Постанова № 33851274, 19.09.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/44/13-a

категорія 8.2.6

19 вересня 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Липи В.А.,

при секретарі - Лисайчуку А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень від 27.09.2012 р. № 000152222 та № 000153222,-

встановив:

У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 27 вересня 2013 року за № 000152222, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 339,00 грн. (основний платіж - 338,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн.) та за № 000153222, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 271,00 грн. (основний платіж - 270,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн.). У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень став Акт виїзної планової документальної перевірки ТОВ "Житомирський картонний комбінат" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року від 30.12.2011 року № 8976/23-1/33644098. Так, в Акті перевірки, податковий орган дійшов до висновку про порушення товариством вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: товариством безпідставно включено до складу валових витрат вартість придбаних ТМЦ на загальну суму 1350,00 грн., які було придбано у ТОВ "Запоріжіндустріалресурс", яке має ознаки фіктивності. Допущене порушення, на думку податкового органу, призвело до заниження грошового зобов'язання по податку на прибуток за І квартал 2011 року в сумі 338,00 грн. та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного формування податкового кредиту з вартості придбаних ТМЦ у ТОВ "Запоріжіндустріалресурс" на загальну суму 270,00 грн. Допущене порушення, на думку податкового органу, призвело до заниження грошового зобов'язання по податку на додану вартість за січень 2011 року в сумі 270,00 грн. Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеними в Акті перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними, безпідставними та необґрунтованими, а тому просить скасувати у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та письмових доказів долучених до матеріалів справи. Посилається на наявність у платника податку усіх необхідних первинних документів, які містять обов'язкові реквізити, передбачені чинним законодавством України, а тому вважає, що товариство мало правові підстави для віднесення до валових витрат витрати по придбанню товару у свого контрагента та на формування податкового кредиту.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення посилаючись на які просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано Положеннями Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової службу - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із ст. 77 Податкового кодексу України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У відповідності до п. 81.3 ст. 81 Податкового кодексу України, під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та як платник податків перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 09655131 являється платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 14.11.2011 року №№ 2747, 2748, 2749, 2750, 2751, 2752, відповідно до ст.ст. 75, 77, 81, 82 Податкового кодексу України, наказу начальника ДПІ у м. Житомирі № 3452 від 02.11.2011 року, плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІV квартал 2011 року посадовими особами ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС було проведено планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ "Житомирський картонний комбінат" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, про що складено Акт від 30.12.2011 року за № 8976/21-1/33644098.

У ході здійснення перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушення товариством, зокрема, вимог:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 338,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно сформовано податковий кредит у сумі 270,00 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 вересня 2013 року за № 000152222, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 339,00 грн. (основний платіж - 338,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн.) та за № 000153222, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 271,00 грн. (основний платіж - 270,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн.).

Вирішуючи відповідно до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України питання, яку правову норму необхідно застосувати до спірних відносин суд зазначає, що правовідносини з приводу формування податкового кредиту і валових витрат до 01.01.2011 року були врегульовані положеннями Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а з 01.01.2011 року Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання згаданих Законів.

Перевіряючи зазначені рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає їх такими, що не узгоджуються з правовими положеннями законів України з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами ст. 198 Податкового кодексу України, яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодекс України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинному на момент виникнення спірних правовідносин) визначає валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Частинами 4, 5, 6 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість та валових витрат є факт придбання товарів, робіт чи послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит і валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість і податком на прибуток підприємств мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі, якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість і обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість і валових витрат при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, суд зазначає наступне.

На підставі усної домовленості між ТОВ "Житомирський картонний комбінат" та ТОВ "Запоріжіндустралресурс", оформленої видаткової накладної № РН-7 від 21 січня 2011 року, податкової накладної № 25 від 21 січня 2011 року, ТОВ "Запоріжіндустралресурс" продало, а позивач придбав товар (гідророзподілювач) вартістю 1620,00 грн., в тому числі ПДВ - 270,00 грн. Факт оплати не заперечувався сторонами та підтверджується копією виписки з рахунку банку.

Відповідач звертав увагу суду на те, що між сторонами не укладався будь-який письмовий правочин, який б підтверджував умови та порядок купівлі-продажу гідророзподілювача, що, на думку відповідача, вважається однією із ознак безтоварності операції.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтями 205-206 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно із ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Таким чином, суд зазначає, що чинним законодавством, яке врегульовує цивільні та господарські правовідносини не передбачений обов'язок щодо укладення письмової форми договору купівлі-продажу товарів. Відтак волевиявлення сторін щодо укладення договору купівлі-продажу підтверджується видатковою, податковою накладною та випискою із банку по рахунку.

Вищенаведена операція відображена позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Таким чином, досліджені судом письмові докази та встановлені обставини підтверджують реальність та товарність господарської операції по придбанню гідророзподілювача ТОВ "Житомирський картонний комбінат" у ТОВ "Запоріжіндустріалресурс".

Окрім цього, судом встановлено, що в основу висновків відповідача про нереальність господарської операції взято Акт ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 01.08.2011 року № 262/23-509/37256293 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Запоріжіндустріалресурс" з питань своєчасності, правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств за період з 08.09.2010 року по 30.06.2011 року. Даним Актом встановлено, що діяльність ТОВ "Запоріжіндустріалресурс" здійснюється поза межами правового поля та є нікчемною.

Проте слід зазначити, що взяті відповідачем за основу результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Запоріжіндустріалресурс" не можуть слугувати належним доказом для висновків щодо безтоварності господарської операції між позивачем та ТОВ "Запоріжіндустріалресурс", оскільки ймовірні порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, а відтак й не підтверджують правомірність донарахування позивачу грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток, оскільки ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Щодо посилання податкового органу в Акті перевірки на нікчемність укладеної домовленості між позивачем і ТОВ "Запоріжіндутріалресурс", то слід зазначити наступне.

Підставою для недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення домоленості між ТОВ "Житомирський картонний комбінат" та ТОВ "Запоріжіндустріалресурс" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи ДПІ у м. Житомирі не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про фіктивність господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Частиною другою цитованої статті серед іншого встановлюється, що докази суду надають сторони, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163, 186, 254 КАС України, суд,

постановив:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 27.09.2012 р. № 000152222 та № 000153222.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя В.А. Липа

Повний текст постанови виготовлено: 25 вересня 2013 р.