Постанова № 33863268, 02.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року Справа № 910/2224/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д.(доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачаМужик Л.І.,від відповідача не з'явився;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРТ"на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 рокуу справі№ 910/2224/13 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРТ"простягнення 1378935,58 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (надалі - ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРТ" (надалі - ТОВ "ДЕКОРТ", відповідач), у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за кредитним договором № 80 від 18.08.2009 року щодо своєчасного повернення суми кредиту і сплати процентів за користування кредитними коштами, просило суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 185698,52 грн, пеню за період прострочення сплати відсотків з 13.12.2011 року по 09.01.2013 року - 5037,08 грн, інфляційні за несвоєчасне повернення суми кредиту за період з 13.12.2011 року по 09.01.2013 року - 31179,11 грн, інфляційні за прострочення сплати відсотків за період з 13.12.2011 року по 09.01.2013 року - 861,24 грн та 3 % річних за прострочення сплати відсотків та повернення суми кредиту за період з 13.12.2011 року по 09.01.2013 року - 53581,20 грн.

Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що розрахунки, визначені в рішенні Господарського суду міста Києва від 16.05.2012 року, акті звірки заборгованості станом на 09.01.2013 року та в позові в цій справі є різними та відрізняються.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року у справі № 910/2224/13 (суддя Мудрий С.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ДЕКОРТ" на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість по прострочених відсотках за користування кредитом в розмірі 185698,52 грн, пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в розмірі 5037,08 грн, 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 51904,66 грн, 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань по сплаті відсотків в розмірі 1676,54 грн, інфляційні збитки за несвоєчасне виконання зобов'язань по сплаті відсотків в розмірі 20,26 грн, 4886,74 грн судового збору. В задоволенні позову в частині стягнення інфляційних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 31179,11 грн та інфляційні за прострочення сплати відсотків в сумі 840,98 грн відмовлено.

За результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ "ДЕКОРТ", перевіривши у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, Київський апеляційний господарський суд прийняв постанову від 12.08.2013 року (колегія суддів у складі : головуючого судді Ропій Л.М., суддів : Конес Л.О. та Рябухи В.І.), якою апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року у справі № 910/2224/13 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ТОВ "ДЕКОРТ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм п. 1 ч. 2 ст. 258, ст. 625 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу (надалі - ГК) України, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Під час розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 18.08.2009 року між ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", яке змінило назву на ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк ", (далі - кредитодавець, банк) і ТОВ "ДЕКОРТ" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 80 (далі - кредитний договір), за умовами якого останній отримав кредит з максимальним лімітом в сумі 3 000 000,00 грн на строк до 17.12.2013 року під 19% річних (в редакції додаткової угоди № 4 від 10.06.2011 до кредитного договору) з обов'язком повернення його частинами щомісячно згідно з погодженим сторонами графіком.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2012 року у справі № 5011-34/667-2012 позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 2403823,64 грн заборгованості за кредитом, 6734,53 грн пені, 214,11 грн інфляційних втрат, 1319,70 грн 3% річних.

Ухвалюючи у справі, яка переглядається, рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду у справі № 5011-34/667-2012, мають приюдиційне значення і не доводяться знову при вирішенні спору у цій справі. Суд встановив, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів і сплати процентів за кредитом не виконав, унаслідок чого за період з 13.12.2011 року по 09.01.2013 року утворилася заборгованість, яка складає: 185698,52 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 5037,08 грн - пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, 53581,20 - 3 % за порушення строків повернення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, 20,26 грн - за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, а всього 244337,06 грн.

Встановивши зазначені обставини, суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 525, 526, 549, 610, 625 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в установленому судом розмірі.

Вищий господарський суд України вважає, що висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неможливості одночасного стягнення 3 % річних та процентів за користування кредитом, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами, виходячи зі встановленої у кредитному договорі процентної ставки, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати цих процентів та не позбавляє права кредитора на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки право вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Отже, якщо позичальник своєчасно не повернув суму кредиту, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, незалежно від сплати процентів, належних до сплати відповідно до статті 1048, 10561 цього Кодексу.

Твердження заявника касаційної скарги щодо порушення та не застосування судами попередніх інстанцій положень ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України суд касаційної інстанції також відхиляє.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у п 4.3 кредитного договору сторони погодили, що строк нарахування пені встановлюється з моменту виникнення факту прострочення заборгованості та закінчується в день погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі. Тому, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, позивач не позбавлений права на стягнення з відповідача пені за прострочення зобов'язання у період до дня погашення заборгованості за кредитним договором і підстави для обмеження строку нарахування пені в даному випадку відсутні.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування позовної давності, а тому посилання заявника на порушення судами положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, що встановлює скорочений строк позовної давності для вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу), є безпідставними.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, і доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, Вищий господарський суд України касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 року у справі № 910/2224/13 - без змін.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, згідно ст. 49 ГПК України покладаються на ТОВ "ДЕКОРТ".

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРТ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 року у справі № 910/2224/13 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.