Рішення № 33848498, 26.09.2013, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/3923/13-ц

Провадження 2/242/1204/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

26 вересня 2013 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 124000 гривень.

На обґрунтування вимог позивач вказав, що між ним та ОСОБА_3 28 жовтня 2011 року був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язався повернути позивачу грошові кошти у розмірі 134 000 (сто тридцять чотири тисячі) грн., про що свідчить борговий документ, власноручно складений відповідачем. Ця сума грошей була надана позивачем відповідачу для реалізації останнім власних потреб. Строк повернення боргу в момент складання розписки між ними обумовлено не було. В період з 28.10.2011 року до січня 2012 року відповідач повернув позивачу частину грошового боргу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. В зв'язку з тим, що сума боргу в розмірі 124000 грн. до теперішнього часу не повернута, а відповідач не реагує на вимоги позивача добровільно повернути борг, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу у розмірі 124 000 (сто двадцять чотири тисячі) грн.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Надав суду письмову заяву, в який просив провести розгляд справи в його відсутність за участю представника.

Представник, що діє в інтересах позивача, в судовому засіданні позовні вимоги останнього підтримав, наголошував на тому, що між сторонами спору виникли правовідносини з приводу договору позики. На підтвердження укладення договору позики та його умов наданий борговий документ відповідача, що посвідчує отримання останнім 28 жовтня 2011 року грошової суми 134000 гривень. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконав, на усні вимоги не реагував, 31 липня 2013 року позивач пред'явив відповідачу письмову вимогу про повернення боргу у розмірі 124000 гривень. Відповідач ОСОБА_3 зазначену вимогу проігнорував, у встановлений в ній строк борг не повернув. В зв'язку з чим, просив захистити в судовому порядку право позивача на грошові кошти в розмірі 124000 грн. у спосіб стягнення цієї суми боргу з відповідача на користь ОСОБА_2 Також не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи у встановленому законом порядку повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про одержання судової повістки, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надійшло. Через канцелярію суду відповідачем подані письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що договір позики у письмовій формі, який би був нотаріально посвідчений, між позивачем та відповідачем не укладався, позивач з вимогою про повернення позики до нього не звертався, грошових коштів від позивача він не отримував.

Згідно з ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин в порядку, передбаченому ч.1 ст.224 ЦПК України, за згодою позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних в ній даних і доказів, з постановленням заочного рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом було встановлено, що 28 жовтня 2011 року відповідач ОСОБА_3 видав позивачу ОСОБА_2 розписку як борговий документ, згідно якій зобов'язався повернути позивачу борг у сумі 134000 (сто тридцять чотири тисячі) гривень, що не оспорюється сторонами. Це підтверджує укладення між сторонами спору договору позики. Дата повернення боргу в борговому документі не вказана.

В судовому засіданні представник підтвердив позицію позивача, згідно якій відповідачем здійснено часткове повернення позики у сумі 10000 (десять тисяч) гривень.

31 липня 2013 року на адресу відповідача позивачем направлено претензію-вимогу про повергнення боргу. Ця обставина підтверджується описом вкладення, а також квитанцією про поштове відправлення. В цей же день, вимога про повернення боргу була отримана відповідачем, про що свідчить підпис останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Проте на час розгляду справи відповідач зобов'язання за договорами позики повністю не виконав, борг позивачу не повернув.

Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази з позиції відповідності їх вимогам щодо належності та допустимості, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов необхідно задовольнити.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею1047 ЦК України встановленго, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей(ч.2ст.1047ЦК).

Аналіз наведених норм дозволяє суду дійти висновку, що в даному випадку мають місце ті правові підстави, з наявністю яких законодавець пов'язує виникнення правовідносин з приводу договору позики, оскільки позичальник видав позикодавцю розписку як борговий документ, що підтверджує укладення між сторонами спору договору позики та посвідчує отримання відповідачем, зазначеної в ній грошової суми.

Стаття 1049 ЦК України встановлює обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.

Таким чином, суд приходить висновку, що відповідач ОСОБА_3 отримав позику, і, взяв на себе зобов'язання повернути борг позивачу ОСОБА_2 у розмірі 134 000 (сто тридцять чотири тисячі) гривень, але незважаючи на отримання вимоги позивача у встановлений законом тридцяти денний строк позику, у сумі згідно письмової вимоги, відповідач не повернув. Отже суд приходить до переконання, що право позивача на грошові кошти в сумі 124000 (сто двадцять чотири тисячі) гривень потребує судового захисту у спосіб стягнення цієї суми позикового зобов'язання з відповідача.

Суд не приймає доводи, якими відповідач заперечує проти позову з огляду на наступне:

Відповідач посилається на неукладеність між сторонами спору договору позики у письмовій формі, який би був посвідчений нотаріально.

Суд погоджується з цією обставиною. Разом із тим суд наголошує, що недотримання сторонами договору позики письмової форми його укладення, не звільняє відповідача від виконання свого зобов'язання повернути запозичені грошові кошти позикодавцю.

Цей висновок узгоджується з вимогами ч. 1 ст.218 ЦК України, згідно якій, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Отже, договір позики між сторонами цього спору є дійсним, його укладення підтверджено власноручною розпискою відповідача.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на неможливість встановити дату укладення договору та потребу в його нотаріальному посвідченні, оскільки перше спростовується розпискою, на якій відповідач власноручно зазначив дату вчинення договору, - 28 жовтня 2011 року, а норми, якими регулюються спірні правовідносини не містять вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору позики. Відповідачем не надано доказів стосовно пред'явлення ним вимоги до позивача стосовно нотаріального посвідчення договору.

Також суд зазначає, що посилання відповідача на відсутність звернення позивача до нього з вимогою про повернення позики є безпідставним і спростовується матеріалами справи, оскільки 31.07.2013 року відповідачем було отримано відповідну вимогу від ОСОБА_2 Ця вимога позивача до відповідача залишилась без відповіді.

За змістом ч.1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідач вказаним правом не скористався, укладений договір позики, у встановленому порядку не оспорив.

Крім того, на безпідставність такого посилання свідчать вимоги ч.1 ст.218 ЦК України, згідно якій заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, видання відповідачем розписки, що згідно приписам ч.2 ст.1047 ЦК України посвідчує передання йому позики та виключає формальне посилання відповідача на не одержання ним предмету договору займу. Таке посилання може доводитись лише належними і допустимими доказами, перелік яких врегульований вищенаведеною нормою матеріального закону, не може ґрунтуватись на свідченнях свідків (ч.1 ст.218, ч.2 ст.1051 ЦК України).

Згідно з вимогами ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази повинні відповідати вимогам щодо їх належності та допустимості.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2ст.59ЦПК).

Таким чином, посилання відповідача на не укладення сторонами договору позики та неотримання ним коштів від позивача не спростовує твердження позивача про укладення сторонами договору позики та права позивача вимагати повернення, а обов'язку відповідача повернути предмет позики, оскільки відповідач не спростував позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Позивачу ухвалою суду було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно п.п.1 п. 1 ч. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Суд, дійшов висновку, що необхідно стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1240 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 124000 (сто двадцять чотири тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір в доход держави у розмірі 1240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок 31215206700070, отримувач - УДКСУ у м.Селидове, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Донецькій області, код отримувача (за ЄДРПОУ) - 37791274, МФО - 834016, код бюджетної класифікації - 22030001 "Судовий збір".

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя