Ухвала суду № 33841052, 18.09.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

2

Справа № 0911/2345/2012

Провадження № 11/779/304/2013

Категорія ч. 1 ст. 129 КК України

Головуючий у І інстанції Вінтоняк М.Б.

Суддя-доповідач Попович С.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича С.С.

суддів Флісака Р.Й., Вилки С.С.

з участю : секретаря Іванюк Л.Є.

прокурора Грищука В.І.

захисника ОСОБА_2

представника потерпілого ОСОБА_3

потерпілого ОСОБА_4

засудженої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_5 на вирок Надвірнянського районного суду від 24 травня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Вказаним вироком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., уродженку і жительку АДРЕСА_1, з вищою освітою, розлучену, раніше не судиму, громадянку України

визнано винною та засуджено за ч. 1 ст. 129 КК України з призначенням покарання - один рік обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з встановленням іспитового строку тривалістю два роки із покладенням обов'язків передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід залишено попередньо обраний - підписку про невиїзд.

Цивільний позов потерпілого задоволено частково, стягнуто в його користь 3 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто на користь НДЕКЦ при УМВС України в Івано-Франківській області та потерпілого судові витрати.

Відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року вирішено долю речових доказів по справі.

За вироком суду ОСОБА_5 засуджено за те, що вона вчинила умисні дії, які виразилися у погрозі вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

І, зокрема, за те, що в ніч з 02 на 03 травня 2012 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вирішила вчинити погрозу вбивством потерпілому ОСОБА_4 і реалізовуючи свій злочинний умисел, взяла ніж виробничого призначення та пляшку миючого засобу і приблизно о 24 год. підійшла до жилого будинку АДРЕСА_2, в якому проживав ОСОБА_4 та стала чекати на останнього і коли потерпілий під`їхав до вказаного будинку автомобілем марки «Опель Астра» д.н.з. НОМЕР_1 та направився до входу у під'їзд даного будинку засуджена, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, підійшла до ОСОБА_4 та вилила в його сторону миючий засіб, після чого шляхом демонстрації ножа стала погрожувати останньому вбивством, чим викликала у потерпілого побоювання за своє життя. Потерпілий ОСОБА_4, реально сприймаючи погрозу вбивством засудженої ОСОБА_5 як таку що може здійснитися, почав оборонятися, вихопивши у неї з рук ніж та поклавши останню на землю, після чого попросив сторонніх осіб викликати на місце події працівників міліції. А знаходячись на землі ОСОБА_5 продовжувала в усній формі погрожувати потерпілому вбивством у майбутньому, чим викликала у нього побоювання про приведення даної погрози у виконання.

У апеляції засуджена ОСОБА_5 просить вирок скасувати, кримінальну справу закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, в задоволенні цивільних позовів відмовити, мотивуючи свою позицію тим, що вирок суду постановлений з порушенням вимог ст. 323 КПК України, відповідних роз»яснень Пленуму Верховного Суду України. Що суд обґрунтував вирок не на повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, а на сумнівних і не перевірених показаннях потерпілого ОСОБА_4 та його товариша ОСОБА_6 А фактично обставини були зовсім інші ніж це зазначено у вироку. Причиною, яка привела до конфлікту, який фактично мав місце, і який по суті не заперечує, стало те, що ОСОБА_4, ввійшовши в довір'я до її неповнолітньої доньки ОСОБА_7, незаконним способом заволодів належними їй 8000 доларів США та 12000 євро. Про ці факти їй стало відомо від доньки в кінці березня 2012 року. Донька зізналась, що ці всі гроші вона забрала по просьбі ОСОБА_4 для погашення кредиту за придбаний ним автомобіль марки "Опель-Астра". Після цього вона вирішила з донькою піти до ОСОБА_4 щоб повернув гроші. Однак, як тільки підходила на стоянці таксі в м. Надвірна до нього, той тут же сідав у автомобіль і втікав з метою уникнення зустрічі і розмови. Так відбувалося декілька раз, але безрезультатно і вона зрозуміла, що він не має наміру визнавати борг та повертати його. І прийняла рішення помститися ОСОБА_4 шляхом порізання коліс на його автомобілі. І саме з цією метою 03 травня 2013 року вчинила дії про які вказала як на слідстві так і в суді. Проте все було інакше ніж вказав потерпілий.

Вважає порушенням закону те, що судом не допитано свідка очевидця даної події ОСОБА_8 і що судом допущено порушення її права на захист. І, зокрема, що 24 травня 2013 року, в п`ятницю, коли робочий день триває до 16 год., суд продовжував слухання даної справи до 19 год. після чого зразу було оголошено судові дебати. Її захисник заявив клопотання до суду надати йому час для підготовки до судових дебатів і здійснення кваліфікованого її захисту. Проте клопотання захисника не було задоволено.

На її думку досудове слідство і суд допустили однобічність і явний обвинувальний ухил відносно неї. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. В порушення вимог ч. 3 ст. 323 КПК України суд оцінив докази у справі не об`єктивно і не всебічно, без розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заслухавши доповідь судді, засуджену та її захисника, котрі подану апеляцію підтримали, прокурора та потерпілого і його представника, які просили залишити вирок без змін, а апеляцію - без задоволення, провівши судове слідство в частині дослідження обставин, що мають значення при кваліфікації дій засудженої, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляцію засудженої слід задовольнити частково виходячи з наступного.

Апеляційний суд відповідно до змісту ст. 365 КПК України 1960 року перевіряє вирок суду першої інстанції в межах апеляції.

Право підсудного на захист полягає у тому числі і в тому що він, відповідно до ст. 43 КПК України 1960 року, має право на захисника.

Засуджена ОСОБА_5, скориставшись цим правом, мала в суді захисника.

Ст. 48 КПК України 1960 року передбачає, що захисник, використовуючи передбачені законом засоби захисту, має право в тому числі виступати в судових дебатах, де має викласти перед судом правову позицію щодо захисту інтересів свого підзахисного.

Проте, як це підтверджує протокол судового засідання, коли суд перейшов до судових дебатів, захисник дійсно, як це зазначено в апеляції, заявив клопотання про надання йому строку для підготовки до судових дебатів. Але суд навіть не розглянув його клопотання, що підтверджує протокол судового засідання, і у якому записано, що після цього захисник відмовився від виступу в судових дебатах і суд завершив судові дебати без його виступу і, надавши останнє слово засудженій видалився до нарадчої кімнати для постановлення вироку.

Такі обставини дають підстави прийти до висновку, що, позбавивши захисника можливості виступити в судових дебатах з захисною промовою в інтересах підзахисної, суд порушив її право на захист, і відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 370 КПК України таке є грубим порушенням кримінально-процесуального закону і вирок при таких обставинах у всякому випадку належить скасувати.

Крім того, в постанові про притягнення ОСОБА_5 як обвинуваченої від 16 липня 2012 року зазначено, що вона вирішила вчинити напад на ОСОБА_4, поєднаний із погрозою вбивством останньому, так як ввечері того дня довідалась від своєї доньки, що ОСОБА_4 заволодів у неї великою сумою грошей і реалізовуючи свій злочинний умисел взяла ніж виробничого призначення та пляшку миючого засобу з використанням яких мала напасти на ОСОБА_4 та вчинити погрози вбивством та діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, підійшла до ОСОБА_4 та вилила в його сторону миючий засіб, після чого шляхом демонстрації ножа стала погрожувати останньому вбивством, чим викликала у ОСОБА_4 побоювання за своє життя, а ОСОБА_4, реально сприймаючи погрозу вбивством як таку, що може здійснитися, почав оборонятися та вчинив активні дії, спрямовані на припинення нападу ОСОБА_5 - вихопив у неї з рук ніж та поклав останню на землю, викликав працівників міліції, а ОСОБА_5 знаходячись на землі продовжувала в усній формі погрожувати ОСОБА_4 вбивством у майбутньому, чим викликала у нього побоювання про приведення даної погрози у виконання ( том 1 а. с. 144 ).

Суд засудив ОСОБА_5 майже за аналогічним обвинуваченням, за деякими винятками. Проте не мотивував чому не взяв до уваги решту з обвинувачення.

В той же час згідно вимог ст. 334 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п. п. 16 і 17 Постанови від 29 червня 1990 року № 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленум Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ та постановлення вироку", суду, при постановленні вироку, належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться з показах свідків, потерпілих, підсудного, у висновку експерта, а також суд, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості і достовірності, яка має ґрунтуватися на всебічному, повному об'єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Положеннями п. 18 вказаної постанови визначено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні установленого судом фактичного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, і формулюванні висновку про відповідність вчинених дій пред»явленому обвинуваченню.

Проте, як видно з вироку у даній справі зазначених вимог закону не було додержано, оскільки судом неповно перевірені всі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про наявність в діях ОСОБА_5 складу інкримінованого їй злочину.

Зокрема, ні потерпілий, ні свідки, ні засуджена ні в ході досудового слідства ні в суді першої інстанції ні в апеляційному суді не давали показань про те, що засуджена після того як вилила на потерпілого рідину, шляхом демонстрації ножа стала погрожувати потерпілому вбивством і він сприйняв це за реальну погрозу. Суд же переписав з обвинувачення і поклав в основу вироку саме ці обставини, які визнав встановленими, в той же час доказів котрі таке підтверджують по тексту вироку не зазначив.

Факт вчинення ОСОБА_5 тих чи інших дій повинен бути належно перевірений, співставлений зі змістом пред»явленого ОСОБА_5 обвинувачення, слід перевірити чи підтверджено всі з тих обставин обвинувачення які ставились їй у вину і тільки після того, вмотивувавши свою позицію, навівши докази у її підтвердження, суд повинен був визначити як слід кваліфікувати такі фактично вчинені дії.

Суд повинен був, з'ясувавши мотиви та обставини вчинених дій навести у вироку докази, на підтвердження того, що ОСОБА_5 вчинила саме погрозу вбивством, так як це слідує зі змісту ч. 1 ст. 129 КК України. І зробити це по двох епізодах, після вилитої рідини і після того як вона перебувала на землі оскільки в обвинуваченні їй ставляться обидва епізоди погроз, вказавши докази які таке підтверджують.

При цьому слід дати правову оцінку і іншим обставинам, що ставились ОСОБА_5 у вину, і які зазначені у вказаній вище постанові.

Суд же поклав в основу вироку обставини, які визнав встановленими, про які не вказував ні потерпілий, ні свідки ні засуджена. В той же час доказів того, що було саме так по тексту вироку не зазначив.

Ст. 275 КПК України 1960 року передбачає, що розгляд справи проводиться судом в межах пред»явленого обвинувачення.

Відповідно до ст. 277 КПК України 1960 року під час судового розгляду і до закінчення судового слідства тільки прокурор вправі змінити пред»явлене особі обвинувачення, про що він має винести відповідну постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення.

Тобто, суд першої інстанції, вирішуючи, зокрема, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 129 КК України, повинен був, дослідивши докази з цього приводу, прийти до вмотивованого висновку про те чи знайшло своє підтвердження це обвинувачення в ході судового слідства. Але якщо та чи інша частина обвинувачення не знайшла свого підтвердження, то суд повинен зробити з цього приводу правовий висновок.

Якщо прокурор не змінив обвинувачення, то суд має вирішувати справу за тим обвинуваченням котре мається по справі, зробити це повно, об»єктивно та вмотивовано.

Висновок щодо доведеності пред»явленого обвинувачення слід зробити шляхом оцінки всього обсягу пред»явленого обвинувачення, в тому числі в частині обвинувачення у нападі з погрозою вбивства.

Зазначене вказує на незаконність вироку суду і відповідно до змісту п. 2 ч. 1 ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 369 КПК України теж є підставою до скасування вироку суду.

Внаслідок вказаних порушень кримінально-процесуального та кримінального закону судове рішення щодо ОСОБА_5 не можна визнати законним і обґрунтованим.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що вирок підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно більш ретельно перевірити вищевказані обставини, детальніше проаналізувати та належним чином оцінити суть пред»явленого обвинувачення, докази у їхній сукупності, інші доводи зазначені в апеляції ОСОБА_5, і тільки після цього вирішити питання про наявність або відсутність у діях ОСОБА_9 складу інкримінованого їй злочину та постановити рішення з додержанням вимог закону.

Проте колегія суддів не вбачає підстав для направлення справи на додаткове розслідування так як це просить апелянт. В апеляції не наведено обставин котрі свідчили б саме про необхідність такого вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 367 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляцію засудженої ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Надвірнянського районного суду від 24 травня 2013 року щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 129 КК України скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд іншим складом суду.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І :

______ _______ _____

С.С. Попович Р.Й. Флісак С.С. Вилка