даним судовим рішенням, у боржника ТОВ «Маритен» (код ЄДРПОУ 37275316) відсутнє будь - яке майно (в т.ч. рухоме майно, нерухомість та грошові кошти), за рахунок якого можливо провести розрахунки з кредиторами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно із п.44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що копії Договору № 11, Актів № 1 від 01.11.2011 р. та № 2 від 31.01.2013 р., Актів виконаних робіт № 14570 від 29.08.2012 р., № 14570/1 від 28.02.2013 р. податкової накладної № 760 від 29.08.2012 р. до перевірки всупереч приписам ПК України позивачем не надавались, відзначаючи невідповідність обов'язкових реквізитів зазначених документів реєстраційним даним підприємства ТОВ «Маритен» суд приходить до висновку про невідповідність зазначених документів вимогам належності, допустимості та достовірності доказів. Відтак, позивачем не доведено факту збереження товарно - матеріальних цінностей, придбаних у ФОП ОСОБА_5, протягом періоду, охопленого перевіркою.

Відповідно до п.177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно із п.177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п.137.1 ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Згідно із п.137.4 ст. 137 ПК України датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п.п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п.138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. № 13-92 у фізичних осіб-підприємців загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До витрат фізичних осіб-підприємців відносяться тільки ті витрати, що документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з одержанням доходів звітного періоду. Будь-які витрати фізичної особи-підприємця до моменту одержання підприємницького доходу від результату діяльності є його власною ініціативою та проводяться на власний ризик.

Вкзане підтверджується і законодавчим визначенням підприємницької діяльності, даним в ст. 42 Господарського кодексу України, згідно з якою це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто виключно факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх затрат, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.198.4 ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, суд погоджується із висновком податкового органу про безпідставність віднесення ФОП ОСОБА_1 вартості товарно - матеріальних цінностей, придбаних від ФОП ОСОБА_5, до складу валових витрат з ПДФО та податкового кредиту з ПДВ, оскільки платником податків не доведено зв'язку зазначенх затрат підприємця з результатами безпосередньої господарської діяльності у 2011 р.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 було придбано у підприємства ТОВ "Компанія "РВК" (код ЄДРПОУ 37240922) товар (плитку чавунну) на загальну суму 450 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 75000,00 грн.) згідно з податковими накладними № 151 від 22.09.2011 р. та № 171 від 26.09.2011 р.

ФОП ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Компанія «РВК» було виписано простий вексель (серія АА № 2210794) від 27.09.2011 р. на суму 450 000, 00 грн.

Судом встановлено, що протягом 2011 року ФОП ОСОБА_1 оплати (погашення виписаного векселя) постачальнику товару ТОВ «Компанія «РВК» не проводилось.

Натомість 23.03.2012 р. вказаний вексель був пред'явлений позивачці до оплати вже згадуваним ТОВ «Ружик-70» (код ЄДРПОУ 37148956).

Відповідно до п.177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Документальне підтвердження витрат такими первинними документами, як видаткова накладна чи акт виконаних робіт, не дають права фізичній особі - підприємцю на загальній системі оподаткування зменшити свій дохід. Таке право виникає тільки після того, як товар по такій накладній буде оплачений та підприємець буде мати первинний платіжний документ (банківську виписку, касовий чек, квитанцию видаткового касового ордера).

Оскільки оплата векселя серії АА № 2210794 була проведена ФОП ОСОБА_1 у 2012 році (тобто в інший звітний податковий період), позивачка не мала права відносити витрати на його погашення до складу валових витрат у 2011 році.

Згідно із п.п.14.1.204 п.14.1 ст. 14 ПК України простий вексель, авальований банком, - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ банку сплатити після настання строку платежу визначену суму векселедержателю.

Вексель засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити до Державного бюджету України відповідну суму коштів і є податковим зобов'язанням, визначеним векселедавцем самостійно і узгодженим з дня взяття на облік векселя контролюючим органом за місцезнаходженням векселедавця, а в разі, якщо законодавством передбачено відстрочення із сплати митних платежів, - з дня митного оформлення товарів у відповідний режим.

Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 р. №508, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 р. за №174/7495) вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Згідно із визначенням, що міститься в Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р. № 3480-IV вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Отже, відповідно до норм податкового та цивільного законодавства векселі розглядаються, насамперед, як цінні папери.

Згідно із п.п.14.1.244 п.14.1 ст. 14 ПК України товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Зазначене правило поширюється на всі цінні папери, в тому числі і векселі. Таким чином, в усіх операціях, крім операцій з випуску та погашення, векселі виступають як товар згідно з правилами податкового законодавства.

Згідно із п.189.7 ст. 189 ПК України у разі, якщо платник податку здійснює операції з постачання товарів/послуг, які є об'єктом оподаткування згідно із статтею 185 цього Кодексу, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, наданих такому платнику податку у формі простого або переказного векселя, або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість, визначена в порядку, встановленому пунктом 188.1 статті 188 цього Кодексу, без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - така договірна вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що повинні бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Як вбачається із практики правозастосування судами (в т.ч. і Вищим адміністративним судом України) положень про обіг векселів в Україні, видача векселя власної емісії, передача векселя, раніше емітованого третьою особою, не є формою грошових розрахунків за придбані платником податку товари та послуги. Векселі для цілей оподаткування не вважаються засобом платежу або розрахунковим (первинним) документом в розумінні Закону № 996.

Таким чином, вексель у податкових відносинах має інший ніж розрахунковий документ юридичний характер, у зв'язку з чим передача позивачем векселів від третіх осіб не може розцінюватись як повернення передоплати та бути підставою для включення вартості цих векселів до складу валових витрат, а також підставою для перерахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у бік їх зменшення.

У свою чергу, господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), є бартерною згідно з п.п.14.1.10 п.14.1 ст. 14 ПК України.

За таких обставин в операціях з використанням векселів, раніше емітованих третіми особами, для погашення заборгованості за придбані платником податку товари чи послуги такі векселі виступають як товар, що передається в межах бартерних операцій.

При цьому передача векселя (зокрема, в порядку індосаменту), раніше емітованого третьою особою, для компенсації вартості придбаних платником податку товарів чи послуг супроводжується переходом права власності на такий вексель. Відтак, розглядувана операція є поставкою товару згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст. 14 ПК України.

Таким чином, суми ПДВ, нарахованого під час придбання товарів чи послуг, у розрахунок за які було передано векселі (власної емісії або емітовані третіми особами), не є фактично сплаченими постачальникам таких товарів (послуг). Відтак, зазначені суми, включені до складу податкового кредиту платника податку у відповідний податковий період, в якому відбулось фактичне погашення векселя, не враховуються під час визначення належних такому платнику податку сум бюджетного відшкодування.

Проаналізувавши матеріали справи та положення чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що Білоцерківською ОДПІ було вірно встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 п.177.2 ст. 177 ПК України в частині завищення витрат по господарських операціях з ТОВ «Компанія «РВК» за 2011 рік.

Виходячи з викладеного, в результаті порушеннь п.138.4 ст. 138, п.177.2 ст. 177 ПК України позивачкою занижено чистий оподатковуваний дохід на суму 737 500, 00грн., в результаті чого занижено ПДФО за 2011 рік на суму 123429, 11 грн.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи ту обставину, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв правомірно, у спосіб та у відповідності до вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини другої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Щавінський В. Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 вересня 2013 року.