Постанова № 33881394, 26.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2013 р. Справа№ 910/2867/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників (за первісним позовом):

позивача: Чалий О.О.;

відповідача: Макаренко Т.В.;

прокуратури: Жовтун Н.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.04.2013р.

у справі №910/2867/13 (суддя Котков О.В.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в

особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого

органу Київської міської ради (Київської міської

державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт»

про стягнення грошових коштів

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Гранд Спорт»

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого

органу Київської міської ради (Київської міської

державної адміністрації)

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач за первісним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт" (далі - відповідач за первісним позовом) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором пайової участі №1138 від 26.12.2006р. в загальній сумі 2 802 790,00 грн. (з них: 2 370 560,00 грн. - основний борг з урахуванням індексу інфляції, 432 230,00 грн. - пеня), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині дотримання строків сплати додаткового пайового внеску. Окрім того, прокуратура просила суд відновити строк позовної давності щодо стягнення пені, посилаючись на те, що прокуратура не була стороною договору і про існування заборгованості їй стало відомо лише у січні 2013 року.

Відповідач за первісним позовом проти позовних вимог заперечував та звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №1138 від 26.12.2006р., укладеного між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт", а також додаткової угоди №1 від 11.12.2009р. до цього договору. При цьому відповідач за первісним позовом посилався на наступне:

- на момент укладання договору в законодавстві був чітко закріплений порядок визначення граничного розміру пайового внеску і його розмір не повинен був перевищувати 25% від вартості будівництва об'єкта;

- при укладанні договору, в порушення ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, не було дотримано вимоги законодавства, а саме: ч.5 ст. 27 Закону України „Про планування і забудову територій", постанови Кабінету міністрів України №1930 від 30.12.2000р. „Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів", рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003р. щодо визначення розміру пайових внесків в межах, що не перевищують їх граничний розмір, оскільки у розрахунку до договору відсутнє посилання на загальну кошторисну вартість будівництва, що також свідчить про неможливість встановлення граничного розміру пайового внеску на момент укладання договору;

- оспорювані договір пайової участі №1138 від 26.12.2006р. та додаткова угода №1 від 11.12.2009р. до цього договору не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому мають бути визнані недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2013р. зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі №910/2867/13.

Відповідач за зустрічним позовом заперечував проти обставин, викладених у зустрічному позові, посилаючись на те, що вказаний позов було подано з метою ухилення від виконання зобов'язань за договором пайової участі №1138 від 26.12.2006р. та додатковою угодою до нього. Також відповідач за зустрічним позовом просив суд застосувати позовну давність, оскільки строк виконання зобов'язань за спірним договором та додатковою угодою до нього закінчився в грудні 2009р. і відповідно до ст. ст. 253-255 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності закінчився ще в грудні 2012р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. у справі № 910/2867/13 в задоволенні первісного позову було відмовлено повністю. Зустрічні позовні вимоги задоволено повністю, а саме:

- визнано недійсним Договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 26.12.2006р. №1138, укладений між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт»;

- визнано недійсною Додаткову угоду №1 від 11.12.2009р. до Договору пайової участі від 26.12.2006р. №1138, укладену між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Спорт».

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, прокуратура звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. у справі №910/2867/13 та прийняти нове рішення, яким вимоги первісного позову задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, прокуратура наголошувала на наступному:

- за зустрічним позовом строк позовної давності сплинув;

- укладаючи договір, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема, розмір пайового внеску, строки його сплати та відповідальність за порушення цих строків;

- доводи місцевого господарського суду про відсутність в умовах договору посилання на загальну кошторисну вартість будівництва є неправомірними, оскільки це не узгоджується з обов'язками сторін за договором;

- судом не було враховано, що на виконання своїх договірних зобов'язань відповідачем за первісним позовом було сплачено частки пайового внеску з січня 2007 року по грудень 2008 року, тобто вчинено дії, які свідчать про схвалення правочину та прийняття його до виконання;

- доводи суду про те, що сторонами не було вчинено дій по приведенню договору у відповідність до вимог чинного законодавства є безпідставними, оскільки невжиття таких дій не є передумовою для визнання угод недійсними;

- відповідач за первісним позовом не звертався до позивача із пропозиціями про внесення змін до договору, його розірвання чи приведення у відповідність до Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.06.2013р.

20.06.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, посилаючись на непідтвердженість та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013р. апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.07.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2013р. апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.07.2013р.

В судовому засіданні 04.07.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.07.2013р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2013р. розгляд справи було відкладено на 06.08.2013р.

05.08.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача за первісним позовом надійшли письмові пояснення по справі.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Новікова М.М., Кропивної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Новікова М.М., Кропивної Л.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.07.2013р.

В судове засідання 06.08.2013р. з'явилися представники сторін та прокуратури. Однак, враховуючи зміну складу суду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.09.2013р.

В судовому засіданні 09.09.2013р. представники прокуратури та позивача за первісним позовом підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. у справі №910/2867/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

В судовому засіданні 09.09.2013р. представник відповідача за первісним позовом заперечував проти доводів апеляційної скарги прокуратури, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 09.09.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 26.09.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Новікова М.М., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 26.09.2013р. представники прокуратури та позивача за первісним позовом підтримали раніше надані пояснення, просили суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 26.09.2013р. представник відповідача за первісним позовом також підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 26.09.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.12.2006р. між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом, як забудовником, було укладено договір №1138 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Договір), предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (по тексту - пайовий внесок), у зв'язку із будівництвом спортивного автокомплексу (дитячо-молодіжний спортивний розважально-навчальний картинговий центр) в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва. Розмір пайового внеску, згідно з розрахунком, становить 2424,78 тис. грн. (п.п.1.1, 1.2 Договору) (том справи - 1, аркуші справи - 15-17).

Забудовник зобов'язався перерахувати пайовий внесок у сумі 2424,78 тис. грн. (без ПДВ) згідно наступного графіку: по 45,0 тис. грн. (без ПДВ) щомісячно в термін з січня 2007 року по грудень 2008 року включно, але не пізніше 28 числа; у сумі 1344,78 тис. грн. (без ПДВ) в термін з січня 2009 року по грудень 2009 року включно, рівними частинами, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету (п.2.1.1 Договору).

Відповідальність сторін визначена в розділі 3 Договору, згідно з п.3.1.1 якого забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати, визначеного п.2.1.1 цього договору.

11.12.2009р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору (далі - Додаткова угода), в якій вони дійшли згоди щодо перерахування замовником залишку пайового внеску у сумі 1268,36 тис. грн. (без ПДВ) в термін до 30.12.2011р. включно на бюджетний рахунок цільового фонду міського бюджету (том справи - 1, аркуші справи - 18-19).

Прокуратура та позивач за первісним позовом зазначали про те, що відповідач за первісним позовом не виконав своїх грошових зобов'язань за Договором, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої з урахуванням інфляційних втрат становить 2 370 560,00 грн. Наявність боргу була виявлена в результаті проведеної прокуратурою перевірки з питань дотримання вимог законодавства щодо своєчасності сплати суб'єктами господарювання бюджетних коштів за угодами.

Враховуючи відмову відповідача за первісним позовом погасити заборгованість в добровільному порядку, прокуратура та позивач за первісним позовом, окрім суми основного боргу, просили суд стягнути з відповідача 432 230,00 грн. пені.

Відповідач за первісним позовом подав зустрічний позов, в якому, посилаючись на невідповідність Договору та Додаткової угоди до нього вимогам діючого законодавства, просив суд визнати названий Договір та Додаткову угоду недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні первісного позову повністю, визнавши вимоги позивача та прокуратури необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами. Натомість зустрічний позов було задоволено у повному обсязі.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на 21.10.2010р.) органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею.

В ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказано, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення.

Окрім того, згідно з постановою Кабінету міністрів України "Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" №1930 від 30.12.2000р. граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25% вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення.

У відповідності до п.7 розділу V Закону України "Про планування і забудову територій" в разі, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як уже зазначалось вище, предметом Договору є сплата відповідачем за первісним позовом пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку із будівництвом спортивного автокомплексу (дитячо-молодіжний спортивний розважально-навчальний картинговий центр) в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що сторонами не здійснено дій щодо приведення Договору та додаткової угоди до нього у відповідність із Законом України "Про планування і забудову територій", що є порушенням названого Закону.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевикладений висновок суду учасниками судового процесу не надано.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення.

В ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За результатами перегляду справи колегією суддів було встановлено, що оспорювані Договір та додаткова угода суперечать вимогам діючого законодавства, зокрема, Закону України "Про планування і забудову територій", а тому названі правочини мають бути визнані недійсними на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що зустрічний позов є нормативно обґрунтованим та документально підтвердженим, а отже є таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо необґрунтованості клопотання відповідача за зустрічним позовом про застосування строків позовної давності та, як наслідок, відсутності правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

В ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи, що в процесі судового розгляду було встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність договорів (угод), а також приймаючи до уваги норми ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність вимог первісного позову.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокуратурою та позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до п.11 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. у справі № 910/2867/13 прокуратурою судові витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. у справі №910/2867/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/2867/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Новіков М.М.

Мартюк А.І.