Постанова № 33864502, 18.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2013 року 11:35 № 826/12919/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К. Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Август-Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001872203 від 06.08.2013

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «Август-Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати недійсними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06 серпня 2013 року № 0001872203.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між ним та ТОВ «Саноіл Торг» не надано. Крім цього, на підтвердження необґрунтованості висновків податкового органу, представником позивача зазначено, що відповідачем не надано жодних доказів того, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; на момент здійснення спірних операцій вищезазначений контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з посиланням на їх безпідставність, просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, співпадають з висновками акта перевірки від 22 липня 2013 року № 499/26-56-22-03-09/31140259 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Август-Україна» (код ЄДРПОУ 31140259) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01 лютого 2013 року по 28 лютого 2012 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічного і повного встановивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Август-Україна» зареєстроване Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві як платник податку на додану вартість. Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля технічними продуктами; оптова торгівля проміжними продуктами; вантажний автомобільний транспорт.

У період з 09 липня 213 по 15 квітня 2013 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Август-Україна» (код ЄДРПОУ 31140259) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01 лютого 2013 року по 28 лютого 2012 року, за результатами якої складено акт від 22 липня 2013 року № 499/26-56-22-3-09/31140259.

Як висновок проведеної перевірки, податковим органом встановлено наступні порушення пункту 22.1 статті 22, пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету, на загальну суму 350 091 грн. за лютий 2013 року.

На думку податкового органу, відсутня реальна можливість здійснення господарських операцій у позивача з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», оскільки не встановлено передачу ТМЦ (надання робіт/послуг) між ТОВ «Саноіл Торг» та його контрагентами-постачальниками.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06 серпня 2013 року № 0001872203 за порушення пункту 22.1 статті 22, пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 437 613 грн., у тому числі за основним платежем - 350 091 грн. та за штрафними санкціями - 87 522 грн.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірне податкове повідомлення - рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» здійснювалась на підставі укладеного між ними письмового договору та складання первинних документів у відповідності до вимог діючого на момент їх складення законодавства.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 22 грудня 2012 року № 22-12-12 (т. 1, а. с. 56-57), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію та матеріали (надалі також - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.

Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у Специфікаціях, які є невідємними додатками до Договору. Згідно Специфікацій (т. 1, а. с. 58 - 59) позивачу поставлено сою та олію соняшникову нерафіновану, якість якої відповідає ДСТУ 4964:2008. Договором передбачена поставка на умовах EXW - м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 117.

Згідно правил Інкотермс EXW означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Така поставка на умовах EXW встановлює відсутність зобов'язань з перевезення як у продавця, так і у покупця. Отже, згідно умов Договору позивач взагалі не повинен перевозити товар. На виконання укладеного договору ТОВ «Саноіл Торг» здійснило поставку сої та олії соняшникової нерафінованої Позивачеві, місцем приймання - передачі якої був термінал ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання - передачі від 28 лютого 2103 року № 1, № 2 та видаткова накладна (т. 1, а. с. 60 - 62). При цьому, ТОВ «Саноіл Торг» виписало позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту (т. 1, а. с. 64 - 65).

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

У відповідності до пункту 22.1. статті 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. Стаття 1 Закону № 996-XIV встановлює, що первинним документом є «документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення». Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством. Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Суд зазначає, що матеріали справи містять копії документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», яким вже була надана оцінка, а отже висновок податкового органу стосовно порушення позивачем вимог пункту 22.1 статті 22, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України є неправомірним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за перевіряємий період на підставі податкових накладних, виписаних його контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», у зв'язку з придбанням товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, а відповідачем не спростовано, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Саноіл Торг» - було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому позивач мав право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту в лютому 2013 року за господарськими операціями з ТОВ «Саноіл Торг». Останнє ж, в свою чергу, мало право складати податкові накладні на кожну поставку товарів. Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Позивачем у відповідності до вимог п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України розраховано суму бюджетного відшкодування як різницю між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за періоди, в яких були отримані податкові накладні. Отримане від'ємне значення позивач зараховано до складу податкового кредиту в наступних податкових періодах. У зв'язку з тим, що в наступних податкових періодах позивач знову отримав від'ємне значення з ПДВ, у відповідності до вимог п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем заявлено до бюджетного відшкодування частину від'ємного значення суми ПДВ, що була фактично сплачена позивачем у попередніх податкових періодах контрагентам.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» в матеріалах справи містяться докази подальшого використання отриманих сої та олії соняшникової, дослідивши які, судом встановлено, що в подальшому придбана у ТОВ «Саноіл Торг» соя була реалізована позивачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи договір комісії від 22 грудня 2012 року № 2212К, з якого вбачається, що позивач (Комітент) доручає, а ТОВ «Югекетоп» (Комісіонер) зобов'язується від свого імені і за рахунок Комітента за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод з продажу Товару, асортимент, кількість та ціна якого визначаються Додатком до договору.

У відповідності до Додатків Комітентом передано Комісіонеру сою та олію соняшникову нерафіновану згідно Актів прийому товару по якості та кількості, які містяться в матеріалах справи. В подальшому питанням реалізації товару, придбаного позивачем у ТОВ «Саноіл Торг», займалося ТОВ «Югекотоп», у тому числі, його транспортуванням, будь-яким переміщенням зі складу до порту, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами Комісіонера від 31.03.2013 року, від 15.04.2013 року, від 29.04.2013 року, та документами, доданими до зазначених звітів, оплата за зазначені послуги своєчасно та в повному обсязі, компенсована позивачем Комісіонеру.

Реальність здійснення господарських операцій Комісіонером від імені позивача підтверджується також наявними в матеріалах справи Актами про переоформлення товару, митними деклараціями, згідно яких Комісіонер позивача експортував товар за кордон, зовнішньоекономічними контрактами та додатковими угодами до них, укладеними між ТОВ «Югекотоп» (Продавець) та Компанією «Orexim Limited» (Покупець), відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець купує українську нерафіновану соняшникову олію, сою (врожаю 2012 року), актами здачі-прийняття робіт, копіями сертифікатів, попередніх звітів Комісіонера (т. 1, а. с. 95-156).

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Саноіл Торг» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, а також вважає неправомірним заявлення позивачем до відшкодування сум ПДВ, хоча постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

На думку суду, позивач, як Замовник товару, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу на те, що дані, які містяться в акті перевірки контрагента стосовно не підтвердження наявності поставок товарів від ТОВ «Инфинити» до контрагента позивача ТОВ «Саноіл Торг» не може бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності здійснення господарської операції.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес АД» проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено кошти у сумі 350 091 грн. до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2013 року по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими, а відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ в Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06 серпня 2013 року № 0001872203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 437613 грн., у тому числі за основним платежем - 350091 грн. та за штрафними санкціями - 87522 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Август-Україна» підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Август-Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 06 серпня 2013 року № 0001872203.

3. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Август - Україна" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст постанови виготовлено 27.09.2013 року.