Рішення № 33881303, 25.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р.Справа № 922/3200/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м.Харків до Управління соціального захисту неселення Шевченківської районної державної адміністрації, с.Шевченкове, Харківська область про стягнення 66993,09 гривень за участю представників:

позивача - Закаблукова А.С. (довіреність №218 від 08 січня 2013 року)

відповідача - Григоренко Т.Л. (довіреність №01/2507 від 03 вересня 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2013 року Позивач, Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Управління соціального захисту неселення Шевченківської районної державної адміністрації (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 66993,09 гривень, у тому числі, 61496,31 гривень суми основної заборгованості, 1267,96 гривень суми нарахованої пені, 2854,89 гривень суми 3% річних та 2854,89 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору №3 про постачання теплової енергії, укладеного між сторонами 15 жовтня 2009 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 1720,50 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 серпня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 вересня 2013 року.

02 вересня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№31803), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з Позивачем, але вказував на те, що ним виконувались умови договору в повному обсязі, натомість Позивач поставляв йому теплову енергію в більшому об'ємі, ніж було передбачено умовами додаткових угод до основного договору, а тому просив суд відмовити у задоволенні відповідного позову за його необґрунтованістю. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 04 вересня 2013 року було оголошено перерву до 17 вересня 2013 року.

17 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№34040) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Також, 17 вересня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№34072) документи, на підтвердження своєї правової позиції по даній справі. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 17 вересня 2013 року було оголошено перерву до 25 вересня 2013 року.

25 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№35372) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з Відповідача 61269,09 гривень заборгованості, у тому числі, 55772,31 гривень суми основної заборгованості, 1267,96 гривень суми нарахованої пені, 2854,89 гривень суми 3% річних та 1373,93 гривень суми інфляційних втрат, посилаючись на часткову сплату суми основної заборгованості.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, розглянувши заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог, перевіривши повноваження представника Позивача на підписання даної заяви, встановивши, що відповідні дії Позивача не порушують права і охоронювані законом інтереси сторін, дійшов висновку про її прийняття до розгляду та продовжує розгляд справи з урахуванням прийнятої заяви.

Крім того, 25 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заперечення (вх.№35371) на відзив Відповідача, в яких зазначив, що виконав повністю умови спірного договору та поставив на адресу Відповідача стільки теплової енергії, скільки було передбачено умовами додаткових угод до основного договору. Також, зазначив, що ним направлялись рахунки на оплату теплової енергії двічі на місяць, тобто за кожний розрахунковий період, але Відповідач оплатив лише частину відповідних рахунків. Судом було досліджено надані заперечення та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 25 вересня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 25 вересня 2013 року проти позовних вимог заперечував. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

15 жовтня 2009 року між Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" (Позивачем) та Управлінням соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації (Відповідачем) було укладено договір №3 про постачання теплової енергії. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору, Позивач (Енергопостачальна організація) зобов'язався постачати Відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних останньому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п.2.1. відповідного договору, а Відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 даного договору.

Відповідно до п.6.3. договору, Відповідач зобов'язався за 15 днів до початку розрахункового періоду сплачувати Позивачу вартість необхідного обсягу теплової енергії з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Розрахунковим періодом, відповідно до п.6.2. договору, є календарний місяць.

Також, 15 жовтня 2009 між сторонами було погоджено обсяги постачання теплової енергії споживачу (додаток №3 до договору) (а.с.21).

Крім того, у зв'язку із зміною назви Відповідача, 31 січня 2013 року сторони підписали аналогічний за змістом договір.

31 січня 2013 року сторонами було погоджено обсяги постачання теплової енергії споживачу (додаток №3 до договору) (а.с.34).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач свої зобов'язання за даними договорами виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії Відповідачу, та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії (а.с.45-66).

Факт споживання Відповідачем теплової енергії підтверджується актами на включення та відключення опалення у приміщенні Відповідача (а.с.38-44), які були підписані представниками підприємств з обох сторін.

Відповідно до п.3.2.2. договорів, Відповідач зобов'язувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договорами.

Відповідач, в свою чергу, не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого за договором від 15 жовтня 2009 року, за період з січня 2010 року по грудень 2012 року, утворилась заборгованість у розмірі 53520,50 гривень, та за договором від 31 січня 2013 року, за період з січня 2013 року по 13 квітня 2013 року, утворилась заборгованість у розмірі 7975,81 гривень.

На момент розгляду спору, Відповідач частково погасив суму основної заборгованості.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірними договорами не виконав в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 55772,31 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною. Доказів на підтвердження повної оплати відповідної суми заборгованості за спірні періоди Відповідач до суду не надав.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази повного погашення Відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 55772,31 гривень нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1267,96 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.7.2.2. договору, за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення Позивачем суму пені, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з Відповідача 1267,86 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі -0,10 гривень слід відмовити.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1373,93 гривень суми інфляційних втрат та 2854,89 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки Позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому підлягають стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.526, 546, 548, 599, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації (63600, Харківська область, смт.Шевченкове, вул.Леніна, буд.13, код ЄДРПОУ 25850998, р/р 35217001000888 УДКСУ у Шевченківському районі, МФО 851011) на користь Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (61022, м.Харків, Держпром, 3 під'їзд, 5 поверх, код ЄДРПОУ 03361721, р/р 260353023298 у ХОУ ВАТ "Ощадбанк") 55772,31 гривень основної заборгованості, 1267,86 гривень пені, 1373,93 гривень суми інфляційних втрат, 2854,89 гривень суми 3% річних та 1720,50 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 0,10 гривень пені відмовити.

Повне рішення складено 30 вересня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/3200/13