Постанова № 33879874, 26.09.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 року 12 год. 25 хв. Справа № 813/4477/13-а

Колегія суддів Львівського окружного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Сакалоша В.М.,

суддів - Качур Р.П. та Братичак У.В.,

за участю секретаря судового засідання - Семеряк М.І.,

представника позивача - Білоус О.В.,

представника відповідача 2 - Ожибко П.І.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейбі Україна" до Державної казначейської служби та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність і зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ТзОВ "ЕЙБІ Україна" до Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність і зобов'язання вчинити дії.

Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 26.09.2013 року відповідно до положень ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові, просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та висновки податкового органу, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙБІ Україна» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про визнання дій протиправними та стягнення бюджетної заборгованості позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби по ненаданню висновку про бюджетне відшкодування та стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙБІ Україна» бюджетну заборгованість по податку на додану вартість в розмірі 3394949 (три мільйони триста дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 00 коп. і судовий збір в розмірі 2188 (дві тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 00 коп.

Відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 року вказана постанова залишена без змін і набрала законної сили.

У зв'язку з набранням рішенням законної сили, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙБІ Україна» отримано 05.11.2012 року виконавчий лист, який скеровано 07.11.2012 р. на виконання до Управління державного казначейства у Львівській області.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, відповідно до ч.2 ст.257 КАС України є підставою для його виконання.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, відповідно до ч.1 ст. 258 КАС України видається один виконавчий лист.

Станом на 26 вересня 2013 року жодних коштів на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду на рахунок Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙБІ Україна» не надходило.

Розділом VI Бюджетного Кодексу «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України передбачене що безспірне списання коштів з державного бюджету ( місцевих бюджетів) здійснюється Державним казначейством України в порядку встановленим Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень. Аналогічна норма зазначена в ч. 2, ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження». Порядок виконання рішень при стягненні коштів державного або місцевого бюджетів або боржників затверджений Постановою Кабінету Міністрів 03.08. 2011 року № 845 ( в редакції Постанови Кабінету Міністрів від 30.01. 2013 року № 45).

На підставі зазначеного та відповідно до Порядку взаємодії між органами державної податкової служби та Державного казначейства України в процесі судового розгляду та виконання судових рішень щодо безспірного списання коштів з рахунків на яких обліковуються надходження до Державного бюджету з податку на додану вартість затвердженого наказом Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації України від 27.04.2004 року № 82/245 Головним управлінням державного казначейства у Львівській області було скеровано копію виконавчого документу до ДПІ у Сихівському районі м. Львова, для формування відповідної довідки, і після спливу п'яти робочих днів з дати отримання копії виконавчого документа податковим органом, 21.12.2013 року направлено матеріали стосовно списання коштів до Державної казначейської служби України.

Листом від 25.03.2013 року № 15-10-01/4891 Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повідомило позивача про направлення вищезазначеного виконавчого листа до Державної казначейської служби України для продовження процедури безспірного списання коштів.

Проте, ні коштів ні інформації стосовно причин та підстав невиконання вказаної процедури, ненадходження коштів тощо, до позивача з Державного казначейства України не надходило.

Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судова практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права в Україні.

Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа «Жовнер проти України») Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін. Державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням (п. 38).

У справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005р.) вказано, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань судами не повинні братися до уваги; відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду не може бути підставою для зволікання із його виконанням (справа «Михайленки та інші проти України» від 03.11.2004р.). Таким чином, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків.

Суд враховує судову практика Європейського суду з прав людини ( справи «Бурдов проти Росії»/ заява № 59498/00/, «Жовнер проти України» / заява № 56848/00/, «Кечко проти України» / заява 63134/00, «Юрій Іванович Іванов проти України» / заява 40450/04/ та інші у відповідності до якої виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а тому має відповідати вимогам ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, для держави є неприпустимими виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, а також правові позиції, висловлені у рішеннях Євросуду у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 р., «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р., «Шаренок проти України» від 22.02.2004 р., в яких зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.

Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України»(Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 7 грудня 2006 року).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося (рішення у справі «Вассерман проти Росії» (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), № 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Зважаючи на важливість реального виконання судових рішень, це питання неодноразово ставало предметом обговорення як на національному, так і на міжнародному рівнях. Регулюванню цього питання, зокрема, присвячена Рекомендація № Rec (2003) 16 від 09.09.2003 р. Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Про виконання адміністративних рішень і судових рішень у галузі адміністративного права", обов'язкова для виконання Україною як членом Ради Європи, в якій зазначається, що держави-члени повинні забезпечити виконання судових рішень адміністративними органами в межах розумного строку. Вони мають вживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили. У разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволятиме домагатися виконання такого рішення, зокрема, за допомогою винесення судових заборон або накладення штрафів. Держави-члени повинні забезпечити притягнення адміністративних органів до відповідальності за відмову у виконання та невиконання судових рішень. Посадові особи, відповідальні за невиконання судових рішень, також можуть притягуватись до дисциплінарної, цивільної або кримінальної відповідальності у разі невиконання таких рішень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З наявних у справі документів слідує, що у спірних правовідносинах відповідач Державна казначейська служба України не дотримався вимог ч.3. ст.2 КАС України, а відтак, у суду наявні правові підстави для визнання його дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державного казначейства України щодо не невиконання рішення суду, яке набрало законної сили про стягнення коштів з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейбі Україна" з податку на додану вартість в розмірі 3394949 (три мільйони триста дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот сорок дев'ять грн. 00 коп.) гривень.

3. Зобов'язати Державне казначейство України вчинити дії щодо виконання рішення суду, яке набрало законної сили про стягнення коштів з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейбі Україна" з податку на додану вартість в розмірі 3394949 (три мільйони триста дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот сорок дев'ять грн. 00 коп.) гривень.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейбі Україна" (ЄДРПО 34306833, м. Львів, вул. Сихівська, 2/39) 17,20 (сімнадцять грн. 20 коп.) гривень судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 02 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Сакалош В.М.

Суддя Качур Р.П.

Суддя Братичак У.В.