Ухвала суду № 33829964, 25.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/82116/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В., Голубєвої Г. К., Ланченко Л. В., за участю секретаря судового засідання Паламарчук А. О.

та представників сторін:

від позивача - Спасибо А. В.,

від відповідача - Грембовський В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві

касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р.

у справі № 2а-12872/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сіті»

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сіті» (далі - позивач, ТОВ «Ріелті Сіті») звернулось до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про визнання нечиним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 р. № 0000552280.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р., позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р. і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржені судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.01.2012 р. ДПІ проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Ріелті Сіті» з питань правильності нарахування та повноти сплати до державного бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт 06.03.2012 року № 270/23-12/31928017 та встановлено порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК); п.1.3, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон).

На підставі зазначеного акту та за результатами адміністративного оскарження відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 10.04.2012 р. № 0000552280, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 5 123 101 грн. (в тому числі за основним платежем 4 098 767 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 1 024 334 грн.).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської операції, сплата позивачем сум ПДВ в ціні товарів (послуг), наявність належним чином оформлених видаткових та податкових накладних.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Із аналізу положень статті 7 Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений. Аналогічні положення містить п. 201.10 ст.201 ПК.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності уклав низку договорів підряду від 30.07.2010 № 30/07, від 01.10.2010 р. № 01/10/10, договору від 04.04.2011 р. з ПП «Фірма «Володар», договорів підряду від 01.05.2009 р. № 01/05/09-Р, від 19.06.2009 р. № 19/06/09-Р з ТОВ «Будівельна компанія «Геліос» на загальну суму 24 592 600 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 4 098 767 грн.).

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт, локальними кошторисами, актом здачі-прийняття виконаних робіт, договірними цінами та податковими накладними, банківськими виписками тощо; та встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що не породжують юридичних наслідків згідно приписів ст. 203, ст. 215, частину 1 ст. 216 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на ст. 203, ст. 215, частину 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Тому доводи відповідача щодо фіктивності господарських угод між позивачем та ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Будівельна компанія «Геліос» оцінюються колегією суддів з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності та у відповідності до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 р. № 0000552280, вимоги щодо його скасування були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) Г. К. Голубєва Помічник судді (підпис) Л. В. Ланченко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська