Ухвала суду № 33885762, 10.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/471/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Паламар П.Г. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Черкаси Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БНН-центр" до Державної податкової інспекції у м.Черкаси Черкаської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БНН-центр" (далі - ТОВ "БНН-центр") звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Черкаси Черкаської області, в якому просив скасувати наступні податкові повідомлення-рішення відповідача:

- від 12.12.2011 року № 0004582301 про збільшення ТОВ "БНН-центр" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 237,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 310,00 грн.;

- від 12.12.2011 року № 0004592301 про завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 17 185,00 грн.;

- від 12.12.2011 року № 0004602301 про збільшення ТОВ "БНН-центр" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 935,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 984,00 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року даний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі постанови заступника начальника ВРКС СВ ПМ ДПА в Полтавській області Васильченка Ю.В. по кримінальній справі № 2011531008011, відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "БНН-центр" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2008 року по 30.09.2011 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п. п. 5.2.1 п. п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від 28.12.94р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України №2275-У1 від 20.05.2010 із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток за 2009 рік в сумі 10 446 грн., за 2010 рік в сумі 17 185 грн., за 1 кв. 2011 року в сумі 17 185 грн.

- п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством було занижено податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 45 236,67 грн., в тому числі за лютий 2009р. - 45 236,67 грн.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 12.12.2011 року № 0004582301 про збільшення ТОВ "БНН-центр" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 237,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 310,00 грн.;

- від 12.12.2011 року № 0004592301 про завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 17 185,00 грн.;

- від 12.12.2011 року № 0004602301 про збільшення ТОВ "БНН-центр" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 935,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 984,00 грн.

Позивач заперечує правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень та обґрунтовує свої доводи тим, що нормами чинного законодавства не визначено прямого обов'язку платника податків контролювати сплату податків та обов'язкових платежів його контрагентами, а також нести відповідальність за дачу ними недостовірних відомостей.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених норм, для формування валових витрат обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 Закону, є подальше фактичне використання таких витрат у власній господарській діяльності підприємства та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Положенням пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З аналізу норм діючого законодавства випливає, до складу податкового кредиту можуть бути віднесені тільки ті суми податку на додану вартість, які сплачені в зв'язку з придбанням товарів, послуг чи основних фондів, призначених для використання в межах та з метою подальшого використання у господарській діяльності платника податку. Право на включення сплаченого (нарахованого) ПДВ до податкового кредиту виникає за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу) відповідно до вимог наведеного підпункту 5.1 ст. 5 Закону № 334. До складу валових витрат належать лише витрати, прямо передбачені Законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що в період з 01.06.2008 року по 30.09.2011 року позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Інтермаксервіс», у зв'язку з чим відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ згідно податкової накладної на придбання автономної системи охолодження на загальну суму 31 420,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5 236,67 грн.), згідно наступних документів: рахунок-фактура № 200202 від 20.02.2009 року, видаткова накладна № 200202 від 20.02.2009 року, податкова накладна № 200202 від 20.02.2009 року. Оплату за товар було здійснено через розрахунковий рахунок згідно платіжного доручення № 8 від 23.02.2009 року.

За твердженням податкового органу, TOB «Інтермаксервіс» здійснювало фіктивну діяльність направлену на надання послуг по зниженню податкових зобов'язань, оскільки операції з надання робіт та послуг за участю TOB «Інтермаксервіс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Крім того відповідач зазначає, що за висновками акту перевірки вказаного підприємства від 12.07.2011 року № 62/23-6/24710114 встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів, робіт (послуг) від контрагентів-постачальників, що на думку останнього свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків та ознаки фіктивної діяльності: підприємства декларують відсутність основних виробничих фондів, рухомого та нерухомого майна, складських приміщень, транспортних засобів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою начальника ВРКС СВ ПМ ДПА в Полтавській області було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Вироком Октябрьського районного суду м. Полтави від 28.07.2010 року по кримінальній справі № 1-654/10 було визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 200, ч. 2, 3 ст. 358 КК України ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5, які з травня 2006 року по квітень 2010 року здійснювали підробку документів по підприємству TOB «Інтермаксервіс».

Наявність вказаних доказів, на думку відповідача, свідчить про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ "БНН-центр" та TOB «Інтермаксервіс», які не мають на меті настання реальних правових наслідків та є такими, що суперечать інтересам держави.

Так, положенням статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, вказаною нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, сам факт виконання робіт, поставки товарів та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується наявними в справі копіями податкових та видаткових накладних.

Крім того, на момент укладення позивачем спірних правочинів юридична особа ТОВ «Інтермаксервіс» була зареєстрована належним чином та не була припинена у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

На момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «Інтермаксервіс». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Отже, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Інтермаксервіс», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності господарських операцій, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та незаконність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Черкаси Черкаської області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.