Ухвала суду № 33854570, 18.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року Справа № 876/7269/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Попко Я. С., Рибачука А. І.;

за участю секретаря судового засідання - Дяківнич Г. Й.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року про залишення без розгляду позовної заяви в справі за позовом ОСОБА_1 до начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, військової частини 1241 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним наказу та поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2008 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, військової частини 1241 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним наказу начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України № 42 о/с від 04 жовтня 2007 року та поновлення на військовій службі.

В обґрунтування вимог позовної зазначено, що під час проходження служби позивачем не допущено систематичних порушень умов контракту.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року, постановленою за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року, апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

07 лютого 2013 року Вищим адміністративним судом України постановлено ухвалу за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року, якою оскаржувані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року адміністративний позов залишено без розгляду.

Зазначену ухвалу мотивовано тим, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем - ОСОБА_1, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий розгляд в іншому складі суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції не враховано висновки суду касаційної інстанції про дотримання позивачем строку звернення до суду. Крім того, 05 жовтня 2008 року припадало на неділю.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.

Представник управління Західного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та пояснення представника управління Західного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.

Для вирішення питання про застосування строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Відповідно до частини 2 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивачем оскаржується наказ начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України № 42 о/с від 04 жовтня 2007 року про звільнення з військової служби у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту, який доведено до відома позивача у день його прийняття і підписання, тобто 04 жовтня 2007 року.

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30 липня 2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З набуттям чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено.

Оскільки до 30 липня 2010 року для звернення до суду з адміністративним позовом було встановлено річний строк, позивач не міг бути обізнаний про його скорочення і міг обґрунтовано очікувати на захист свого права в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30 липня 2010 року).

Виходячи з принципу юридичної визначеності, суд апеляційної інстанції вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 2 ст. 99 КАС України, в редакції, яка діяла до 30 липня 2010 року, що вірно визначено судом першої інстанції.

Крім того, судом першої інстанції вірно вказано про необхідність застосування саме загального строку звернення до суду у спірних правовідносинах з приводу проходження публічної служби, оскільки нормативно-правові акти, які врегульовують питання прийняття, проходження і звільнення із військової служби, не визначають спеціального строку звернення до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів військового управління чи командирів (начальників), в тому числі на час звільнення позивача.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду є невірним.

За змістом вимог частини 1, 2 і 9 статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Таким чином, останнім днем річного строку звернення до суду з приводу оскарження наказу начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України № 42 о/с від 04 жовтня 2007 року було 05 жовтня 2008 року.

Згідно з ч. 6 ст. 103 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

05 жовтня 2008 року припадало на неділю.

На конверті в якому направлено матеріали позовної заяви до суду зазначений номер поштового відправлення - 7770100250298 (а. с. 3).

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Позивачем, в ході судового засідання суду апеляційної інстанції, долучено до матеріалів справи копію фіскального чеку, що засвідчує прийом до відправлення листа № 7770100250298 06 жовтня 2008 року. Оригінал даного фіскального чеку оглянуто судом у судовому засіданні.

Дані обставини вказують, що матеріали позовної заяви здано на пошту 06 жовтня 2008 року, що, з огляду на положення ст. 103 КАС України, у взаємозв'язку із фактичними обставинами справи, вказує на дотримання позивачем річного строку звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги даний доказ, зважаючи на наступне.

Судом апеляційної інстанції здійснено прослухування технічного запису судового засідання, що відбулося 18 квітня 2013 року та встановлено, що, головуючим суддею задано запитання представнику позивача про наявність доказів підтвердження направлення матеріалів позовної заяви поштою 05 жовтня 2008 року.

У відповідь представником позивача зазначено, що таким доказом, на його думку, є конверт.

В подальшому головуючим суддею вказано, що на звороті конверту в якому надійшли матеріали позовної заяви міститься залишок повідомлення про вручення поштового відправлення та задано представнику позивача питання про наявність в нього такого.

Представником позивача надано відповідь про відсутність такого повідомлення про вручення поштового на момент надання відповіді, однак зазначено про можливість з'ясування даного питання у позивача.

В подальшому головуючим суддею зазначено, що представником позивача раніше було вказано про особисте звернення з позовом саме ним.

Аналізуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку виникли розбіжності в поясненнях представника позивача.

Згідно із ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Всупереч наведеному судом першої інстанції нез'ясовано питання наявності доказів відправлення матеріалів позовної заяви засобами поштового зв'язку 05 жовтня 2008 року.

Крім того, представнику позивача не було надано можливості надання належних та допустимих доказів обґрунтованості своїх тверджень.

Наведене об'єктивно свідчить про відсутність у суду першої інстанції законних підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог ст. 100 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому таку слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, ст. ст. 202, 205, 206, ч. 2 ст. 211, ст. 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року про залишення без розгляду позовної заяви в справі № 809/821/13-а - скасувати.

Справу № 809/821/13-а направити для продовження розгляду до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: Я. С. Попко

А. І. Рибачук

Ухвалу складено в повному обсязі 23 вересня 2013 року