Постанова № 33863194, 26.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 року Справа № 5015/4913/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіДанилова Т.Б., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 рокуу справі№ 5015/4913/12господарського судуЛьвівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Львівобленерго"до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота"провизнання недійсним умов договорув судовому засіданні взяли участь представники позивача відповідача Денько М.В. дов. № 112-7154 від 19.12.2012 року, Товкало П.О. дов. № 1/13 від 14.01.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі за текстом - ПАТ "Львівобленерго") звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" (далі за текстом - ОСББ "Західні ворота") про визнання недійсним умови договору.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.03.2013 року у справі № 5015/4913/12 у задоволенні позовних вимог ПАТ "Львівобленерго" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Львівобленерго" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення місцевого господарського суду від 18.03.2013 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року апеляційні скарги ПАТ "Львівобленерго" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 18.03.2013 року у справі № 5015/4913/12 - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "Львівобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 18.03.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року у справі № 5015/4913/12 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 257, 264, 267 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 16.09.2013 року № 03-05/2283 для перегляду в касаційному порядку справи № 5015/4913/12 у зв'язку з відпусткою судді Першикова Є.В., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Яценко О.В.

19.09.2013 року в судовому засіданні, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів оголошено перерву до 26.09.2013 року на 9 год. 55 хв., про що повідомлено присутніх представників сторін.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.12.2008 року між ПАТ "Львівобленерго" та ОСББ "Західні ворота" укладено договір на постачання електричної енергії № 50022/01, згідно п. 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а останній - оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює платежі згідно з умовами цього Договору.

Так, п. 5 Додатку № 9 до вищевказаного Договору сторони погодили перелік об'єктів споживача, а саме: житловий будинок по вул. Шевченка, 134 - № приладу обліку 4848625 та 4848595; котельня - № приладу обліку 00086759; технічне приміщення - № приладу обліку 4848626, насосна - № приладу обліку 00086776; насосна - № приладу обліку 00086766.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказаним пунктом Договору сторони передбачили окремий облік електричної енергії, зокрема, для котельні та насосної, а саме вказані точки комерційного обліку споживача були віднесені до другої тарифної групи (міське та сільське населення).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2012 року між ПАТ "Львівобленерго" та ОСББ "Західні ворота" було укладено додаткову угоду, згідно умов якої сторони дійшли згоди, що котельня та насосна все ж таки є об'єктами електропостачання першої тарифної групи.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, з березня 2009 року позивач направляв відповідачу рахунки за активну енергію по об'єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифом I, що не заперечувалось ні позивачем, ні відповідачем.

Місцевим господарським судом встановлено, що з березня 2009 року і в подальшому відповідач оплачував виставлені позивачем рахунки за активну енергію по об'єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифною групою I, що підтверджується платіжними дорученнями № 50 від 01.04.2009 року на суму 5 000, 00 грн., № 63 від 05.05.2009 року на суму 7 109, 41грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог послався на ст. 267 Цивільного кодексу України мотивуючи своє рішення тим, що з березня 2009 року позивач знав чи повинен був знати про порушення свого права, оскільки з цього часу виставляв відповідачу рахунки за активну енергію по об'єктах і точках комерційного обліку, визначених у п.5 Додатку №9 до Договору, а саме - котельня та насосні по тарифній групі I, а не - II.

Львівський апеляційний господарський суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ПАТ "Львівобленерго", а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначив, що вбачає порушення охоронюваних законом прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, проте, враховуючи приписи ст. 267 Цивільного кодексу України застосував наслідки спливу позовної давності з мотивів викладених рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Позовна давність, згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України закріплює загальний строк позовної давності як трирічний строк, який підлягає застосуванню щодо усіх господарських вимог, крім ряду вимог, щодо яких законом встановлюються спеціальні строки позовної давності.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Правила переривання перебігу позовної давності, згідно положень ст. 264 Цивільного кодексу України застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, за умовами ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Так, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, з березня 2009 року позивач направляв відповідачу рахунки за активну енергію по об'єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифом I, які оплачувались відповідачем, що не заперечувалось ні позивачем, ні відповідачем.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій, в порушення положень ст. 264 Цивільного кодексу України, не враховано зазначених обставин справи, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Крім того, Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, відповідно до ст. 13 якого послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зокрема, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, відносяться до житлово-комунальних послуг

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку закріплені в Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Закон України "Про електроенергетику" визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Постанова Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28 затверджено Правила користування електричною енергією, які згідно п. 1.1. регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх споживачів без винятку.

Порядок застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам затверджено постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.03.1999 року № 309 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Апеляційний господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України зазначив, що право позивача порушено з огляду на те, що електрична енергія, яка споживається ОСББ для господарської діяльності з обслуговування будинку (котельня та насосні), не є спожитою на технічні цілі населеного пункту та повинна оплачуватись виходячи із рівня роздрібного тарифу на електричну енергію відповідного класу напруги, як про це правомірно зазначає позивач.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 06.05.1998 року № 564 затверджена Тимчасова методики розрахунку роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергії.

Розрахунок роздрібного тарифу на електроенергію закріплено в розділі 2 вказаної Тимчасової методики, відповідно до якого роздрібний тариф за спожиту електроенергію розраховується за відповідною формулою.

Так, зазначеною формулою виділено групи споживачів, зокрема споживачі електричної енергії об'єднані у дві групи: 1 група - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи-підприємці, 2 група - міське та сільське населення.

Порядок визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги затверджений Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 року № 1052

Проте, в порушення принципу повноти та об'єктивності судового розгляду, судами попередніх інстанцій взагалі не було досліджено положень наведеної Тимчасової методики та Порядку визначення класів споживачів щодо встановлення групи споживачів до якої слід віднести відповідача (котельну та насосну).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що з огляду на приписи ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди на вищевикладене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірний доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга публічного акціонерного товариства "Львівводоканал" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року у справі № 5015/4913/12 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 18.03.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року у справі № 5015/4913/12 скасувати.

3. Матеріали справи № 5015/4913/12 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіТ.Б. Данилова О.В. Яценко