Постанова № 33881386, 25.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р. Справа№ 910/7487/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мациборко Т.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Пихтін К.В. (довіреність №10/00-85 від 01.03.2013р.);

від третьої особи: не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасжитлобуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2013р.

у справі № 910/7487/13 (Суддя: Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасжитлобуд"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Феррум"

про визнання іпотечного договору № 0063-І-3 від 09.07.2008 р. недійсним

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кривбасжитлобуд" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" (відповідача) про визнання іпотечного договору № 0063-І-3 від 09.07.2008 р. недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2013 р. по справі № 910//7487/13 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасжитлобуд" до публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Феррум" про визнання іпотечного договору № 0063-І-3 від 09.07.2008 р. недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ "Кривбасжитлобуд" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва № 910/7487/13 від 13.06.2013 р. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасжитлобуд" до ПАТ "Банк "Форум" про визнання іпотечного договору недійсним задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що у відповідача на момент укладання кредитного договору індивідуальної ліцензії, виданої НБУ не було, тобто керуючий Криворізькою філією ПАТ «Банк Форум» не мав законних підстав для видачі споживчого кредиту в іноземній валюті. Крім того, скаржник зазначає, що при підписанні іпотечного договору № 0063-І-3 від 09.07.2008 р. директор позивача перевищив свої повноваження, оскільки не отримав згоди засновників на укладення спірного правочину. Також апелянт стверджує, що директор ТОВ "Кривбасжитлобуд" перевищив свої повноваження, при підписанні іпотечного договору, оскільки не отримав згоду засновників на укладення спірного правочину.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу ТОВ "Кривбасжитлобуд" та призначено розгляд справи № 910/7487/13 на 11.09.2013 р. у складі колегії суддів: головуючий суддя Руденко М.А., суддів: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

25.07.2013р. через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В подальшому розгляд справи декілька разів відкладався, в зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників позивача та третьої особи.

25.09.2013 року представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи позивач та третя особа були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та третьої особи, за наявними у справі доказами

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.06.2008 р. між Акціонерним комерційним банком "Форум", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Форум" та товариством з обмеженою відповідальністю "ВП "Сігма", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Феррум" (позичальник) був укладений кредитний договір № 0063/08/05-КІ (а.с.9).

За умовами зазначеного договору, банк зобов'язався надати позичальнику кредит для впровадження проекту "Комплекс по збагаченню гематитових кварцитів" та рефінансування кредитної заборгованості в АБ "ІНГ Банк України" у сумі 5 600 000 дол. США, зі строком повернення по 09.06.2009 р. та сплатою 13,5% за користування кредитними коштами (п.1.1 кредитний договір № 0063/08/05-КІ).

В подальшому в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ВП "Сігма" за кредитним договором № 0063/08/05-КІ від 10.06.2008 р., між Акціонерним комерційним банком "Форум" (іпотекодержателем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кривбасжитлобуд" (іпотекодавцем) був укладений іпотечний договір № 0063-І-3 від 09.07.2008 року. (а.с.14)

За умовами іпотечного договору, він забезпечує виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП "Сігма" (боржник) зобов'язань, що випливають з укладеного ним з іпотекодержателем кредитного договору № 0063/08/05-КІ від 10.06.2008 р., додаткової угоди № 1 від 09.07.2008 р. до кредитного договору та додаткових угод, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого боржник зобов'язаний повернути іпотекодержателю кредитні кошти в розмірі 7 137 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення 09.06.2009 р; повернення кредитних коштів боржник здійснює частинами щомісячно. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13,5% річних. (п. 1.1 договору іпотеки). Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Паркове, шосе Паркове, 12а (предмет іпотеки), який належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А. 15.03.2007 р. за реєстровим № 720, та зареєстрованого Комунальним підприємством "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" 12.04.2007 р. за номером запису 761, в книзі 16-з стр. 271, реєстраційний номер 17096949.( п. 1.2 договору іпотеки). Іпотека виникає з моменту підписання сторонами та нотаріального посвідчення цього договору. Іпотека припиняється виконанням забезпеченого нею основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 4.1, 4.2 договору іпотеки).

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що на час укладення кредитного договору № 0063/08/05-КІ між АКБ "Форум" та ТОВ "ВП "Сігма" у відповідача не було індивідуальної ліцензії Національного банку України для видачі споживчого кредиту у іноземній валюті, а, оскільки основне зобов'язання є недійсним, то відповідно до ст. 548 ЦК України недійсним є і правочин, укладений з метою забезпечення виконання основного зобов'язання.

Колегія суддів вважає, вищезазначені доводи апелянта необґрунтованими, та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що апелянт не заперечує факт укладення договору, однак вважає, що використання іноземної валюти за даним кредитним договором як засобу платежу без наявності відповідної індивідуальної ліцензії у відповідача, суперечить положенням законодавства.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, в законодавстві України відсутні нормативні умови для застосування індивідуального ліцензування щодо операцій з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, єдиною правовою підставою для надання банками кредитів в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України №15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порідку. Тому наявні у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу національного банку України здійснення кредитних операцій у іноземний валюті не суперечить чинному законодавству України.

Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки) кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (далі - Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно з частиною другою ст. 5 Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно з пунктом "в" частини четвертої ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема, з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2.3. розділу 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 р. № 730/5921, чинного на момент укладення кредитного договору за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з пунктом 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.07.2001 р. за № 730/5921, чинного на момент укладення кредитного договору, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. N 15-93 та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності.

Відповідно до п. 8.12. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління НБУ від 30.05.2007 р. № 200, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 р. за № 656/13923 фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. №.

Пунктом 1.5 Положення, передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 р. № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяв у відповідності з нормами чинного законодавства та правомірно уклав договір кредиту.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апелянта не обґрунтовані, недоведені належними та допустимими доказами, отже відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Форум" мало законні підстави для видачі споживчого кредиту у іноземній валюті, крім того, відсутні підстави для визнання іпотечного договору недійсним, оскільки кредитний договір № 0063/08/05-КІ від 10.06.2008 р. у передбаченому законом порядку недійсним не визнавався.

Відносно доводів апелянта стосовно перевищення повноважень директора ТОВ "Кривбасжитлобуд", при підписанні іпотечного договору, оскільки останній не отримав згоду засновників на укладення спірного правочину, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Абзацом 1 частини 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. При цьому, якщо від імені юридичної особи діяла посадова особа - орган юридичної особи, діє презумпція наявності повноважень у посадової особи представляти юридичну особу.

Частиною 3 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Такими актами, зокрема, є рішення загальних зборів учасників товариства, що оформлене відповідним протоколом, яким товариство наділяє певну особу (осіб), орган (органи юридичної особи) правом на вчинення від імені юридичної особи відповідних правочинів.

Відповідно до ч.2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як свідчать матеріали справи, іпотечний договір був підписаний сторонами, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі № 4839, та прийнятий ними до виконання, про що, зокрема, свідчить той факт, що майно, яке передане в іпотеку, внесене до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач зі свого боку вживав заходів щодо зберігання предмета іпотеки у належному стані, утримувався від дій по його продажу чи передачу в якості забезпечення виконання зобов'язань перед третіми особами, тобто своїми діями схвалив у подальшому оскаржуваний договір, а тому посилання скаржника на відсутність повноважень директора є необґрунтованими.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обов'язковою умовою для визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушень прав та інтересів позивача, у зв'язку з його (правочину) вчиненням.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що іпотечний договір № 0063-І-3 від 09.07.2008 р. був підписаний з перевищенням повноважень директора, так само як не встановлено той факт, що загальні збори товариства не дали свою згоду на вчинення ним спірного правочину. Будь-яких доказів на підтвердження вказаних доводів скаржник не надав, а тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відсутні підстави для визнання іпотечного договору недійсним.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року у справі № 910/7487/13, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасжитлобуд" на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року у справі № 910/7487/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року у справі № 910/7487/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/7487/13 повернути до місцевого господарському суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Руденко М.А.

Судді Дідиченко М.А.

Пономаренко Є.Ю.