Постанова № 33869656, 28.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2013 рокуСправа №827/1018/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

судді - Кравченко М.М.;

при секретарі - Коваль К.М.,

за участю:

представник позивача ОСОБА_1 довіреність № 407 від 05.04.13 посвідчення адвоката НОМЕР_1 від 12.11.2012 р.;

представник відповідача (Севастопольська міська Рада) у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі;

представник третьої особи (Управління містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації) у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Севастопольської міської Ради про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Севастопольської міської Ради про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні дії, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просить про визнання недійсним рішення Севастопольської міської Ради № 5260 від 5 лютого 2013 року "Про відмову гр. ОСОБА_3 у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0,03 га, що розташована в районі АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" та зобов'язання Севастопольської міської Ради у наданні ОСОБА_3 згоди на розробку проекту землеустрою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наприкінці 2011 року позивачка звернулася до Севастопольської міської державної адміністрації для узгодження місця розташування земельної ділянки по АДРЕСА_1. Управлінням містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації 16 липня 2012 року позивачу надано висновок № 04-01/1129, яким встановлено, що у зв'язку із невідповідністю державним будівельним нормам, відвід земельної ділянки по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) суперечить діючому законодавству. Зокрема, вказано, що земельна ділянка знаходиться у межах інженерно-комунікаційного коридору. На підставі висновку Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації № 04-01/1710 на сесії Севастопольської міської ради 05 лютого 2013 року прийнято рішення № 5260, яким позивачу відмовлено у наданні згоди на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянка орієнтовною площею 0,03 га, розташованої в районі АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки). Позивачем зазначено, що вказаний висновок Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації є незаконним та необґрунтованим, земельна ділянка знаходиться поза меж інженерно-комунікаційного коридору.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 12 квітня 2013 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 827/1018/13-а, до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, підготовче провадження по справі закінчене, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні уточненого позову, та зазначив, що відомості в картографічних матеріалах наданих УМА СДМА є такими, що не відповідають дійсності, а земельна ділянка розташована за межами комунікаційного коридору.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, просила суд відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у запереченні та поясненні до позову. При цьому зазначила, що висновком та картографічними (схематичними) матеріалами підтверджується знаходження земельної ділянки, на яку претендує позивач, в межах охоронних зон магістральних напірних каналізаційних колекторів, яки визначені на Схемі водопостачання та каналізації Генерального плану міста Севастополя, що є порушенням Державних будівельних норм.

Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, але, надіслав до суду письмові заперечення, в яких просив в задоволенні позову відмовити, оскільки земельна ділянка, про узгодження місця розташування якої просить позивач, знаходиться у межах комунікаційного коридору, в підтвердження чого надав графічні (топографічні, схематичні) матеріали щодо розміщення земельної ділянки та інженерних комунікацій .

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, із наступних підстав.

Судом встановлено, що наприкінці 2011 року позивачка звернулася із заявою про узгодження місця розташування земельної ділянки по АДРЕСА_1 до Севастопольської міської державної адміністрації.

Управлінням містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації 16 липня 2012 року позивачу надано висновок № 04-01/1129, яким встановлено, що у зв'язку із невідповідністю державним будівельним нормам, відвід земельної ділянки по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) суперечить діючому законодавству. Зокрема, в висновку вказано, що в наданої містобудівної документації в М:1500 не вказані всі охоронні зони інженерних комунікацій, з врахуванням яких земельна ділянка знаходиться у межах інженерно-комунікаційного коридору.

22.08.2012 р. (вх. К-3605/1 від 22.08.2012р.) заява гр. ОСОБА_3 надійшла до Севастопольської міської Ради.

29.11.2012 р. Постійною комісією Севастопольської міської Ради з питань містобудівництва, регулювання земельних і водних відносин було розглянуто питання про надання згоди на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки ОСОБА_5 (витяг з протоколу № 38/2), в результаті якого, у наданні дозволу позивачці було відмовлено на підставі висновку № 04-01/1129 від 16 липня 2012 року Управління містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації.

Судом встановлено, що 05 лютого 2013 на Х сесії УІ скликання Севастопольської міської ради року прийнято рішення № 5260, яким позивачу відмовлено у наданні згоди на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянка орієнтовною площею 0, 03 га, розташованої в районі АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки) на підставі невідповідності місцерозташування земельної ділянки будівельним нормам, що суперечить ст. 39 ЗК України та ст. 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

При цьому зі змісту рішення вбачається, що воно прийнято на підставі висновку № 04-01/1129 від 16 липня 2012 року Управління містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації та висновку Постійної комісії Севастопольської міської Ради з питань містобудівництва, регулювання земельних і водних відносин від 06.11.2012р. (витяг з протоколу № 38/2).

Тобто, з рішення вбачається, що стосовно матеріалів вибору місця розташування спірної земельної ділянки позивачу було надано містобудівні висновки Управління містобудуванні і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, якими визначено, що спірна земельна ділянка розташована у інженерно-комунікаційному коридорі, тому її відведення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівне і споруд (присадибна ділянка) суперечить діючому законодавству.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з цім позовом до суду.

Суд не може погодитися із законністю оскаржуваного рішення відповідача виходячи з такого.

Згідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використанії я та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до Угоди про взаємодію Севастопольської міської ради 6 скликання і Севастопльської міської державної адміністрації від 19.04.2011 року Радою в межах своєї компетенції Адміністрації передана для належного та своєчасного вирішення питань розвитку міста управлінська функція по первинному розгляду клопотань (заяв) юридичних і фізичних осіб з надання земельних ділянок у користування, оренду та власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Рішенням Севастопольської міської ради від 14.12.2005 №4114 було затверджено Генеральний план міста Севастополя до 2025 року.

Відповідно до ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України, позивачкою були надані графічні матеріали, виконані ПП "Семфі" у складі: викопіювання з Генерального плану міста Севастополя (М1:5000) та схеми використання земельної ділянки (М1:500) з нанесеними червоними лініями та охоронними зонами інженерних мереж.

Судом встановлено, що відповідно до Генерального плану міста Севастополя, затвердженого рішенням Севастопольський міської ради від 13.12.2005 №4114, заявлена земельна ділянки знаходяться в зоні малоповерхової забудови (в т. ч. присадибної), що відповідає цільовому використанню.

Відповідно до ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Так, ДБН 360-92** «Планування та забудова міських та сільських поселений» передбачено, що поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови в залежності від розміру ділянок, умов інженерного обладнання, інсоляції будинків та територій, інших нормативних вимог, регіональних традицій.

Згідно ч.1 ст.81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ч.4 ст.83 Земельного кодексу України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.

Згідно ст.112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються:

а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

2. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до діючих нориативно-правових актів вздовж інженерних мереж встановлюються охороні зони з метою забезпечення: їх захисту та належної експлуатації, а факт наявності охоронних зон на прошеної земельної ділянки не може бути підставою для відмови у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою, оскільки така підставп відсуня у вичерпному переліку, що наведений у ч.4 ст. 83 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Таким чином, виходячи з вимог частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, слід визнати, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення Севастопольської міської Ради № 5260 від 5 лютого 2013 року "Про відмову гр. ОСОБА_3 у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0,03 га, що розташована в районі АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" підлягають задоволенню, в свою чергу відповідач не довів правомірність своїх рішень.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Севастопольської міської Ради надати позивачеві згоду на розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки (тобто зобов'язання прийняти таке рішення на пленарному засідання Ради) суд зазначає, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню також з наступних підстав.

Відповідно до пункту 36 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виняткових повноважень місцевих рад відноситься вирішення у відповідності до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Севастопольської міської Ради відноситься розпорядження землями територіальної громади міста Севастополя.

Таким чином, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень -ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Вказана позиція узгоджується з практикою Вищого адміністративного суду України (наприклад, викладена, в ухвалі від 10.10.2012р. по справі К/9991/45977/11). У вказаної ухвалі ВАСУ зазначив, що виходячи з принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання Севастопольської міської Ради прийняти рішення про надання згоди на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 орієнтованою площею 0,03 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) не підлягають задоволенню, оскільки вирішення таких питань у земельних відносинах, а саме прийняття рішень про передачу земель у власність громадян згідно ст. 116 ЗК України, надання згоди на розроблення проектів землеустрою з відведення земельних ділянок, затвердження проектів землеустрою, тощо - згідно статті 9 ЗК України відноситься до виключних повноважень місцевих Рад і не може бути вирішено у порядку розгляду справи адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Севастопольської міської Ради № 5260 від 5 лютого 2013 року "Про відмову гр. ОСОБА_3 у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0,03 га, що розташована в районі АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст постанови виготовлено 29 серпня 2013 р.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя підпис М.М. Кравченко

З оригіналом згідно.

Суддя М.М. Кравченко