Постанова № 3384426, 18.09.2007, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

        18 вересня 2007 року                                                                      м. Київ

        Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого  Кривенка В.В.,

суддів:            Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,                     Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядкуписьмового провадження за скаргою Відкритого акціонерного товариства «Чернігівське Хімволокно» (далі – ВАТ «Чернігівське Хімволокно») про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2006 року справу за позовом ВАТ «Чернігівське Хімволокно» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові  (далі – ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

          в с т а н о в и л а:

 У вересні 2004 року ВАТ «Чернігівське Хімволокно» звернулось до суду з позовом до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 8 вересня 2004 року: № 0001762320/0 – у частині нарахування пені, № 0001782320/0 – у частині нарахування штрафних санкцій, –  обґрунтувавши позовні вимоги тим, що податковим органом незаконно нараховано пеню за час знаходження імпортованих товарів під митним контролем, оскільки такий імпорт вважається здійсненим з моменту перетину митного кордону України. Позивач також  послався на те, що ДПІ неправомірно нарахувала пеню та штрафні санкції за порушення порядку декларування валютних цінностей внаслідок неврахування факту припинення зобов’язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог за зовнішньоекономічними договорами купівлі-продажу.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Вищий господарський суд України постановою від 27 квітня 2005 року скасував ухвалені у справі рішення Господарського суду Чернігівської області від 19 жовтня 2004 року та Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2005 року в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 8 вересня 2004 року № 0001762320/0 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 240 702 грн 60 коп. і направив справу в цій частині на новий розгляд.

 Господарський суд Чернігівської області останнім рішенням від 23 серпня 2005 року, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду  від 8 листопада 2005 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.

Ухвалою від 2 серпня 2006 року Вищий адміністративний суд України  зазначені судові рішення залишив без змін.  

Не погоджуючись із ухваленими у справі рішеннями, ВАТ «Чернігівське Хімволокно» звернулось до Верховного Суду України зі скаргою, в якій просить переглянути за винятковими обставинами та скасувати ці рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, пославшись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права і додавши постанови касаційного суду у справах, у яких зазначена норма застосована інакше, ніж у справі, що розглядається.

 Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

 Судами встановлено, що за результатами комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період із 1 січня 2003 року по 1 квітня 2004 року ДПІ було складено акт від 3 вересня 2004 року № 78/23/00204048 згідно з яким встановлено  порушення термінів розрахунків, установлених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» з наступними змінами та доповненнями (далі – Закон)  при виконанні зовнішньоекономічних контрактів позивача з нерезидентами, і на підставі цього акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 8 вересня 2004 року № 0001762320/0 про нарахування ВАТ «Чернігівське Хімволокно» пені у сумі 240 702 грн 60 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідач правомірно нарахував пеню за період із 22 червня 2000 року по 31 березня 2004 року, тобто з моменту надходження товарів під митний контроль, який визначено у відповідності до вимог статті 2 Закону, до 31 березня 2004 року.

Цей висновок суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Судами встановлено, що 1 березня 2000 року позивач відкрив на користь нерезидента забезпечений безвідкличний акредитив на суму 58 870 доларів США, за яким кошти було списано на користь нерезидента 24 березня 2000 року.

Таким чином, граничним терміном імпорту товарів за зовнішньоекономічними договорами було 21 червня 2000 року.

Як убачається з матеріалів справи,  в установлений строк  нерезидент не здійснив поставку товарів на суму виданого позивачем акредитиву, натомість 26 березня 2000 року від нього надійшли товари на суму 3 310 доларів США.

У зв’язку з допущеними нерезидентом порушеннями умов зовнішньоекономічного контракту позивач 21  червня 2000 року звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення 83 889,75 доларів США. У подальшому у зв’язку з частковим надходженням товару на суму 11 623 долари США позовні вимоги було уточнено й заявлено до стягнення 83 761,73 доларів США.

Провадження за цією позовною заявою порушено зазначеним судом 21 червня 2000 року, а рішення про задоволення вимог позивача ухвалено 30 березня 2001 року (проте в наступних рішеннях судами загальної юрисдикції помилково зазначено що 30  березня 2000 року).

Згідно з частиною 4 статті 4 Закону в разі прийняття судом або арбітражним судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбітражним судом.

Таким чином, ДПІ неправомірно нараховано пеню за період із 22 червня 2000 року по 30 березня 2001 року, оскільки протягом цього періоду у провадженні Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України перебувала справа за позовом ВАТ «Чернігівське Хімволокно» до нерезидента.

Проте суди не дали правової оцінки зазначеній обставині, як і тому, що на підставі ухвал Господарського суду Чернігівської області було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який діяв у періоди з 17 червня 2003 року по 17 липня того ж року та з 28 липня 2003 року по 1 березня 2005 року.

Крім того,  у преамбулі Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед  бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо  податків і зборів (обов’язкових платежів), сплата яких передбачена Законами з питань оподаткування. Тобто цей Закон не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення термінів розрахунків при виконанні зовнішньоекономічних контрактів.

У статті 1 цього Закону податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України (пункт 1.2), а податкове повідомлення – як письмове повідомленням контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначений контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом(пункт 1.9).

 Таким чином, податкове повідомлення-рішення як форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов'язків зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких наведено у статтях 14, 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII"Про систему оподаткування".

  У зазначених нормах пеня, застосована відповідачем, не визначена як податок або збір (обов’язковий платіж). Тому обов'язок позивача зісплати пені за порушення норм Закону не належить до категорії податкового зобов'язання або податкового боргу.

З урахуванням порушень, допущених судами при вирішенні цього спору, всі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. 

  Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

                                      п о с т а н о в и л а:

СкаргуВідкритого акціонерного товариства «Чернігівське Хімволокно» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2006 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 23 серпня 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                      В.В. Кривенко

Судді                                                                      М.Б. Гусак      

                                                                                В.Л. Маринченко

                                                                                П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін

                                                                     Ю.Г. Тітов                                                                             

 Справа № 21-988во06