Рішення № 33892867, 03.10.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 жовтня 2013 р. Справа № 902/1245/13

Провадження № 7/902/53/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010", м.Київ

до: Комунальної установи "Жмеринська центральна районна лікарня", м.Жмеринка Вінницька область

про стягнення 93107,11 грн. заборгованості

при секретарі судового засідання Миколюк М.Г.

за участю представників:

позивача: Гопта В.Г. - довіреність № 95 від 12.07.2013 року, паспорт серія АА № 236057 виданий Ленінським РВ УМВС України в Вінницькій області 12.06.1996 року.

відповідача: Пітков Л.Л., юрисконсульт, довіреність.

В С Т А Н О В И В :

Надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010", м.Київ до Комунальної установи "Жмеринська центральна районна лікарня", м.Жмеринка Вінницька область про стягнення 93107,11 грн., з яких 89 682,00 грн. боргу, 2 820,68 грн. пені, 604,43 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору від 09.01.2013 року № 1606.

Ухвалою від 04.09.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1245/13 та призначено до розгляду на 18.09.2013 року.

Ухвалою від 18.09.2013 року розгляд справи відкладено до 03.10.2013 року в зв'язку з неподанням витребуваних доказів та неявкою сторін.

30.09.2013 року до суду надійшов відзив в якому відповідач не визнає позовні вимоги посилаючись при цьому на якісне та своєчасне виконання робіт і відсутність грошових коштів для проведення розрахунків з позивачем.

02.10.2013 року до суду надійшла заява позивача в якій останній, з поміж іншого, вказує на відсутність проведення розрахунків відповідачем за виконані згідно договору № 1606 від 09.01.2013 року роботи.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

09.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010" (Підрядник) та КУ "Жмеринська центральна районна лікарня" (Замовник) укладено договір № 1606 відповідно до п.1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати власними і залученими силами і засобами такі види робіт: поточний ремонт та гідрохімічне очищення системи опалення головного корпусу Жмеринської центральної районної лікарні.

Згідно п.1.2 Договору Замовник зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити роботи зазначені в п.1.1 цього Договору.

Відповідно п.2.1 Договору його загальна сума складає 89 682,00 грн. в тому числі ПДВ 20%.

Кінцева сума Договору може змінюватися, виходячи з фактичного обсягу виконаних робіт, про що зазначається в акті (ах) виконаних робіт форми № КБ-2в та довідці № КБ-3 (п.2.2 Договору).

В розділі 3 Договору сторони врегулювали порядок розрахунків.

Зокрема, за надання послуг з виконаних робіт згідно з п.1.1 даного Договору Замовником сплачується Підряднику сума, яка буде обумовлена актами виконаних робіт. При цьому оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування Замовником грошових коштів на поточний рахунок Підрядника, але не пізніше 31.05.2013 року (п.п.3.1, 3.3 Договору).

Пунктом 4.2.8 Договору встановлено, що Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вбачається із матеріалів справи відповідно до умов договору № 1606 позивачем виконано роботи на об'єкті відповідача на загальну суму 89 682,40 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми № КБ-3 від від 22.01.2013 року.

За виконані роботи відповідачем не було проведено розрахунку у встановлений договором строк, що власне і не заперечується останнім.

Доказів зворотного матеріали справи на момент прийняття рішення не містять.

Таким чином борг відповідача становить 89 682,00 грн..

Непроведення відповідачем розрахунку за виконані роботи у відповідності до умов договору спонукало позивача звернутись із відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання підряду регулювання яких здійснюється § 1 (Загальні положення про підряд) Глави 61 ЦК України (Підряд) (ст.ст.837-864 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що кінцевий розрахунок по даному Договору проводиться Замовником не пізніше 31.03.2012 року.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу про стягнення 89 682,00 грн. основного боргу правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 604,43 грн. 3 % річних та 2 820,68 грн. пені (за період з 01.06.2013 року по 21.08.2013 року), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 6.4 Договору у разі несвоєчасної оплати Замовником вартості виконаних Підрядником робіт Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення терміну сплати від суми неперерахованих коштів.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, 3 % річних не виявлено помилок, що свідчить про обгрунтованість заявлених до стягнення сум.

Разом з тим стосовно вимоги про стягнення пені суд дійшов висновку про зменшення її розміру враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги незначність прострочення виконання зобов'язання боржником, причини виникнення заборгованості (відсутність бюджетного фінансування) тощо.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 100,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та пені в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення наведені відповідачем у відзиві є юридично неспроможними, оскільки не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо зменшення розміру пені з мотивів наведених вище.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 00,01 грн. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову при зверненні до суду визначена в сумі 93 107,11 грн., розмір сплаченого судового збору повинен становити 1 862,14 грн., а сплачено 1 862,15 грн. (платіжне доручення № 612 від 22.08.2013 року).

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

03.10.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунальної установи "Жмеринська центральна районна лікарня", вул.Київська, 288, м.Жмеринка Вінницької області, 23100 (ідентифікаційний код-01982525) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010", вул.Цитадельна, 7, м.Київ, 01015 (ідентифікаційний код-37100186) - 89 682 грн. 00 коп. - основного боргу, 100 грн. 00 коп. - пені, 604 грн. 43 коп. - 3 % річних, 1 862 грн. 14 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 2 720 грн. 68 коп. пені відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010", вул.Цитадельна, 7, м.Київ, 01015 (ідентифікаційний код-37100186) судовий збір в розмірі 00 грн. 01 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 612 від 22.08.2013 року.

5. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010" судового збору в розмірі 00 грн. 01 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 612 від 22.08.2013 року. Оригінал платіжного доручення № 612 від 22.08.2013 року знаходиться в матеріалах справи 902/1245/13.

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04 жовтня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.