Постанова № 3384440, 04.03.2008, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

4 березня 2008 року                                                                                    м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

суддів:Кривенка В.В.,

Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Нафтохімік Прикарпаття” (далі – ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”) до Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (далі – ОДПІ), правонаступником якої є Державна податкова інспекція в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень – за скаргами Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, заступника Генерального прокурора України про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2004 року ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”звернулося в суд із позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 9 січня 2004 року № 0000012600/0 та № 0000022600/0, якими йому визначено  суми податкового зобов’язання зі сплати акцизного збору – відповідно 41015336 грн (20507668 грн – основний платіж, 20507668 грн –штрафні (фінансові) санкції) та 34173534 грн (17086767 грн – основний платіж, 17086767 грн – штрафні (фінансові) санкції). Податкові повідомлення-рішення прийняті у зв’язку з тим, що ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” на порушення вимог статей 2–4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 18-92 “Про акцизний збір” (далі – Декрет) передало Дочірньому підприємству “Фірма “Фіаніт-Альфа” Спільного виробничо-інвестиційного підприємства Акціонерного товариства “Фірма Фіаніт” (далі – ДП “Фірма “Фіаніт-Альфа”) нафтопродукти, виготовлені на давальницьких умовах,без підтвердження банківської установи про перерахування останнім відповідної суми акцизного збору на розрахунковий рахунок позивача.

На обґрунтування позову ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” послалося на те, що донарахування відповідачем акцизного збору і застосування штрафних санкцій є неправомірними та безпідставними, оскільки підакцизні товари були виготовлені з давальницької сировини замовника – ДП “Фірма “Фіаніт-Альфа” – є його власністю. Позивач здійснював переробку нафти на підставі договорів від 1 червня 2001 року                         № № 7-09-0070-00-17, 7-09-0071-00-17, 7-09-0072-00-17, 7-09-0073-00-17. Передача належних замовнику нафтопродуктів без попередньої сплати ним акцизного збору та надання письмового підтвердження банківської установи про перерахування коштів здійснена на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2001 року по справі № 8/194, згідно з яким вироблені, передані та відвантажені нафтопродукти не є для ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” об’єктом оподаткування акцизним збором у рамках зазначених договорів. Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що він не ухилявся від сплати акцизного збору та не порушував вимоги статей 2–4 Декрету.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від               30 вересня 2004року позов задовольнив.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від                      30 березня 2005 року рішення суду першої інстанції скасував, а у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 лютого 2007 року скасував постанову суду апеляційної інстанції й залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Скаржники, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, просять скасувати ухвалені у справі судові рішення. На обгрунтування наведених доводів зроблено посилання на рішення Верховного Суду України, у яких ним по-іншому застосовано статті 2–4 Декрету.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення апеляційного суду й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, в основу своєї ухвали поклав той факт, що позивач не був власником підакцизної продукції, не здійснював її реалізацію, а отже, у відповідача не було підстав визначати йому податкове зобов’язання зі сплати акцизного збору. Крім того, касаційний суд зазначив, що Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 26 червня 2001 року у справі № 8/194 зобов’язав ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” відвантажувати ДП “Фірма “Фіаніт-Альфа”нафтопродукти без попередньої сплати останнім акцизного збору та надання ним письмового підтвердження банківської установи про перерахування на розрахунковий рахунок виробника відповідних сум акцизного збору на тій підставі, що на ДП “Фірма “Фіаніт-Альфа” поширюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій.

Визнати цей висновок обґрунтованим, а ухвалу касаційного суду – законною не можна з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Декрету платниками цього збору є, зокрема, виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах.

За встановлених у цій справі обставин ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” відповідає наведеному визначенню і є платником акцизного збору. Таким чином, воно мало сплатити його до бюджету при відвантаженні готової підакцизної продукції, виготовленої з давальницької сировини ДП “Фірма “Фіаніт-Альфа”.

Акцизний збір, згідно зі статтею 1 Декрету, є непрямим податком на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

За змістом законодавства обов’язок платника акцизного збору (у справі, що розглядається, – виробника давальницької сировини) сплатити зазначений збір зберігається незалежно від того, чи сплачував йому попередньо будь-які кошти замовник (у цій справі – власник такої сировини).

У частині 3 статті 4 Декрету, якою останню було доповнено згідно із Законом від 22 березня 2001 року № 2324-ІІІ, установлено, що датою виникнення податкових зобов'язань із продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а в разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору, за відсутності такої – дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, яка обслуговує платника акцизного збору; або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року         № 1251-XII “Про систему оподаткування” обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У разі ліквідації юридичної особи заборгованість із податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України. У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість із податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується в розмірах, визначених мировою угодою, укладеною в порядку, встановленому законами України.

На день прийняття ОДПІ оспорюваних податкових повідомлень-рішень перелічених у наведеній нормі юридичних фактів, з якими законодавець пов’язує припинення обов’язку щодо сплати податків і зборів, установлено не було.

Оскільки позивач незважаючи на існування податкового зобов’язання не сплатив акцизний збір, ОДПІ мала підстави для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2001 року в іншій справі не звільняло ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”від сплати цього збору до бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, за правилами якого розглядали спір суди першої та апеляційної інстанцій, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у яких беруть участь ті самі сторони.

ОДПІ не брала участі в розгляді справи за позовом ДП “Фірма “Фіаніт-Альфа” до ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”. Крім того, за змістом наведеної норми преюдиціальне значення мають факти. Твердження суду про те, що вироблені, передані та відвантажені ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” нафтопродукти не можуть бути для нього об’єктом оподаткування акцизним збором у рамках договору з ДП “Фірма “Фіаніт-Альфа”, є не встановленим судом фактом, а оціночним судженням, висновком суду, який не був обов’язковим для судів у справі, що розглядається.

Також слід зазначити, що, як випливає з пункту 1 частини 2                                      статті 92 Конституції України, відносини з оподаткування мають публічно-правовий характер і регулюються виключно законом. Ні рішенням суду, яким змінено угоду сторін, ні самою угодою порядок справляння акцизного збору змінений бути не може.

Оскільки касаційний суд, вирішуючи спір, допустив неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, його ухвала підлягає скасуванню із залишенням у силі безпідставно скасованої постанови апеляційного суду. Часткова помилка останнього стосовно мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування ухваленої ним правильної по суті постанови.

Керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скарги Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, заступника Генерального прокурора Українизадовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2007 року скасувати і залишити в силі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2005 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

В.В. Кривенко Судді         М.Б. Гусак

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов