Рішення № 33893075, 25.09.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р.Справа № 916/2407/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Кришиневській Л.М.

за участю представників:

від позивача - Миколюк О.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" до Державного підприємства водних шляхів „Устьдунайводшлях" про стягнення 13 658,83 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство водних шляхів „Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ДП „Устьдунайводшлях" про стягнення основного боргу за виконанні роботи в сумі 10812,60 грн., пені в сумі 844,86 грн., 3% річних в сумі 1028,24 грн., інфляційних втрат в розмірі 973,12 грн., посилаючись на наступне.

Відокремлений підрозділ „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" входить до складу Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях" без створення юридичної особи. Вказаний підрозділ діє на підставі Положення та довіреності на право здійснення господарської та виробничої діяльності з правом представляти інтереси підприємства в установах, організаціях, в тому числі в судових органах зі всіма правами, наданими сторонам у судовому процесі.

Так, позивач вказує, що 12.08.2010 р. підрозділом як виконавцем робіт з відповідачем було укладено договір № 74-ір/51/10/1 на виконання робіт теплоходом „Шляховик-2" по бункеровці земснаряду „Тіксі". Термін дії договору до 30.09.2010 р. Ціна виконання робіт була узгоджена між сторонами і складала 10812,60 грн.

Як зазначає позивач, ним були виконані роботи відповідно до умов вказаного договору, що підтверджується актом виконаних робіт від 20.08.2010 р. на суму 10812,60 грн., підписаним відповідачем в установленому порядку.

Проте, за ствердженнями позивача, відповідач не розрахувався за виконані роботи, у зв'язку з чим заборгованість відповідача складає 10812,60 грн. При цьому позивач зазначає, що неодноразові вимоги та претензії позивача залишені відповідачем без задоволення та заборгованість не погашена.

Крім того, у зв'язку з несплатою відповідачем виконаних робіт позивач згідно з умовами договору нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, що за розрахунком складає 844,86 грн.

Також позивач здійснив нарахування 3% річних від простроченої суми, що складають 1028,24 грн. та інфляційних втрат в розмірі 973,12 грн., що передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.09.2013 р. позовну заяву Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2407/13, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду на 25.09.2013 р.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений судом належним чином за адресою, зазначеною в позовній заяві, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення копії ухвали суду про порушення провадження у справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

12 серпня 2010 року між Відокремленим підрозділом „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях" (виконавець) та Державного підприємства водних шляхів „Устьдунайводшлях" (замовник) було укладено договір № 74-ір/51/10/1 (а.с. 7-9), відповідно до п. 1.1 якого позивач як виконавець теплоходом „Шляховик-2" виконує для позивача як замовника транспортні роботи по бункеровці земснаряду „Тіксі", а відповідач як замовник згідно п. 1.2 договору зобов'язується оплатити рахунок за виконані роботи згідно актів здачі-приймання виконаних робіт.

Обов'язки позивача та відповідача передбачені в розділі 2 і 3 договору. Зокрема, позивач як виконавець зобов'язаний виконати роботи згідно п. 1.1 в узгоджені строки (п. 2.1), також виконавець комплектує склад теплоходу згідно штатного розкладу та забезпечує його роботу, виходячи з експлуатаційних можливостей (п. 2.2); у процесі надання послуг виконавець дотримується нормативних документів відносно виконання робіт, з питань охорони праці, пожежної безпеки, екобезпеки і умов, обумовлених у документах на право виконання робіт (п. 2.3.).

Так, за умовами п. 3.1., 3.2. договору в період надання послуг замовник здійснює контроль за якістю робіт, оформленням документів на виконані обсяги робіт, також замовник здійснює всі фінансові розрахунки з виконавцем за фактично витрачений час, згідно погодинної вартості утримання теплоходу.

В п. 4.1. договору передбачена ціна договору в сумі 10812,60 грн. (в т.ч. ПДВ 1802,10 грн.) за 20,5 год. бункеровки земснаряду, з них 3 год. в режимі „Робота", 17,5 год. в режимі „Перестій". При цьому замовник оплачує виконавцю за виконані роботи за фактично витрачений час згідно погодинної вартості утримання теплоходу.

Відповідно до п. 4.4. договору акти на виконані роботи замовник та виконавець оформлюють після закінчення виконання робіт на протязі 5-ти днів.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що здача-приймання виконаних робіт здійснюється передачею виконавцем актів на надані послуги замовникові протягом 5 діб після закінчення робіт.

Термін дії вказаного договору встановлено до 30.09.2010 р. (п. 7.2.).

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Укладений між сторонами по справі договір про спеціалізоване гідрометеорологічне обслуговування є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, відповідно до умов укладеного сторонами договору позивачем були надані відповідачу послуги по бункеровці земснаряду „Тіксі", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту від 20.08.2010 р. (а.с. 10) про надання послуг вартість 10812,60 грн., який був підписаний без зауважень представниками обох сторін.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Так, позивачем для оплати наданих послуг відповідачу було виставлено рахунок № 194 від 20.08.2010 р. на суму 10812,60 грн. (а.с. 12), який не було сплачено відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у вказаній сумі.

Як вказує позивач, останній направляв відповідачу претензії № 1637 від 17.12.2010 р. та № 191 від 27.02.2013 р. з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги згідно договору № 74-ір/51/10/1 від 12.08.2010 р. в розмірі 10812,60 грн. (а.с. 15). У відповідь на останню претензію позивача відповідач листом від 04.04.2013 р. № 318-5 (а.с. 17) повідомив, що виставленими у претензії вимогами повністю погоджується, але не може їх задовольнити у зв'язку з відсутністю коштів на підприємстві.

Між тим на момент розгляду справи відповідачем не спростовано наявність спірної заборгованості перед позивачем, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані послуги згідно договору № 74-ір/51/10/1 від 12.08.2010 р. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказані послуги в розмірі 10812,60 грн., що підтверджується також підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків від 26.02.2013 р. (а.с. 11).

Разом з тим, за умовами договору виставлений позивачем рахунок на оплату послуг мав бути сплачений одночасно з моменту його виставлення, тобто 20.08.2010 р., що не було зроблено відповідачем. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем виконаних робіт) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Як передбачено п. 4.5 спірного договору, за прострочення платежів більше на 10 діб з моменту оформлення платіжних документів замовник сплачує виконавцю пеню від суми неоплаченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня, за кожний день прострочення.

З огляду на те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором щодо оплати наданих позивачем послуг, позивачем було нараховано відповідачу пеню за період з 20.08.2010 р. по 20.02.2011 р. (184 дн.), виходячи з подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, що за розрахунком позивача склала 844,86 грн. (а.с. 6).

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

До того ж статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, правильним є нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, вимогу про стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності.

З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованим здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 844,86 грн. після спливу встановленого законом річного строку для її нарахування. За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення вказаної суми пені не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1028,24 грн. та інфляційних втрат в розмірі 973,12 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті ЦК не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

До того ж відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення, при цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також суд зазначає, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному між сторонами по справі договорі № 74-ір/51/10/1 від 12.08.2010 р. не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання перед позивачем щодо здійснення оплати за надані послуги, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу за вищевказаним договором.

Однак, дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період з вересня 2010 року по серпень 2013 року в розмірі 1028,24 грн. (а.с. 6), судом виявлено помилку у кількості прострочених днів, за які нараховувались річні. Зокрема, за період вересень-грудень 2010 року позивачем зазначено кількість прострочених днів 184, тоді як вказаний період становить 122 дні, в свою чергу загалом прострочення за період з вересня 2010 року по серпень 2013 року складати 1096 днів. У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок річних: 10812,60 грн./100% х 3% /365дн. х 1096 дн. = 974,02 грн. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума 3% річних, що розрахована судом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця. При цьому при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції.

Враховуючи вищевказані рекомендації Верховного Суду України, суд вважає невірним здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з вересня 2010 року по липень 2013 року в сумі 973,13 грн. (а.с. 6), оскільки позивач обрав не сукупний індекс інфляції за весь період, а окремо за кожним роком. З огляду на зазначене судом здійснено перерахунок інфляційних втрат. Так, за даними Державного комітету статистики України за обраний позивачем період з вересня 2010 року по липень 2013 року сукупний індекс інфляцій складає 1,092, відтак сума інфляційних втрат складатиме 994,76 грн. ((10812,60 грн../100% х 109,2 %) - 10812,60 грн.).

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем 973,12 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 12759,74 грн. (10812,60 грн. основного боргу + 974,02 грн. 3% річних + 973,12 грн. інфляційних втрат).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" обґрунтовані частково та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми боргу. Так, з огляду на те, що за заявленими позовними вимогами сума судового збору складає 1720,50 грн., відповідно до стягнення з відповідача підлягає судовий збір в розмірі 1607,25 грн. (12759,74 грн. х 1720,50 грн. /13 658,83 грн.).

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" до Державного підприємства водних шляхів „Устьдунайводшлях" про стягнення 13 658,83 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Державного підприємства водних шляхів „Устьдунайводшлях" (68609, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Героїв Сталінграду, 36; код ЄДРПОУ 31091889; р/р 26000010106964 в філії „Укрексімбанк", МФО 328629) на користь Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Пастера, буд. 28; код ЄДРПОУ 14287525; р/р 26009050202528 в КБ „ПриватБанк" м. Дніпропетровськ, МФО 350299) суму основного боргу в розмірі 10812/десять тисяч вісімсот дванадцять/грн. 60 коп., 3% річних в сумі 974/дев'ятсот сімдесят чотири/грн. 02 коп., інфляційні втрати в сумі 973/дев'ятсот сімдесят три/грн. 12 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1607/одна тисяча шістсот сім/грн. 25 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу „Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" до Державного підприємства водних шляхів „Устьдунайводшлях" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2013 р.

Суддя Петров В.С.