Ухвала суду № 33886380, 30.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2013 року м. Київ К/800/4225/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної держаної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2012

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2012

у справі № 2а-3816/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер-Гео»

до Броварської об'єднаної держаної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстер-Гео» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Броварської об'єднаної держаної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 26.07.2012 № 0000292202, № 0000302202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2012 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Майстер-Гео» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «СП ЕТО» за період з 01.11.2010 по 31.01.2011, складено акт № 437/22-2/31988359 від 12.07.2012, в якому зафіксовані порушення: ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм у момент вчинення правочинів з ТОВ «СП ЕТО», які мають ознаки нікчемності та є нікчемними; пп. 1.2 п. 1, пп. пп. 2.1, 2.4, 2.16 п. 2 та пп. 3.2 п. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 82 023 грн., у т.ч.: за IV квартал 2010 року у розмірі 62 662 грн., за І квартал 2011 року у розмірі 20 361 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 66 418 грн., в т.ч.: у грудні 2010 року на суму 50 130 грн., у січні 2011 року у розмірі 16 288 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 26.07.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000292202 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 98 690 грн., в т.ч.: 83 023 грн. основного платежу та 15 667 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000302202 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 78 952 грн., в т.ч.: 66 418 грн. основного платежу та 12 534 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами обох інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «СП ЕТО» були укладені договори № 2010-01/12 від 22.11.2010, № 2010-02/12 від 02.12.2010, № 2010-03/12 від 14.12.2010, № 2010-04/12 від 17.12.2010, № 2010-05/12 від 20.12.2010, № 2010-06/12 від 21.12.2010, № 20111-01 від 14.01.2011, № 2011-02 від 17.01.2011 на виконання допоміжних робіт при виконанні проектно-вишукувальних робіт на об'єктах.

Факт виконання робіт за вказаними договорами судами попередніх інстанцій встановлено, з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актами здачі-приймання робіт (надання послуг), виконання допоміжних будівельних робіт (топографічні роботи для проекту будівництва об'єктів; допоміжні зйомочні роботи; інженерно-геодезичні вишукування) при виконанні вишукувань на різних територіальних об'єктах для будівельних робіт на загальну суму 398 508,70 грн., у тому числі ПДВ - 66 418,11 грн.; звітами про виконані роботи та доданими до них документами (пояснювальними записками про виконання допоміжних зйомочних робіт; топографічними планами; листами-замовленнями для виконання проектно-вишукувальних робіт на різних територіальних об'єктах; технічними завданнями та розрахунками на виконання допоміжних робіт по об'єктах, науково-технічними висновками про геологічні вишукування).

Оплата робіт (послуг) здійснювалась позивачем на підставі відповідних рахунків-фактур. В оплату за виконані роботи позивач перерахував на рахунок ТОВ «СП ЕТО» кошти в сумі 409 426,32 грн., у тому числі ПДВ - 68 238 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (станом на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 зазначеного Закону).

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що витрати на оплату допоміжних робіт при виконанні проектно-вишукувальних робіт на об'єктах пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки вони підтверджені перинними бухгалтерськими документами. Крім того, в п. п. 5.3 - 5.7 вказаного Закону немає прямої заборони щодо віднесення до складу валових витрат вартості витрат на оплату таких робіт.

Згідно з пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Норми вказаного Закону передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату допоміжних робіт при виконанні проектно-вишукувальних робіт на об'єктах були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентом про виконання допоміжних робіт при виконанні проектно-вишукувальних робіт на об'єктах не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно положень п. 9.8 ст. 9 зазначеного Закону реєстрація діє до дати її анулювання.

Вказані норми кореспондуються з нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пп. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 цього Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріалами справи встановлено, що свідоцтво платника податку ТОВ «СП ЕТО» було анульовано на підставі запису в Єдиному державному реєстрі про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу з 24.06.2011, діяльність підприємства була припинена рішенням суду 22.02.2012, тобто вже після здійснення господарських операцій з позивачем.

Таким чином, позивачем до складу податкового кредиту включені суми податку на додану вартість сплачені у вартості виконаних робіт, що підтверджується також податковими накладними та не оспорюється відповідачем; дані про припинення юридичної особи, анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача під час здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних, відсутні.

На основі викладеного, позивачем правомірно сформований податковий кредит та валові витрати в спірному періоді по взаємовідносинах з ТОВ «СП ЕТО».

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Броварської об'єднаної держаної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2012 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний