Ухвала суду № 33896853, 26.09.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13908/12/0170/15

26.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

позивач - суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2 - не з'явився,

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим - Чакал Айше Реджепівна, довіреність № 39/10-10 від 02.09.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Тоскіна Г.Л. ) від 20.03.13 по справі № 2а-13908/12/0170/15

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 АДРЕСА_1

до Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.2013 адміністративний позов суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, задоволено: визнано протиправним та скасовано податковe повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0018091702 від 13.09.2012.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована не відповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, неправильною оцінкою судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи.

26.09.2013 ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду здійснено заміну відповідача у справі №2а-13908/12/0170/15 Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (юридична адреса: вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053).

26.09.2013 у судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судову засіданні пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 2220,02 грн., у томі числі за основним платежем 1776,02 грн. та 444,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 13.09.2012 року № 0018091702.

Вказане податкове повідомлення рішення прийнято на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 27.08.2012 № 5085/17-2/НОМЕР_2 "Про результати документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД-ФО ОСОБА_2 (р.н.о.к. НОМЕР_2) з питань взаємовідносин з ПП "Укрторгпартнер" (ЄДРПОУ 36693415) за період з 01.01.2009 по 30.06.2012"., яким встановлені порушення п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7, п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст.7 закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР, п. 198.6.ст. 198 розділу IV, п.201.1. ст. 201 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755 VI, суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою завищено податковий кредит на загальну суму 1776,02 грн., а саме, до податкового кредиту включені суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними по періодах: за грудень 2010 року у сумі 1776,02 грн.

В апеляційній скарзі відповідача зазначено, що здійснити зустрічну звірку контрагента позивача - ПП "Укрторгпартнер" не представилось можливим, що підтверджується актом від 06.04.2012 року № 19/22/36693415. Правочини між позивачем та ПП "Укрторгпартнер" податкова інспекція вважає нікчемними у зв'язку із безтоварним характером.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду щодо фіктивності створення та діяльності ПП "Укрторгпартнер" .

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи, які суд першої інстанції у повному обсязі дослідив та надав їм належної юридичної оцінки.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом першої інстанції ретельно досліджені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача щодо фінансово-господарських взаємовідносин ізПП "Укрторгпартнер", наявність яких податковою інспекцією не спростовується, та у повному обсязі з'ясовано питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаного суб'єкта господарювання товарів (робіт, послуг). Суду не надані докази, яки б спростовували факт отримання від контрагента товарів (робіт, послуг) та використання останніх у власній господарській діяльності позивача.

В той же час податкова інспекція під час проведення документальної перевірки не досліджувала питання використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вищевказаного суб'єкта господарської діяльності товарів (робіт, послуг).

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.13 по справі № 2а-13908/12/0170/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська