Постанова № 33863309, 02.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року Справа № 908/900/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Білошкап О.В.,

судді Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна

України по Запорізькій області

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 16.07.2013р.

у справі господарського суду Запорізької області №908/900/13-г

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по

Запорізькій області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 164 346,61 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Скуратов Д.В. - довіреність у справі,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і просить суд стягнути з останньої передбачену умовами договору оренди державного майна від 30.11.2007р. №2332/д та частиною 2 ст.785 ЦК України неустойку у розмірі 164 346,61 грн., нараховану за період з 07.04.2010р. по 19.01.2012р. за несвоєчасне повернення майна з оренди.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності, яка, на його думку, для даного виду вимоги є спеціальною та встановлюється в один рік. Відповідач стверджує, що договір оренди припинив свою дію 26.11.2009р. і саме з цієї дати у позивача виникло право на стягнення неустойки та розпочався перебіг строку позовної давності, а позовна заява подана до суду лише 06.03.2013р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.05.2013р. (суддя Гончаренко С.А.) позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача 164 346,61 грн.

Вказане рішення мотивовано тим, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому до неї застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). З огляду на те, що позивач просить стягнути неустойку за період з 07.04.2010 по 19.01.2012, то позовна заява подана до суду 06.03.2013р. в межах строку позовної давності.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.07.2013р. (головуючий, суддя Марченко О.А., судді Радіонова О.О., Татенко В.М.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна заява подана до суду 06.03.2013р. з пропуском строку позовної давності, оскільки право на нарахування неустойки у позивача виникло з моменту закінчення дії договору оренди та настання наступного дня після останнього, встановленого для звільнення майна відповідачем, оскільки саме з цього моменту позивач дізнався про порушення свого права, тобто - 27.11.2009р. Відтак, саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності, який закінчився 27.11.2012р.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 30.11.2007р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №2332/д оренди індивідуально визначеного державного нерухомого майна (далі - Договір оренди), що знаходиться на балансі Запорізького національного технічного університету, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, а саме: частину холу ХХХІІ першого поверху головного учбового корпусу Запорізького національного технічного університету, загальною площею 34,80 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - майно).

Згідно п.2.1 Договору оренди вступ орендаря у строкове платне користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі орендованого майна.

Відповідно до умов Договору оренди 30.11.2007р. за актом прийому-передачі державного нерухомого майна об'єкт оренди передано відповідачу.

Пунктом 10.1 Договору оренди передбачено, що цей договір укладено строком на 363 дні і він діє з 30.11.2007р. по 28.11.2008р.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються договором про зміни, який є невід'ємною частиною Договору оренди при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти переданим в оренду майном (п.10.4 Договору оренди).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що строк дії Договору оренди продовжено на 363 дні, тобто до 26.11. 2009р. у зв'язку з відсутністю заяв сторін про його припинення.

В подальшому, позивач 10.12.2009р. направив на адресу відповідача повідомлення про відсутність намірів продовжувати орендні правовідносини та припинення Договору оренди 26.11.2009р. у зв'язку із закінченням терміну, на який його було укладено.

Відповідно до вимог п.10.6 Договору оренди, чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Проте, відповідач у визначені законом строки об'єкт оренди не повернув.

Відповідно до п.9.3 Договору оренди за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно у разі припинення його дії, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної орендної плати за останній повний місяць оренди за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому-передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Згідно ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як встановлено судами, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо повернення орендованого майна, позивач вже звертався до суду за захистом свого порушеного права. Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.06.2010р. у справі №24/158/10 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Запорізького національного технічного університету про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 27.11.2009р. по 06.04.2010р. в розмірі 25 009,83грн., звільнення об'єкту оренди шляхом виселення та повернення орендованого майна балансоутримувачу позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2010р. вказане рішення залишене без змін.

Як встановлено судами, повернення об'єкту оренди балансоутримувачу за актом приймання-передачі відбулося лише 20.01.2012р.

З огляду на це, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 07.04.2010р. по 19.01.2012р., яка виникла після подання ним позову у справі №24/158/10.

В свою чергу, відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності, в якій він стверджує, з посиланням на положення п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, що для даних вимог про стягнення неустойки позовна давність є спеціальною та встановлюється тривалістю в один рік.

Відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у строк, визначений ст.ст. 257, 258 ЦК України.

Статтею 257 ЦК України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів п.1 ч.2 ст.258 ЦК України застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на те, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, суди першої та апеляційної інстанції правомірно вказали, що до неї підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю в три роки.

З огляду на викладене, врахувавши обставини справи, положення п.9.3 Договору оренди та застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 785 ЦК України, місцевий господарський визнав доводи позивача обґрунтованими та з цих підстав задовольнив позов.

В свою чергу, апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове про відмову в позові, мотивуючи своє рішення тим, що позивачем було пропущено загальний трирічний строк позовної давності, оскільки його перебіг розпочався на наступний день після дати закінчення дії Договору оренди, тобто 27.11.2009р.

Проте, висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності суд касаційної інстанції вважає такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що перебіг трирічного строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна на підставі, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, розпочався на наступний день після дати закінчення дії Договору оренди, тобто 27.11.2009р.

Згідно ч.ч.2,3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При прийняті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не враховано, що вищевказаний строк позовної давності переривався у зв'язку з подачею Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (позивача у даній справі) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідача у даній справі) позову, однією з вимог у якому була вимога про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 27.11.2009р. по 06.04.2010р., за результатами розгляду якого судом першої та апеляційної інстанцій у справі №24/158/10 прийнято рішення, яким позов задоволено повністю. Рішення вступило в законну силу 01.11.2010р.

Позовні вимоги у даній справі про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за Договором оренди, нарахованої за період з 07.04.2010р. по 19.01.2012р., є іншою частиною однієї вимоги позивача про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за цим же договором, розглянутої у справі №24/158/10.

З огляду на те, що строк позовної давності щодо позовних вимог у даній справі перервався у зв'язку з поданням позивачем позову, розглянутого у межах справи №24/158/10 та розпочинався заново, висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності є необґрунтованими.

Отже, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних вимог строк позовної давності та з цих підстав відмовив в позові, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.07.2013р. у справі №908/900/13-г скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Запорізької області від 08.05.2013р.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Фонду державного майна України по Запорізькій області 1 643,47 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

4. Доручити господарському суду Запорізької області видати наказ на виконання пункту 3 даної постанови.

Головуючий, суддя Кузьменко М.В.

Суддя Білошкап О.В.

Суддя Палій В.М.