Ухвала суду № 33830058, 30.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2013 року м. Київ К-41822/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Житомирському районі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010

у справі №2а-8853/09/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юка-Інвест»

до Державної податкової інспекції у Житомирському районі

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Житомирському районі від 21.12.2009 №00003262301/0 та №00001171702/0/0/34400718.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної та прийняття нового рішення про відмову в позові в повному обсязі, з підстав порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.06.2006 по 30.06.2009, за результатами якої складений акт від 16.12.2009 №2380/23-0/34400718/0110.

За висновками акта перевірки, позивачем допущено порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.6.1 ст.6 пп.7.3.3 п.7.3, пп.7.9.1, 7.9.2 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 5110200,00 грн. за 2008 рік та встановлено заниження податку на прибуток всього в сумі 194678,00 грн., в тому числі за І півріччя 2009 року в сумі 194678,00 грн.; пп.6.4.3 п.6.4 ст.6, п.1.15 ст.1, п.1.2 ст.1, п.7.2 ст.7, ст.11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого донараховано зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 41997,34 грн.

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.12.2009 №00003262301/0, яким донараховано зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 233614,00 грн., з яких 194678,00 грн. - основний платіж та 38936,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція та №00001171702/0/34400718 про донарахування податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб в сумі 125922,02 грн., з яких 41997,34 грн. - основний платіж та 83994,68 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток стали висновки відповідача про порушення позивачем пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок віднесення до складу валових витрат курсової різниці нарахованої на суму непогашеного кредиту банку АКБ «Форум», згідно кредитного договору від 27.07.2007.

Порядок відображення в податковому обліку курсових різниць по кредитах в іноземній валюті регулюється підпунктом 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 вказаного Закону.

Згідно з абзацами першим, третім цієї норми балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Таким чином, непогашена сума фінансового кредиту є заборгованістю в іноземній валюті, що підлягає перерахунку в порядку наведених норм Закону. Курсова ж різниця щодо заборгованості виникає при зміні балансової вартості такої заборгованості внаслідок зміни валютного курсу. При цьому у складі валових витрат чи валових доходів платника підлягає відображенню курсова різниця, отримана при порівнянні балансової вартості заборгованості на початок звітного періоду або на дату виникнення такої заборгованості і балансової вартості на кінець звітного періоду в залежності від того, яка із цих вартостей є більшою.

Сума ж процентів, нарахованих на основну суму кредиту, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду, є поряд з такою основною сумою кредиту заборгованістю в іноземній валюті у розумінні підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Враховуючи, що за правилами підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 цього Закону проценти відносяться до валових витрат за датою їх нарахування, то по нарахованим, але не виплачених процентам розраховуються курсові різниці, що підлягають включенню до валових витрат платника або його валових доходів відповідно.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем обґрунтовано включено до валових витрат збиток, отриманий внаслідок зміни валютного курсу на час перерахунку балансової вартості заборгованості перед нерезидентом зі сплати процентів за користування позикою, що свідчить про безпідставне нарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Слід погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставне донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 41425,00 грн. із вартості об'єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки, отриманих позивачем від громадянина ОСОБА_2 у якості внеску до статутного фонду товариства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору про передачу внеску (нерухомого майна) у статутний капітал, який нотаріально посвідчений 26.01.2007 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 27.01.2007, один із засновників позивача - ОСОБА_2 передав до статутного капіталу ТОВ «Юка-Інвест» внесок у вигляді земельної ділянки площею 2,0 га вартістю 120000 грн., та внесок у вигляді об'єктів незавершеного будівництва з середньоарифметичним відсотком готовності 73% вартістю 1537000 грн., що знаходяться в АДРЕСА_1. Загальна сума внеску до статутного капіталу ТОВ «Юка-Інвест» склала 1657000 грн.

Відповідно до п.1.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою (пп.1.28.2 п.1.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Таким чином, операція з внесення майна до статутного фонду позивача є прямою інвестицією.

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку визначається пунктом 9.6 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Підпунктом 9.6.1 п. 9.6 ст. 9 вказаного Закону прямо передбачено, що облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

З огляду на викладене, позивач по операціях з інвестиційним активом, в силу вимог пп.9.6.1 п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», не може нести обов'язки податкового агента, передбачені п.8.1 ст.8 цього Закону.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій, що працівники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули статусу фізичної особи-резидента в силу положень пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у зв'язку з чим надання їм податкової соціальної пільги не суперечить вимогам пп.6.4.3 п.6.4 ст.6 цього Закону.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не можуть бути підставою для їх скасування з наведених мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров