Рішення № 33832452, 24.09.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.09.2013 Справа №901/2632/13

За позовом публічного акціонерного товариства "Кримський содовий завод" (вул. Проектна, 1, м. Красноперекопськ, АР Крим, 096002)

до відповідача - комунального підприємства теплових мереж (вул. Привокзальна, 10, м. Красноперекопськ, АР Крим, 96000)

про стягнення заборгованості 3 135 908,06 грн.,

Суддя І.І.Дворний.

Представники від сторін:

від позивача - Острий Є.Д, довіреність №54 від 27.12.2012, представник;

від відповідача - Русович О.В, довіреність №б/н від 01.08.2013, представник.

Суть спору: 08 серпня 2013 року публічне акціонерне товариство "Кримський содовий завод" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про стягнення з комунального підприємства теплових мереж 3160908,06 грн. заборгованості з якої 2928451,84 грн. основного боргу, 193089,40 грн. пені та 39366,82 грн. 3 % річних. Судові витрати позивач також просив покласти на відповідача.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані невиконанням відповідачем належним чином своїх обов'язків за договором №40004022 про надання послуг з переробки природного газу від 15 жовтня 2012 року, укладеного між сторонами, в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження по справі.

Відповідач, не погоджуючись з заявленими позовними вимогами, 19 серпня 2013 року надав суду відзив на позовну заяву у якому повідомив суд, що заборгованість за даним договором виникла не тільки за вини відповідача та пояснив, що він неодноразово звертався до позивача з проханням розглянути питання заліку заборгованості працівників позивача в рахунок погашення заборгованості комунального підприємства теплових мереж, у зв'язку з чим, при умові проведення взаємозаліку, заборгованість за спірним договором відсутня.

19 серпня 2013 року позивач надав суду заяву в порядку приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення розміру позовних вимог з урахуванням якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь 2903451,84 грн. заборгованості за договором від 15 жовтня 2012 року, 193089,40 грн. пені, 39366,82 грн. 3% річних та 38866,82 грн. судового збору. Також, у вказаній заяві позивач просив суд повернути йому надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 500,00 грн. Суд вважає за необхідне прийняти заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог і в подальшому розглядати справу з урахуванням цієї заяви.

У судовому засіданні 19 серпня 2013 року суд в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошував перерву.

У судове засідання, що відбулось 24 вересня 2013 року з'явився представник позивача який наполягав на заявлених позовних вимогах та надав суду заяву відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України про припинення провадження у справі в частині 77000,00 грн. основного боргу, оскільки відповідачем до дня судового засідання було частково погашено частину боргу у зв'язку з чим, спір у частині сплаченої суми заборгованості є відсутнім. Так, позивач повідомив, що станом на 23 вересня 2013 року несплаченими відповідачем залишились 2851451,84 грн. основного боргу, 193089,40 грн. пені та 39366,82 грн. 3% річних. Відповідач, у свою чергу, також надав суду пояснення відносно заявлених позивачем позовних вимог, які прийняті судом до розгляду.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

15 жовтня 2012 року публічне акціонерне товариство «Кримський содовий завод» (за договором підрядник) та «Комунальне підприємство теплових мереж» (за договором замовник) уклали договір №40004022 про надання послуг з переробки природного газу, відповідно до пункту 1.1 якого, підрядник по завданню замовника зобов'язується виконати певну роботу, а саме: надати послуги з переробки природного газу у готову продукцію (готова продукція - вироблена теплова енергія для опалення відповідними категоріями споживачів) і сплатити підряднику виконану роботу по наданню послуг з переробки природного газу у готову продукцію згідно акту балансового розмежування.

Пунктом 1.2 договору замовник зобов'язався забезпечити підрядника природним газом в кількості та на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 1.3 договору природний газ, що є сировиною для вироблення готової продукції та вироблена готова продукція є власністю замовника.

Згідно з пунктом 2.1 договору замовник передає підряднику в період з 15 жовтня 2012 року по 15 квітня 2013 року природний газ в орієнтовному обсязі до 5851360 куб.м.

Відповідно до пункту 2.2 договору за 5 діб до початку місяця замовник надає підряднику підтверджені ДАТ "Чорноморнафтогаз" ліміти природного газу, які співпадають з обсягами газу, обумовленими в пункті 2.1 договору.

Свої пропозиції по зміні місячних обсягів передачі газу на переробку в межах квартального обсягу, підрядник надає замовнику до 15 місяця, в якому має здійснюватися переробка газу (пункт 2.3 договору).

Акт приймання-передачі природного газу за звітний період між замовником, підрядником, газотранспортною організацією ДАТ "Члорноморнафтогаз" підписується не пізніше 1-го числа місяця, наступного за звітним місяцем. Форма зазначеного акту встановлена сторонами в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1 договору визначений орієнтовний обсяг переробки природного газу.

Пунктом 3.6 договору визначено, що підрядник надає замовнику на підписання не пізніше 1-го числа місяця наступного за звітним акт приймання-передачі готової продукції та розрахунок кількості виробленої і протранспортованої готової продукції до межі балансової належності підрядника за формою, встановленою сторонами в додатках № 2, 3 до цього договору.

Ціна робіт з виробництва 1Гкал готової продукції, яка передається підрядником замовнику на умовах даного договору, узгоджується сторонами шляхом підписання додаткових угод до даного договору на кожний м'ясець поставки.

Узгодження сторонами додаткової угоди до даного договору, що встановлює ціну готової продукції на кожний місяць поставки, є істотною умовою договору (пункт 4.1 договору).

Загальна розрахункова сума даного договору становить 3261649,92 грн., в тому числі ПДВ 543608,32 грн.

Відповідно до пункту 4.3 договору фактична сума договору визначається шляхом складання вартості переробленого природного газу, переданого замовником підрядником протягом строку дії даного договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору підставою для розрахунків за отримані послуги звітного місяця є підписаний сторонами акт виконаних робіт за формою, встановленою сторонами в додатку №3 до даного договору.

Згідно пункту 5.3 договору замовник здійснює оплату послуг з переробки природного газу, виконаних за цим договором в розмірі 35% вартості планового обсягу переробки до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки, 30% - до 5-го числа та 35% до 15-го числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок здійснюється на підставі відповідного акту виконаних робіт до 10 числа місяця, наступного за звітним (пункт 5.4 договору).

За невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків по даному договору сторони домовились, що вони несуть відповідальність у відповідності до вимог діючого законодавства. Так, згідно пункту 8.2 договору, в разі невиконання замовником оплати за послуги, визначені у пунктах 5.3 та 5.4 даного договору, замовник виплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних грошових зобов'язань за кожен день прострочення.

У пункті 12.1 договору сторони закріпили, що договір набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє в частині надання послуг з 15 жовтня 2012 року по 15 квітня 2013 року, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання.

15 жовтня 2012 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №40004022 від 15 жовтня 2012 року, згідно умов якої, сторони домовилась, що вартість 1Гкал готової продукції, виробленої на технологічному обладнанні підрядника з використання природного газу замовника та переданої замовником підряднику з 15 жовтня 2012 року по 30 листопада 2012 року складає 81,60 грн., у тому числі ПДВ - 13,60 грн.

Як стверджує позивач, обов'язки за вищезазначеним договором ним виконувалися належним чином у встановлені строки, про що свідчать відповідні акти виконаних робіт (а.с. 41-47, 49, 51, 53, 55, 57). Вказані акти підписані сторонами без зауважень та заперечень та скріплені печатками підприємств.

Таким чином за 6 місяців замовнику за спірним договором позивач надав послуги на загальну суму 3407436,48 грн.

Втім, як стверджує позивач, відповідачем оплата за надані послуги своєчасно та в повному обсязі здійснена не була, на рахунок позивача надійшло тільки 478984,04 грн., через що заборгованість останнього перед публічним акціонерним товариством "Кримський содовий завод" складає 2928451,84 грн., про що також свідчать підписані у двосторонньому порядку акти звірки взаємних розрахунків станом на 31 березня 2013 року та станом на 30 червня 2013 року.

Користуючись своїм правом, передбаченим чинним законодавством та умовами договору, позивач нарахував на суму заборгованості 3% річних та пеню несплата яких разом із сумою заборгованості у добровільному порядку і послугувала підставою для звернення позивача до суду з вимогою про примусове стягнення грошових коштів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Оскільки спірні правовідносини виниклі у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором про надання послуг, вони регулюються положеннями глав 48, 63 Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України, що регулюють виконання господарських зобов'язань.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що сторонами у даній справі було укладено договір №40004022 про надання послуг з переробки природного газу, пунктом 1.2 якого замовник зобов'язався забезпечити підрядника природним газом в кількості та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 5.3 договору сторони домовились, що замовник здійснює оплату послуг з переробки природного газу, виконаних за даним договором.

Умови договору позивачем виконані у повному обсязі, заперечення щодо якості робіт з боку відповідача відсутні.

Матеріали справи свідчать про те, що станом на 19 липня 2013 року заборгованість відповідача перед позивачем за спожиті послуги складає 2903451,84 грн.

Як було зазначено вище, в судовому засіданні 24 вересня 2013 року представником позивача було надано клопотання про припинення провадження справі в частині позовних вимог у розмірі 77000,00 грн. у якому повідомлено суд, що станом на 23 вересня 2013 року відповідачем у загальному розмірі сплачено позивачу 77000,00 грн. основного боргу.

Так, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що 19 серпня 2013 року суд прийняв його заяву про зменшення розміру позовних вимог на суму 25000,00 грн. (сума основного боргу за вимогою у позові складала 2928451,84 грн., а за вимогою заяви від 19 серпня 2013 року у розмірі 2903451,84 грн., отже 2928451,84 - 2903451,84 = 25000,00)

З огляду на заяву позивача від 24 вересня 2013 року станом на 23 вересня 2013 року відповідачем сплачено суму основного боргу з дня подання позовної заяви до дня судового засідання у загальному розмірі 77000,00 грн., отже, зі змісту заяви позивача про припинення провадження у справі вбачається, що відповідач сплатив на його користь ще 52000,00 грн., що разом складає 77000,00 грн. (25000,00 + 52000,00 = 77000,00) У зв'язку з викладеним, правомірно та доцільно слід задовольнити клопотання позивача про припинення провадження у справі не у частині 77000,00 грн. основного боргу, а в частині 52000,00 грн. основного боргу, так як на суму 25000,00 грн. позивач вже зменшив розмір позовних вимог і таке зменшення прийнято судом.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пленум Вищого господарського суду України в пункті 4.4 Постанови від 26 грудня 2011 року N18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначив, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

З урахуванням цього, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 52000,00 грн. підлягає припиненню за відсутністю предмета спору.

В пункті 4.10 вищевказаної Постанови Пленуму ВГСУ зазначено, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду господарський суд вирішує у резолютивній частині рішення, яке приймається по суті справи. Відповідні процесуальні дії суд може вчиняти й шляхом винесення відповідної ухвали як окремого процесуального документа, продовжуючи розгляд справи в іншій частині. З урахуванням цього, суд не вважає за доцільне винесення окремого процесуального документу в частині припинення провадження у справі.

Таким чином, несплаченою залишилась сума основного боргу в розмірі 2851451,84 грн.

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в розмірі 2851451,84 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №40004022 від 15 жовтня 2012 року про надання послуг з переробки природного газу в частині повної та своєчасної оплати за спожиті послуги. За таких обставин, вказана сума боргу є підтвердженою та підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.

Крім основної суми заборгованості за надані послуги з перероблення природного газу позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 39366,82 грн.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.

Така позиція щодо правової природи нарахувань на суму боргу 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720.

Судом встановлено, що заявлені до стягнення 3% річних у сумі 39366,82 грн. обчислені позивачем правомірно, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на наявність перед ним з боку позивача заборгованості суд відхиляє та зазначає, що комунальне підприємство теплових мереж, вважаючи що його права порушені, не позбавлено права на звернення з позовною заявою до суду в порядку приписів Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Крім основної суми заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 193089,40 грн. пені.

Так, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності,невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 та частин 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Матеріалами справи підтвердилось неналежне виконання зобов'язань відповідачем в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар, з огляду на що, станом на 23 вересня 2013 року заборгованість відповідача склала 2851451,84 грн., що є підставою для нарахування відповідачу пені.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок пені та встановлено його правомірність, у зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення 193089,40 грн. пені також підлягають задоволенню.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки ухвала суду про повернення позивачеві зайво сплаченої суми судового збору, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог судом, під час вирішення спору не виносилась, питання про розподіл судових витрат у вигляді повернення позивачеві зайво сплаченої суми судового збору слід вирішити при прийнятті рішення у справі.

У зв'язку з вищезазначеним, суд вважає за необхідне повернути позивачу зайво сплачену суму судового збору у розмірі 500,00 грн.

Залишок господарських витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору у сумі 62718,16 грн. суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24 вересня 2013 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повне рішення складено 30 вересня 2013 року.

Керуючись ч. 3 ст. 50, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення з комунального підприємства теплових мереж заборгованості в сумі 52000,00 грн.

3. Стягнути з комунального підприємства теплових мереж (вул. Привокзальна, 10, м. Красноперекопськ, АР Крим, 96000, код 20723344) на користь публічного акціонерного товариства "Кримський содовий завод" (вул. Проектна, 1, м. Красноперекопськ, АР Крим, 096002, код 05444546) 2851451,84 грн. заборгованості, 39366,82 грн. 3% річних, 193089,40 грн. пені та 62718,16 грн. судового збору.

4. Повернути публічному акціонерному товариству "Кримський содовий завод" (вул. Проектна, 1, м. Красноперекопськ, АР Крим, 096002, код 05444546) з Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь код класифікації 22030001, р/р 31211206783002, ЄДРПОУ 38040558, ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, код банку 824026) 500,00 грн. судового збору, у зв'язку із зменшенням позовних вимог.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний