Постанова № 33851073, 23.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2013 р. Справа№ 911/1442/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Мартюк А.І.

Рєпіної Л.О.

за участю представників

від позивача: Латій Б.В. - дов. б/н від 14.01.2013;

від відповідача: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гнатюк Тетяни Василівни

на рішення господарського суду Київської області

від 25.06.2013 (суддя Саванчук С.О.)

у справі №911/1442/13

за позовом Дочірнього підприємства „Стар"

до Фізичної особи-підприємця Гнатюк Тетяни Василівни

про стягнення 157469,96 грн.

У судовому засіданні 05.09.2013 року оголошувалась перерва до 23.09.2013, у зв'язку з чим постанова приймається указаною датою.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Київської області були передані позовні вимоги Дочірнього підприємства „Стар" (надалі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Гнатюк Тетяни Василівни (надалі - відповідач) про стягнення 157469,96 грн., з яких: 102100,00 грн. основної заборгованості, 3 % річних у розмірі 163,70 грн., пені у розмірі 8231,62 грн., штрафу у розмірі 45330,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 163,70 грн., а також заявлено про відшкодування витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 1500,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.06.2013 року у справі №911/1442/13 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Гнатюк Тетяна Василівна звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 25.06.2013 року у справі №911/1442/13, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт стверджує, що місцевим господарським судом не було досліджено належним чином правову природу укладеного між сторонами договору та не надано йому належної правової оцінки. Скаржник зазначає, що підписаний між позивачем та відповідачем договір є неукладеним, у зв'язку з тим, що при його підписанні сторонами в порушення вимог ст. 284 ГК України, не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Відповідач у судове засідання 23.09.2013 року не з'явився, поважних причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

31.12.2011 між Дочірнім підприємством „Стар", як орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Гнатюк Тетяною Василівною, як орендарем укладено договір оренди нежитлових приміщень №01/12 (надалі - договір), за умовами якого, орендодавець передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування, для розміщення офісу, приміщення за адресою: м. Київ, пров. Тараса Шевченка, буд. 7/1, загальною площею 207,6 м2 (розділ 1 договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору, розмір місячної орендної плати за договором встановлюється в наступному розмірі: в період з 01.01.2012 по 31.03.2012 - 16000,00 грн., в період з 01.04.2012 по 31.12.2012 - 16200,00 грн.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що орендар оплачує орендну плату та інші орендні платежі орендодавцю помісячно, до 10 числа кожного поточного місяця за місяць, за який сплачується орендна плата.

Оплата оренди здійснюється орендарем шляхом перерахування суми вказаної в рахунку орендодавця на його рахунок за його реквізитами (пункт 4.4. договору).

Відповідно до пунктом 3.1. договору, строк оренди приміщення встановлено до 31.12.2012.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав зобов'язань зі сплати орендних платежів, у зв'язку з чим, за ним на час розгляду справи судом першої інстанції утворилась заборгованість у розмірі 102100,00 грн., яка підтверджується рахунками, що складені у період з січня по грудень 2012 року та актами здачі прийняття-робіт по оренді приміщення, що складені у період з січня по жовтень 2012 року, які підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у розмірі 102100,00 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що підписаний між сторонами договір є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди із усіх істотних умов договору.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.1. договору, прийом-передача орендованого об'єкта здійснюється в момент підписання договору.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що орендований об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання договору.

У матеріалах справи містяться належним чином завірені копії актів здачі-прийняття робіт по оренді приміщення, що складені у період з січня по жовтень 2012 року, які підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін. Апеляційний господарський суд розцінює підписи представників обох сторін на вказаних актах, які скріплені відбитками печаток сторін, як підтвердження юридичними особами - позивачем та відповідачем, факту здійснення господарських відносин з надання приміщення в оренду та його використання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, протягом дії договору, не вчиняв жодних дій спрямованих на визнання договору неукладеним чи не дійсним. Крім того, у період з січня по грудень 2012 року відповідач здійснював часткову оплату орендних платежів за договором, що свідчить про визнання відповідачем договору укладеним.

Відповідно до абзацу шостого пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідності укладеного між сторонами договору вимогам закону та визнання його недійсним не є предметом розгляду у даній справі. При цьому, місцевий господарський суд не містить доказів визнання недійсним договору №01/12 від 31.12.2011, у зв'язку із чим судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості за вказаним договором.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором №01/12 від 31.12.2011, позивачем нарахована пеня у розмірі 8231,62 грн.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 8.1. договору при несвоєчасній сплаті орендної плати та орендного платежу до 15 календарних днів орендар сплачує пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення сплати орендного платежу.

Стаття 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 8.2. договору при несвоєчасній сплаті орендної плати та орендного платежу понад 15 календарних днів орендар сплачує штраф в розмірі 30% від суми боргу.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 8231,62 грн. та штрафу у розмірі 45330,00 грн., згідно розрахунку позивача, який перевірений судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимоги про стягнення з відповідача 1644,64 грн. 3% річних та 163,70 грн. інфляційних втрат, згідно розрахунку позивача, якй колегія суддів вважає обґрунтованим.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства „Стар" у повному обсязі.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Гнатюк Тетяни Василівни не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 25.06.2013 року у справі №911/1442/13 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гнатюк Тетяни Василівни залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 25.06.2013 у справі №911/1442/13 залишити без змін.

Матеріали справи №911/1442/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя Новіков М.М.

Судді Мартюк А.І.

Рєпіна Л.О.