Ухвала суду № 33896633, 01.10.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чекменьов Г.А.

Суддя-доповідач - Яманко В.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 року справа №805/9309/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Яманко В. Г., суддів Казначеєва Е. Г., Шальєвої В. А., секретар судового засідання Гонтаренко М. Е., за участі представників від позивача Орлеанського С. Є., Євсюкової О. О. за дов., відповідача Шинкарьової І .С. за дов., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року у справі № 805/9309/13-а (суддя Чекменьов Г. А.) за позовом комунальної установи «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про визнання дій протиправними та часткове скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальна установа «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» (далі - позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом (т. 1 арк. спр. 3-10) до Державної фінансової інспекції в Донецькій області (далі - ДФІ) про визнання частково недійсною вимоги Державної фінансової інспекції в Донецькій області № 05-04-10-14/6743 від 12 червня 2013 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року (арк. спр. 68-72) позов комунальної установи «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» задоволений повністю. Скасована вимога Державної фінансової інспекції в Донецькій області № 05-04-10-14/6743 від 12 червня 2013 року в частині встановлення наступних порушень: 1) зайвого використання коштів в обсязі 59707 грн. 20 коп. внаслідок придбання радіостанцій Dragon SY-5430 25 Вт у кількості 40 одиниць без наявності потреби; 2) відшкодування витрат за найом житлового приміщення без підтверджуючих документів із визначенням терміну та вартості проживання за добу під час відрядження працівників установи на загальну суму 3114,43 грн.; 3) необґрунтованого нарахування та виплати доплати за шкідливі і важкі умови праці працівникам харчоблоку та центрального стерилізаційного відділення на загальну суму 16052,63грн.; 4) зайвого нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України в сумі 5829,14 грн.; 5) завищення норм закладки та зайвого списання продуктів харчування на загальну суму 11309,11 грн.

Відповідач не погодився з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В апеляційній скарзі визначено, що: 1) проведення необумовлених витрат на комплектацію автомобілів за рахунок коштів лікарні є порушенням бюджетного законодавства, оскільки установою за рахунок бюджетних коштів без наявності потреби придбані радіостанції; 2) встановлені випадки відшкодування витрат на найм житлового приміщення без оригіналів підтверджуючих документів, а саме без виставлених рахунків готелів, під час відрядження працівників установи; 3) ревізією дотримання законодавства при встановленні посадових окладів з урахуванням підвищення за шкідливі умови праці необґрунтовано нараховано та виплачено доплату за шкідливі і важкі умови праці працівникам харчоблоку та центрального стерилізаційного відділення на загальну суму 16052 грн. 63 коп. з причини відсутності позитивного висновку дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу підприємств і організацій, атестованих органами Держстандарту і МОЗ або лабораторій територіальних санітарно-епідеміологічних станцій; 4) внаслідок зайво нарахованої та сплаченої заробітної плати зайво нараховано та перераховано до Пенсійного фонду України єдиний внесок; 5) показники закладки продуктів, зазначені в картках-розкладках, не відповідають нормам закладки продуктів, визначених у Довіднику по дієтології.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечували, про що також зазначили письмово (т. 2 арк. спр. 86-91).

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до пункту 1.2.2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області на І квартал 2013 року, на підставі направлень на проведення ревізії від 19 березня 2013 року, посадовими особами ДФІ в Донецькій області здійснена ревізія фінансово-господарської діяльності в комунальній установі «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» за період з 1 вересня 2010 року по 28 лютого 2013 року, за наслідками якої складений акт № 05.4 від 23 квітня 2013 року (т. 1 арк. спр. 26-64), підписаний посадовими особами позивача з запереченнями (т. 1 арк. спр. 65-69), розглянуті та відхилені ДФІ (т. 2 арк. спр. 35-39). До акту ревізії додані довідки - розшифровки безпідставно списаних продуктів харчування (т. 1 арк. спр. 100-197).

На підставі акту ревізії відповідачем складена вимога № 05-04-10-14/6743 від 12 червня 2013 року (т. 1 арк. спр. 70-72).

Позивач погодився не з усіма пунктами вимоги ДФІ, що обумовило подання позову.

Першим спірним питанням є зазначення в вимозі ДФІ про встановлення зайвого використання позивачем коштів в обсязі 59707 грн. 20 коп. внаслідок придбання радіостанцій Dragon SY-5430 25 Вт у кількості 40 одиниць без наявності потреби в порушення вимог пункту 6 статті 7, статей 56, 116 Бюджетного кодексу України.

Суд першої інстанції при скасуванні зазначеного пункту вимоги виходив з того, що потреба в придбанні радіостанцій обумовлена необхідністю використання їх не лише водіями автомобілів екстреної швидкої медичної допомоги, а й лікарями виїзних бригад та тим, що станом на 1 січня 2010 року радіостанції, які перебували на балансі у позивача, морально та фізично застаріли, у зв'язку з чим за листом позивача до Управління були додатково виділені кошти за КЕКВ 2210 «Придбання обладнання». Згідно з вимогами посадової інструкції лікар виїзної бригади в оперативній роботі підпорядковується диспетчеру підстанції та повинен підтримувати постійний радіозв'язок з диспетчером підстанції при виконанні виклику, лікар інформує водія автомобіля швидкої медичної допомоги про місце виклику. Для здійснення радіозв'язку лікаря виїзної бригади з диспетчером, а також підтримання диспетчером оперативного радіозв'язку з бригадами швидкої медичної допомоги, потрібні мобільні радіостанції, які налаштовані на одну частотну хвилю зі стаціонарною радіостанцією та розташовані на підстанціях у кожному районі міста. Суд першої інстанції встановив, що придбання позивачем у ТОВ «Еліттехмедсервіс» за договором від 5 жовтня 2010 року № 92 радіостанцій Рута ВС 40Вт у кількості 5 одиниць на загальну суму 29992,80 грн., в т. ч. ПДВ 4998,8 грн. та радіостанції Dragon SY-5430 25 Вт у кількості 40 одиниць на загальну суму 59707,20 грн., в т. ч. ПДВ 9951,2 грн., здійснено позивачем в межах затвердженого кошторису та плану асигнувань на 2010 рік. Придбані радіостанції своєчасно та в повному обсязі оприбутковані в жовтні 2010 року в бухгалтерському обліку позивача на рахунку 104 «Машини та обладнання». Використання радіостанцій на машинах швидкої допомоги та їх відповідальне зберігання оформлювалося позивачем документально договорами та актом приймання-передачі (т. 2 арк. спр. 29-34).

В апеляційній скарзі відповідач наполягав на відсутності у позивача потреби в придбанні радіостанцій з посиланням на недотримання вимог пункту 6 статті 7, статей 56, 116 Бюджетного кодексу України та відсутність на балансі позивача автомобілів, на яких ці радіостанції були би встановлені.

Суд апеляційної інстанції з приводу спірного пункту вимоги зазначає наступне.

Пунктом 6 статті 7 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетна система України ґрунтується, серед іншого, на принципі ефективності, за яким при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

За статтею 56 Бюджетного кодексу України єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України. Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання держави. Розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством України. Усі надходження до бюджету та витрати бюджету обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.

Як вбачається з наведених приписів статей 7, 56 Бюджетного кодексу України - ці норми є загальними з питань дотримання принципу ефективності використання бюджетної системи та встановлення єдиних правил бухгалтерського обліку бюджетних коштів. Тобто, вказані приписи не встановлюють конкретного складу правопорушення та вимог щодо певного порядку обґрунтування бюджетної установою доцільності придбання тих чи інших товарів та пояснення їх зв'язку з основною господарською діяльністю установи.

Апелянт не зазначив в акті ревізії того, що операції з придбання радіостанцій відображені в бухгалтерському обліку позивача з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або інших законів та не надав достовірних та безперечних доказів порушення позивачем цільового використання бюджетних коштів. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що за своїми технічними характеристиками (паспорт - т. 2 арк. спр. 42) радіостанція Dragon SY-5430 має джерелами живлення - бортову мережу автомобіля або джерело живлення постійного струму 13,8 В/10 А та є переносним технічним пристроєм, який використовується автономно від зарядного пристою в незалежності від місця його розташування. Додаткове виділення Маріупольською міською радою бюджетних асигнувань здійснено в межах повноважень та виходячи з виробничої потреби позивача в придбанні радіостанцій з метою забезпечення своєчасного та якісного надання швидкої екстреної медичної допомоги, й ці обставини під час проведення ревізії не враховувалися та не досліджувалися. Викладене свідчить про правильну оцінку судом першої інстанції обставин справи.

Наступним порушенням в вимозі вказано те, що позивачем допущено відшкодування витрат за найом житлового приміщення без підтверджуючих документів із визначенням терміну та вартості проживання за добу під час відрядження працівників установи на загальну суму 3114,43 грн., з якої за 2010 рік - 596,45 грн., за 2011 рік - 1965,86 грн., за 2012 рік - 552,12 грн. в порушення пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 98 від 2 лютого 2011 р., пункту 1.6 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59.

Суд першої інстанції скасував вимогу у зазначеній частині, у зв'язку з тим, що наявність касового чеку або квитанції, що підтверджує витрати на найом житла відрядженим працівником, є достатньою підставою для відшкодування вказаних витрат. Позивачем до справи надані копії квитанцій, підтверджуючих оплату проживання працівників позивача у гуртожитку Донецького медичного університету, наявність яких та повноту складання відповідач не заперечує (т. 1 арк. спр. 220-231). Посилання відповідача на відсутність рахунку, як обов'язкового додатку до квитанції, суд першої інстанції до уваги не прийняв, оскільки зі змісту пункту 5 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, вбачається, що наявність рахунку є обов'язковою лише за наявністю додаткових послуг, пов'язаних з проживанням. Під час ревізії отримання працівниками позивача додаткових послуг посадовими особами ДФІ не встановлено.

Апелянт зазначає, що без розшифровки отриманих робітником позивача послуг з проживання під час відрядження, визначених в рахунку, чек або квитанція не є достатньою підставою для відшкодування вартості проживання у готелях під час службового відрядження.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеним твердженням апелянта з наступних причин.

За статтею 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 6 липня 1995 року розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну. Виходячи з наведеного визначення та інших приписів Закону № 265, рахунок на оплату вартості проживання у місцях проживання не визначений в якості обов'язкової складової частини розрахункового документу - касового чеку, товарного чеку, розрахункової квитанції тощо.

Підпунктом 1 пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» встановлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються витрати: на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті); на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях; на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до цієї постанови, за всі дні проживання; на бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу; на користування постільними речами в поїздах; на оформлення закордонних паспортів; на оформлення дозволів на в'їзд (віз); на оплату вартості страхового поліса життя або здоров'я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу) за наявності оригіналу такого поліса з відміткою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, необхідно здійснити таке страхування; на обов'язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження; на оплату службових телефонних розмов; комісійні витрати у разі обміну валюти.

Як вбачається з наведених приписів постанови КМУ № 98 від 2 лютого 2011 року, рахунки на оплату вартості проживання у місцях проживання пред'являються до відшкодування робітниками, які перебували у відрядженні у разі, якщо готелем було надано ним такі побутові послуги, як прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни. В акті ревізії ДФІ не наведені конкретизовані випадки того, що працівники позивача отримували під час проживання у відрядженні в гуртожитку, побутові послуги, окрім проживання, з призначення платежу в наданих до справи квитанціях вбачається, що оплата здійснювалася саме за проживання, тому посилання відповідача на порушення позивачем порядку відшкодування витрат на відрядження, підтверджених належним чином заповненими квитанціями з урахуванням призначення платежу визначеного в них, судом апеляційної інстанції не приймаються.

ДФІ в спірній вимозі зазначено про необґрунтоване нарахування та виплату доплати за шкідливі і важкі умови праці працівникам харчоблоку та центрального стерилізаційного відділення на загальну суму 16052,63 грн. в порушення пунктів 6, 7 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 1 серпня 1992 року № 442, пункту 3.4.5 додатку № 6 Переліку робіт з важкими і шкідливими умовами праці, на яких установлюється доплата в розмірі до 12 відсотків тарифної ставки робітникам закладів охорони т здоров'я та установ соціального захисту населення. В вимозі також зазначено, що у зв'язку з необґрунтованим здійсненням вказаних доплат, як наслідок, мало місце зайве нарахування та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України в сумі 5829,14 грн.

Суд першої інстанції скасував вимогу в зазначеній частині, з огляду на те, що на підставі наказів позивача № 75-а від 20 березня 2008 року, № 88-а від 24 березня 2008 року та № 81-а від 31 березня 2008 року (т. 1 арк. спр. 198-199, 209-210, 216) проводилася атестація робочих місць за умовами праці в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці». Під час проведення атестації здійснені дослідження робочої зони, зазначені причини та фактори виникнення несприятливих умов праці, що оформлено протоколами від 16 квітня 2008 року та від 29 березня 2008 року, спостережними картами, картами фізіології праці, умов праці, переліком заходів з поліпшення умов праці (т. 1 арк. спр. 200-201, 205-208, 211-212, 215, 217-219). Атестаційна комісія позивача, враховуючі результати проведених досліджень, прийняла рішення про встановлення доплати працівникам харчоблоку та центрального стерилізаційного відділення у розмірі 12 % посадового окладу згідно пункту 3.4.5 «Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення», затвердженого наказом МОЗ України та Міністерства праці та соціальної політики України № 308/519 від 5 жовтня 2005 року (т. 1 арк. спр. 202-203, 213-214). Додатково під час здійснення атестаційних заходів позивачем враховувалися протоколи Маріупольської санітарно-епідеміологічної станції проведення досліджень повітря робочої зони (т. 2 арк. спр. 40-41, 43). Наявна в протоколах дата свідоцтва на право СЕС проведення досліджень від 22 травня 2006 р. за № 428-06 не є датою складання вказаних протоколів. За таких умов суд першої інстанції вважав, що позивач правомірно здійснив доплату за шкідливі і важкі умови праці працівникам харчоблоку та центрального стерилізаційного відділення на загальну суму 16052,63 грн., з урахуванням результатів атестації робочих місць. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на правомірність здійсненої доплати за шкідливі і важкі умови праці працівникам харчоблоку та центрального стерилізаційного відділення, правомірним є утримання та перерахування з вказаної доплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Апелянт посилається на те, що датою реєстрацію протоколу досліджень є 22 травня 2006 року, хоча відбір зразків повітря здійснювався 26 червня 2008 року, тобто протоколи складенні за два роки до відбору зразків, тому не є належними доказами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не надав документальних доказів того, що протоколи засідання атестаційної комісії від 16 квітня 2008 року та від 29 березня 2008 року, накази про проведення робочих місць за умовами праці та інші документи позивача про здійснення атестаційних заходів та встановлення доплати працівникам харчоблоку й центрального стерилізаційного відділення є неправомірно складеними та такими, що не відповідають фактичним умовам праці. Крім того, оцінка правомірності проведення атестації робочих місць за умовами праці та оцінка досліджень СЕС повітря робочої зони не входить до кола повноважень посадових осіб ДФІ. З досліджених апеляційним судом протоколів Маріупольської СЕС проведення досліджень повітря робочої зони № 5013-5015 дата відбору проб повітря 26 березня 2008 року, № 4973-4993 дата відбору проб повітря 27 березня 2008 року та № 4736-4765 дата відбору проб повітря 26 березня 2008 року (т. 2 арк. спр. 40-41, 43) вбачається, що в бланку протоколу, в місці проставлення штампу, передбачено посилання на номер та дату свідоцтва про право СЕС на проведення досліджень яким є № 428-06 від 22 травня 2006 року (строк дії свідоцтва за поясненнями позивача п'ять років). Вказані посилання на свідоцтво ревізори розцінили, як вихідний номер та дату на штампі, хоча на ньому будь-які дати та реєстрація не здійснені та формою протоколу не передбачені. Протоколи, наявні у справі, складені за формою № 330-0 визначеною в додатку 12 до пункту 2.2.5 Положення про проведення органами, установами та закладами державної санепідслужби Міністерства охорони здоров'я України атестації санаторних лабораторій підприємств і організацій на право проведення санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу для атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 квітня 1999 року № 91 «Про атестацію санітарних лабораторій підприємств і організацій з метою надання їм права проведення санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу для атестації робочих місць за умовами праці», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1999 року за № 686/3979. Виходячи зі складання протоколів за належною формою в день відбору проб повітря та відсутності інших документальних доказів неправомірності встановлення доплат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками, зазначеними судом першої інстанції з вище наведеного питання, підкреслюючи те, що єдиний внесок вираховується та сплачується з усіх складових виплат, які здійснюється роботодавцем робітнику. Докази порушення позивачем вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ від 8 липня 2010 року при здійсненні нарахування та перерахування єдиного внеску відповідач не надав та виявлені порушення не довів.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога ДФІ в частині зазначення в якості порушення - завищення норм закладки за рахунок зайво списаних продуктів харчування на загальну суму 11309,11 грн. підлягає скасуванню, оскільки довідники з харчування не є нормативними актами, тому умови їх використання не можуть вважатися фінансовими порушеннями. Наявності інших порушень з боку позивача в організації харчування хворих відповідачем не доведено.

Апелянт в скарзі послався на те, що на момент перевірки дотримання позивачем порядку витрачання бюджетних коштів на харчування хворих надано картки-розкладки, складені на підставі технологічних норм закладки продуктів, визначених у Довіднику по дієтології під редакцією Покровського А. А. та Самсонова М. А., втім, на думку апелянта, показники закладки продуктів, зазначені у картках-розкладках, не відповідають нормам закладки продуктів визначених у Довіднику по дієтології під редакцією Покровського А. А. та Самсонова М. А. Довідник «Дієтичне харчування» під редакцією М. С. Маршака та інші довідники, використані при формуванні карток-розкладок, до ревізії не надавалися.

Суд апеляційної інстанції не приймає зазначені посилання апелянта на довідники, оскільки метою ДФІ була перевірка ефективного та правомірного використання бюджетних коштів, в тому числі під час організації питання хворих, а за статтею 116 Бюджетного кодексу України під бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Відповідач документально не довів фактів порушення позивачем бюджетного процесу під час формування карток-розкладок закладки продуктів.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України (до прийняття відповідних актів), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Питання складання карток-розкладок не врегульовано законодавством України, тому вони складаються на кожне блюдо, виготовлене в лікувально-профілактичній установі, відповідно до пункту 8 додатку № 5 наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР від 23 квітня 1985 року № 540 «Про поліпшення організації харчування в лікувально-профілактичних установах» (зі змінами внесеними наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР від 14 червня 1989 року № 369). Картки-розкладки складаються дієтичною сестрою на підставі середньодобового набору продуктів для одного хворого затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР від 14 червня 1989 року № 369 з внесенням поправок відповідно до фінансування на придбання продуктів харчування. Формою картки-розкладки не передбачено посилання на довідники чи інші документи, що використовуються при її складанні. Позивач зазначає, що звіркою даних меню про кількість продуктів, необхідних для приготування однієї порції з даними карток-розкладок за період з 1 вересня 2010 року по 31 грудня 2012 року, встановлено, що норма закладки продуктів, вказаних в картках - розкладках співпадає з кількістю продуктів, необхідних для приготування однієї порції зазначеної в меню.

Посилання відповідача на недотримання позивачем при формуванні карток-розкладок частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки недотримання вимог будь-яких довідників, складених рядом авторів, як ненормативних актів, при формуванні карток-розкладок не свідчить про порушення порядку формування первинних бухгалтерських документів. Тим більше, що вказана норма закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку не встановлюють конкретних вимог до формування безпосередньо карток-розкладок продуктів при визначенні питання хворих.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів недотримання судом першої інстанції вимог законодавства при прийнятті судового рішення, тому апеляційна скарга ДФІ залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 1 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя В.Г.Яманко

Судді Е.Г.Казначеєв

В.А.Шальєва