Постанова № 33882377, 18.09.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2013 року № 813/4474/13-а

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судових засідань - Цар Х.М.,

представника позивача - Кондратюка В.В.,

представника відповідача - Іванського В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю українсько-чеського спільного підприємства «РОЙАЛ. ЛТД» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання дій протиправними, скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю українсько-чеське спільне підприємство «Ройал. ЛТД» (далі - ТзОВ СП «Ройал. ЛТД», позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, у якому просить визнати протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області щодо винесення податкової вимоги №264 від 27.05.2013 року та рішення про опис майна у податкову заставу №8471/19-00 від 28.05.2013 року та скасувати такі.

В обґрунтування своїх позовних вимог ТзОВ СП «Ройал. ЛТД» зазначає, що відповідальність встановлена ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції і є такою санкцією за своєю юридичною суттю в розумінні положень ст.238 Господарського кодексу України. Стверджує, що оскільки адміністративно-господарські санкції (штрафи) є конфіскаційними, їх стягнення відповідно до ст.41 Конституції України можливе по рішенню суду. Покликаючись на ст.250 Господарського кодексу України наголошує на тому, що такі санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. У зв'язку з цим вважає, що податкові органи повинні в межах строків, передбачених ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, звертатись до суду з позовом про стягнення суми адміністративних санкцій з суб'єкта підприємницької діяльності, у випадку відмови останнього від їх добровільної сплати. З огляду на те, що на момент подання позову відповідач не звертався до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій вважає, що оскаржувані вимога та рішення про опис майна у податкову заставу є протиправними і підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях і просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав викладених в доданих письмових запереченнях проти позову. Стверджує, що позов не підлягає задоволенню та не ґрунтується на нормах чинного законодавства з огляду на те, що на адресу позивача були надіслані прийняті за результатами проведених перевірок рішення про застосування фінансових санкцій із визначеною сумою грошового зобов'язання, яка не була сплачена у встановлений законодавством строк. Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх в судовому порядку. Зазначає, що постановами Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справах №5043/10/9104 (2а-4025/09/1370) та №7015/10/9104 (2а-4024/09/1370) у задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі. Таким чином, вважає, що оскільки дані постанови суду апеляційної інстанції набрали законної сили 12 лютого 2013 року сума грошового зобов'язання вважається узгодженою і згідно п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України є податковим боргом (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), яка не сплачена платником податків у встановлений Податковим кодексом України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання. На підставі цього, стверджує, що оскаржувані податкова вимога та рішення про опис майна в податкову заставу були прийняті у відповідності до вимог п.59.1 ст. 59, п.88.1 ст.88, ст.89 Податкового кодексу України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи копій постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі №7015/10/9104 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі №5043/10/9104 у період з липня 2008 року по травень 2009 року органами державної податкової служби відносно позивача по справі на підставі виявлених в ході проведення працівниками підрозділів ДПА України ряду перевірок щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу структурних підрозділів позивача, розташованих у різних містах України порушень було винесено цілу низку рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а саме було зафіксовано здійснення товариством розрахункових операцій через гральні автомати, які не були переведені в фіскальний режим роботи і не зареєстровані в органах державної податкової служби.

Не погоджуючись з застосованими фінансовими санкціями позивач звернувся у червні 2009 року до суду з адміністративним позовом про скасування зазначених рішень. Суд першої інстанції своїми постановами від 10 грудня 2009 року у справі 2а-4024/09/1370 та від 11 грудня 2009 року у справі №2а-4025/09/1370 подані позови задовольнив частково. Однак, за результатами перегляду цих справ в апеляційному порядку за апеляційними скаргами ДПІ у Шевченківському районі м. Львова суд апеляційної інстанції своїми постановами від 12 лютого 2013 року у справі №7015/10/9104 та у справі №5043/10/9104 скасував прийняті судом першої інстанції постанови і відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Отже, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на підставі і в межах визначених діючим на момент виникнення спірних правовідносин Законом України «Про державну податкову службу в Україні», а саме п.11 ч.1 ст.11 цього Закону до позивача було застосовано фінансові (штрафні) санкції у зв'язку з виявленням в ході проведених перевірок порушень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», передбачених п.2 ч.1 ст. 17 цього Закону, тобто застосування при здійсненні розрахункових операцій непереведеного у фіскальний режим роботи, незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій. Рішення про застосування до позивача передбачених штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) були складені і надіслані останньому згідно з вимогами, діючого на момент виникнення описаних вище правовідносин, Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №253 від 21.06.2001 року (далі - Порядок). Вказаний Порядок, як про це зазначається у його п.1.1., було розроблено відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», законів з питань зовнішньоекономічної діяльності та інших законодавчих актів, відповідно до яких органам державної податкової служби України надано право застосовувати штрафні (фінансові санкції). Відповідно до п.2.4 Порядку штрафна (фінансова) санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами, а також відповідно до законодавчих актів, якими надано право податковим органам застосовувати штрафні (фінансові) санкції. Згідно із статтею 25 Цього ж Закону суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17-24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій. Вказані рішення про застосування фінансових санкцій були складені в межах визначених законодавством строків, в тому числі, і в межах строків застосування адміністративно-господарських санкцій, визначених положеннями ст.250 Господарського кодексу України, на які посилається при обґрунтуванні свого позову позивач.

Однак, у зв'язку з оскарженням позивачем прийнятих рішень в судовому порядку сума грошового зобов'язання визначеного ними вважалась неузгодженою до набрання рішенням суду за результатами розгляду справи за адміністративними позовами Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-чеського спільного підприємства «Ройал. ЛТД».

З 01 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ч.4 п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Остаточними судовими рішеннями у цих справах є постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі №7015/10/9104 за апеляційною скаргою ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-чеського спільного підприємства «Ройал. ЛТД» до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про скасування рішень та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі №5043/10/9104 за апеляційною скаргою ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-чеського спільного підприємства «Ройал. ЛТД» до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про скасування рішень.

Отже, з дня набрання законної сили зазначеними постановами Львівського апеляційного адміністративного суду, тобто з 12 лютого 2013 року визначені рішеннями контролюючого органу про застосування штрафних (фінансових) санкцій грошові зобов'язання вважаються узгодженими. Обов'язок по сплаті накладених штрафних (фінансових) санкцій у позивача виник саме з 12 лютого 2013 року, тобто під час дії Податкового кодексу України, а відтак, спірні правовідносини між сторонами регулюються саме положеннями Податкового кодексу України. Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Під грошовим зобов'язанням, відповідно до положень п.п.14.1.39 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, слід розуміти суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, з комплексного аналізу цих положень Податкового кодексу України вбачається, що оскільки до грошового зобов'язання, в тому числі, відноситься штрафна (фінансова) санкція, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи, в даному випадку Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», то визначені рішеннями про застосування фінансових санкцій штрафи за порушення п.2 ч.1 ст.17 цього Закону формують податковий борг позивача.

Згідно з приписами ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання (тобто, податковий борг) в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога, відповідно до п.п.14.1.153 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є письмовою вимогою контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Що стосується оскаржуваного рішення про опис майна у податкову заставу, то таке було прийнято на підставі положень ст. ст. 88, 89 Податкового кодексу України. Так, зокрема, у п.88.1 ст.88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Згідно зі ст.89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі, в тому числі, несплати у строки, встановлені Податковим кодексом України, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу. Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на описані вище положення Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача при висуненні оскаржуваної позивачем податкової вимоги №264 від 27 травня 2013 року, а також при винесенні рішення про опис майна у податкову заставу, оскільки такі дії були вчиненні у відповідності до вимог п.59.1 ст. 59, п.88.1 ст.88, ст.89 Податкового кодексу України.

Покликання позивача у долучених до матеріалів справи письмових поясненнях на правову позицію викладену у листі ДПА України №18547/7/24-1117 від 05.10.2006 року як обґрунтування позовних вимог суд не бере до уваги, оскільки відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За правилами, встановленими ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог позивача, а тому вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено і підписано 23.09.2013 року.

Суддя Сидор Н.Т.