Рішення № 33850555, 24.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14648/13 24.09.13

За позовом Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави

в особі Київської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Ситницького Вадима Івановича

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

від прокуратури: Ущаповська О.І. (службове посвідчення №012778 від 06.11.2012р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі також - позивач) з позовом про зобов'язання Фізичної особи-підприємця Ситницького Вадима Івановича (надалі також - відповідач) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 400 кв.м., вартістю 855 816,84 грн., що розташована на Броварському проспекті, 16 у Деснянському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовані використанням відповідачем вищевказаної земельної ділянки без документів, що посвідчують право власності чи користування.

Ухвалою суду від 01.08.2013р. провадження у справі було порушено, справі присвоєно №910/14648/13 та призначено до слухання на 10.09.2013р.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду м. Києва Бойко Р.В. від 10.09.2013р. у зв'язку з перебування судді Морозова С.М. у відпустці, справу №910/14648/13 було передано на розгляд судді Коткову О.В.

Ухвалою від 10.09.2013р. справа №910/14648/13 була прийнята до провадження суддею Котковим О.В., розгляд призначено на 24.09.2013р.

У зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, розпорядженням від 16.09.2013р. в.о. голови господарського суду м. Києва Бойко Р.В., матеріали справи №910/14648/13 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2013р. суддею Морозовим С.М. матеріали справи №910/14648/13 було прийняті до свого провадження, розгляд призначено на 24.09.2013р.

В судове засідання 24.09.2013р. представники позивача та відповідача не з'явились.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 24 вересня 2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

13.09.2012р. між ПзІІ «Лукойл-Україна» (орендодавець) та ФО-П Ситницьким В.І. (орендар) було укладено Договір оренди нежилих приміщень №12/1418 від 13.09.2012р., відповідно до умов якого, орендодавець надає, а орендар приймає в тимчасове, платне користування частину приміщень, що входять до складу комплексу АЗС №11-18 за адресою: м. Київ, пр. Броварський, 16 з закріпленим за ними обладнанням та прилеглою територією для організації пункту автомобільного придорожнього сервісу (мийка, ПТО, кафе).

21.09.2012р. посадовою особою Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації на підставі проведеної перевірки та на підставі зафіксованих порушень у Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства №036/03 від 21.09.2012р., встановлено, що на частині земельної ділянки за адресою: проспект Броварський, 16 у Деснянському районі м. Києві, о.н. 626036:044, біля АЗС «Лукойл», розміщено та експлуатується сезонний майданчик та павільйон для мийки автомобілів. Зазначені об'єкти експлуатує ФО-П Ситницький В.І. згідно договору оренди від 13.09.2012р. №121418, укладеному з ПІІ «Лукойл-Україна». ФО-П Ситницький В.І. використовує частину приміщень та прилеглу територію під мийку, ПТО, кафе. Площу прилеглої території та приміщень в договорі не вказано. Схема розміщень мийки, ПТО, кафе до зазначеного договору не надана. Документів, які посвідчують право власності чи право користування землею під ділянку (о.н. 626036:044) в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровано. Вбачається самовільне зайняття земельної ділянки площею приблизно 400 кв.м.

29.03.2013р. державним інспектором Державної інспекції сільського господарства в м. Києві було складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства №А 125/090, відповідно до якого за результатами обстеження земельної ділянки за адресою: проспект Броварський, 16 у Деснянському районі м. Києві, встановлено, що Фізична особа-підприємець Ситницький Вадим Іванович використовує частину земельної ділянки під розміщення автомобільної мийки, приміщення кафе та пункту технічного обслуговування автомобілів. На підставі договору оренди нежилих приміщень від 13.09.2012р .№12/1418, ПІІ «Лукойл-Україна» надало в оренду вищезазначені приміщення ФО-П Ситницькому В.І. за адресою: просп. Броварський, 16 у Деснянському районі м. Києва. Земельна ділянка за вищезазначеною адресою площею 0,1967 га була надана в оренду ПІІ «Лукойл-Україна» для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції, про що укладено договір оренди земельної ділянки від 04.07.2000р. №62-6-00006. Також, стало відомо, що ФО-П Ситницький В.І. самовільно займає земельну ділянку площею орієнтовно 400 кв.м., яка межує з вищевказаною ділянкою та використовує її під розміщення двох металевих боксів та сезонного майданчика. Документи передбачені ст. 126 Земельного кодексу України у ФО-П Ситницького В.І. - відсутні.

Окрім того, в матеріалах справи міститься вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15.07.2013р. в кримінальній справі №1кП/754/381/13, відповідно до якого встановлено такі обставини. В денний час доби в літній період року 2008 року, діючи умисно, всупереч вимогам ст. 125, 126 Земельного кодексу України Ситницький В.І. самовільно зайняв ділянку по пр. Броварському, буд. 16 в м. Києві площею приблизно 400 кв. м., з метою подальшого будівництва споруди, а саме боксів №№ 5, 6 на самовільно зайнятій ділянці.

Продовжуючи свої протиправні дії Ситницький В.І., не маючи дозволу, виданого інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, на право проведення будівельних робіт по пр. Броварському, буд. 16 в м. Києві, використовуючи оплатний труд найманих працівників (згідно усної домовленості), яким приблизно в зимній період 2009 року на самовільно зайнятій Ситницьким В.І. земельній ділянці, збудовано споруди, а саме бокси №№ 5, 6, тобто Ситницький В.І. здійснив самовільне будівництво споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці.

27 червня 2013 року між прокурором прокуратури Деснянського району м. Києва Казак Д.І. та обвинуваченим Ситницьким В.І. укладена угода, в якій сторони дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення і його правової кваліфікації за ч. 3 ст. 197-1 КК України, щодо істотних для даного кримінального провадження обставин, при цьому обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення і сторони узгодили покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15.07.2013р.: затверджено угоду про визнання винуватості від 27 червня 2013 року між прокурором прокуратури Деснянського району м. Києва Казак Д.І. та обвинуваченим Ситницьким В.І.; визнано винуватим Ситницького Вадима Івановича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України і призначено йому узгоджене з прокурором покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Згідно відміток, які містяться на зазначеному вироку Деснянського районного суду м. Києва від 15.07.2013р., то в апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

У зв'язку із вищенаведеними обставинами, а також враховуючи те, що відповідачем не було звільнено самостійно земельну ділянку за адресою просп. Броварський, 16 у Деснянському районі м. Києва, прокуратура Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради просить суд зобов'язати відповідача звільнити земельну ділянку за вищенаведеною адресою та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для виростання стан.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ», місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

За вказаних підстав суд вважає, що прокурор вірно визначив Київську міську раду в якості органу, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду, а органом, який уповноважений здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель в місті Києві, є Державна інспекція сільського господарства в м. Києві, правопопередником якої був Держкомзем України в особі відповідних територіальних органів.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. (стаття 125 Земельного кодексу України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». (стаття 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до відомостей витягу з бази даних міського земельного кадастру станом на 15.07.2013р. земельна ділянка за кодом 62:036:044 не інвентаризована.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно встановлених судом фактів та наявних в матеріалах справи доказів, у відповідача відсутнє рішення органу місцевого самоврядування щодо надання йому у власність або користування земельної ділянки на Броварському проспекті, 16 у Деснянському районі м. Києва, а також відсутні передбачені ст. 126 Земельного кодексу України документи на право власності або користування вказаною земельною ділянкою.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р. зазначено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Як встановлено вище, актами перевірок дотримання вимог земельного законодавства зафіксовано факт самовільного зайняття земельної ділянки, площею 400 кв.м. на Броварському проспекті 16, у Деснянському районі м. Києва, оскільки правовстановлюючі документи на зазначену земельну ділянку у відповідача відсутні. Зазначена земельна ділянка використовується відповідачем під розміщення двох металевих боксів та сезонного майданчика для облаштування автомобільної мийки, приміщення кафе та пункту технічного обслуговування автомобілів.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Таким чином, підставою для юридичних осіб набуття права користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, яке у відповідача відсутнє та у зв'язку з цим його дії підпадають під кваліфікацію статті 212 Земельного кодексу України.

Також необхідно зазначити, що закон України «Про судоустрій та статус суддів» у ст. 13 встановлює, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факти встановлені рішенням господарського суду, мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін.

Відповідно до пункту 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Оскільки вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15.07.2013р. встановлено винність Ситницького В.І. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, окрім того, Ситницьким В.І. підписано з прокурором прокуратури Деснянського району м. Києва Казак Д.І. угоду про визнання винуватості ві 27 червня 2013 року, то вина Ситницьким В.І. повністю доведена.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідачем всупереч ст. 125, 126 Земельного кодексу України здійснюється використання земельної ділянки загальною площею 400 кв.м. за адресою проспект Броварський, 16 у Деснянському районі м. Києва, без документів, що посвідчують право власності, оренди або користування земельною ділянкою, передбачених статтею 126 Земельного кодексу України, що підтверджується Актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства №361/03 від 21.09.2012р. та №А-125/090 від 29.03.2013р. та вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15.07.2013р.

Суду станом на момент вирішення спору не подано належних і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття відповідною місцевою радою, як органу, який здійснює розпорядження землями територіальної громади міста Києва, рішення про передачу відповідачу для розміщення площадки з продажу автомобілів земельної ділянки загальною площею 0400 кв.м. за адресою проспект Броварський, 16 у Деснянському районі м. Києва.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку загальною площею 400 кв.м. за адресою проспект Броварський, 16 у Деснянському районі м. Києва за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності належного правочину щодо такої земельної ділянки, отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України займає спірну земельну ділянку без відповідних правовстановлюючих документів, що є підставами для зобов'язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку, привести її у придатний стан та повернути Київській міській раді.

Судовий збір за вимогу немайнового характеру, відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Ситницького Вадима Івановича (ідентифікаційний номер 2731220877, адреса: 02002, м. Київ, Дніпровська набережна, буд. 1, кв. 3) звільнити земельну ділянку загальною площею 400 кв.м, за адресою проспект Броварський, 16 у Деснянському районі м. Києва, з кадастровим номером 62:036:044, вартістю 855 816,84 грн., привести вказану земельну ділянку у придатний до використання стан та передати її Київській міській раді.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ситницького Вадима Івановича (ідентифікаційний номер 2731220877, адреса: 02002, м. Київ, Дніпровська набережна, буд. 1, кв. 3) на користь Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) судовий збір в сумі 1 147,00 грн. (одна тисяча сто сорок сім гривень 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.09.2013р.

Суддя С.М. Морозов