Ухвала суду № 33839540, 02.10.2013, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/9112/13-ц

провадження № 2/361/3160/13

02.10.2013

У Х В А Л А

02 жовтня 2013 року м. Бровари

Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Сердинський В.С., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України, апеляційного суду м. Києва, Печерського районного суду м. Києва та Державної казначейської служби України про відшкодування заподіяної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

26 вересня 2013 року на підставі ухвали Верховного Суду України від 09 вересня 2013 року про визначення підсудності надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України, Апеляційного суду м. Києва, Печерського районного суду м. Києва та Державної казначейської служби України про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному ст.. 56 Конституції України, ч. 6 ст. 1176 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що відповідачі у справі при ухваленні судових рішень неправильно, на їх думку, застосували, норми матеріального права та порушили норми процесуального права, норми Конституції України, а також норми міжнародного права, чим порушили їх права на судовий захист та доступ до правосуддя, внаслідок чого їм завдано моральну шкоду в розмірі 51 000 грн. кожному.

Стаття 3 ЦПК України регламентує право на звернення до суду за захистом та визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.1, 3 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь - який спосіб судових рішень, діяльність судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим законом процесуальним порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

Пленум Верховного Суду України у постанові №6 від 12 червня 2009 року "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" роз'яснив, що у розумінні положень ч. 1 ст. 2, п.п. 1, 7 і 9 ст. 3, ст..17, ч.3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства суди та судді про розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Вказані роз'яснення кореспондуються зі змістом статей 62, 126, 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону, вплив на них у будь - який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом. Отже, судове рішення і відповідно до цього дії або бездіяльність у питання здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій, чи пред'явленням позову про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю судів (суддів) при здійсненні ними своїх повноважень, гарантованих Конституцією України, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи судом.

За таких обставин, питання про відшкодування шкоди, завданої позивачу процесуальними діями (бездіяльністю), судовим рішенням судів при здійсненні ними правосуддя, шляхом подання позовної заяви до даних судів є безпідставним, оскільки це суперечить принципу незалежності суддів та недопущенню впливу на них (ст. 126 Конституції України).

Зважаючи на викладене, суд або суддя не можуть бути відповідачами у цивільній справі, за винятком випадків, коли вони виступають як особи по справах, що не пов'язані із здійсненням ними правосуддя.

З огляду на зазначені положення вимоги позивачів не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами п.1 ч. 2 ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 122, 209, 210 ЦПУ України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України, апеляційного суду м. Києва, Печерського районного суду м. Києва та Державної казначейської служби України про відшкодування заподіяної шкоди.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Сердинський В.С.