Ухвала суду № 33837141, 25.09.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/6787/13-а

25.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Лядової Т.Р. ,

Яковенко С.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петренко В.В.) від 03.07.2013 у справі №801/6787/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 96100)

до Республіканської медико-соціальної експертної комісії №3 (вул.Кечкеметська, 97, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95038)

про визнання протиправними дій та спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2013 відмовлено у відкритті провадження в порядку пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки справи у спорах, пов'язаних з захистом цивільних прав та обов'язків відносяться до юрисдикції судів загальної юрисдикції та підлягають розгляду в порядку Цивільного процесуального кодексу України (арк.с.1-2).

Ухвала мотивована тим, що за своєю сутністю оскаржені дії рішення відповідача є експертним висновком, який зроблено на підставі застосування спеціальних знань з метою встановлення певних обставин або фактів; порушуючи питання визнання неправомірними дій відповідача, позивач має основною метою вирішення спору приватного характеру щодо встановлення певного юридичного факту, який не пов'язаний із вимогою вирішити публічно-правовий спір; у даному випадку Республіканська медико-соціальна експертна комісія №3 не виступає у статусі суб'єкта владних повноважень, оскільки не виконує владних управлінських функцій при прийнятті рішень стосовно встановлення групи інвалідності, оскільки обов'язки відповідача по визначенню групи інвалідності пов'язані зі здійсненням відповідачем своєї лікарської компетенції, що не може бути віднесене до владних управлінських функцій; між сторонами існує спір про право, який має приватноправовий характер, що в свою чергу виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_2, звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2013 та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляції мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судове засідання, призначене на 25.09.2013, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином та своєчасно, позивач в апеляційній скарзі просить розглянути справу у її відсутність, відповідач надав заяву про розгляд справи у відсутність його представників.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом Республіканської медико-соціальної експертної комісії №3, в якому просить:

- встановити інвалідність ІІ групи,

- поновити пропущений з поважної причини (стан здоров'я) строк встановлення інвалідності з 09.02.2011,

- визнати дії відповідача щодо невиконання вимог "Положення про медико-соціальний епікриз" №1317, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009, наказу Міністерства хорони здоров'я України від 07.04.2004 №183 "Про затвердження Інструкції з встановлення груп інвалідності", протиправними,

- зобов'язати відповідача видати довідку про визнання позивача інвалідом ІІ групи з 09.02.2011 безстроково (арк.с.4).

Відповідно до частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

Частиною третьою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикція Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У розумінні статті 1 Закону України від 06.10.2005 №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Статтею 3 Закону України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідність, як міра втрати здоров'я, визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до підпункту 6.13 пункту 6 та абзацу двадцять третього підпункту 8.8 пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №467, Міністерство охорони здоров'я відповідно до покладених на нього завдань проводить медико-соціальну експертизу з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності особи та затверджує порядок її проведення.

Медико-соціальну експертизу відповідно до абзацу першого пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я України і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі; міські, міжрайонні, районні комісії (абзац третій пункту 4 згаданого Положення).

Абзац четвертий пункту 10 цього Положення визначає, що комісія складається з представників Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціальної політики України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби Служби безпеки України та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості та, у разі потреби, працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України від 06.10.2005 №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

Таким чином, рішення медико-соціальних експертних комісій спрямовані на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності, а тому вони мають публічний характер та підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує дії відповідача, пов'язані з встановленням їй інвалідності, тобто стосуються виконання відповідачем повноважень, встановлених діючим законодавством.

При викладених обставинах, дана справа є справою адміністративної юрисдикції та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим застосування судом першої інстанції пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України є помилковим, не відповідає вищезазначеним вимогам Кодексу адміністративного судочинства, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції в порядку пункту 4 частини першої статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 3 частини першої статті 199, пунктом 4 частини першої статті 204, пунктом 6 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2013 у справі №801/6787/13-а задовольнити.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2013 у справі №801/6787/13-а скасувати.

3. Направити справу №801/6787/13-а для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис Т.Р.Лядова

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна