Ухвала суду № 33829949, 30.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/53624/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуГородоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової службина постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 21.02.2012та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2012у справі №2а-13897/11/1370за позовомАкціонерного товариства закритого типу «Темпо»доГородоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство закритого типу «Темпо» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило скасувати податкове повідомлення-рішення Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби №0000792301 від 28.12.2011.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2012, вказаний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби №0000792301 від 28.12.2011.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- податковим органом проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за березень 2011 року;

- за результатами перевірки складено акт №1038/23/20785813 від 09.12.2011, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ у сумі 622539,00 грн. за квітень 2011 року, а також ч.ч.1, 5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст. 216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. При цьому, вказані висновки зроблені на підставі системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів по взаєморозрахункам позивача з контрагентами в березні 2011 року, за даними якої контрагенти (ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ») не задекларували суми ПДВ в деклараціях за березень 2011 року та, як наслідок, не сплатили до Державного бюджету України суми ПДВ в розмірі 622538,79 грн. по придбаних позивачем ТМЦ, у зв'язку з чим відповідачем зроблений висновок про відсутність реальної можливості поставок позивачу;

- на підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000792301 від 28.12.2011, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 622539,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 1,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 15.1 ст.15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 ст.36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до п. 200.1 ст. 200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положенням п.187.1 ст.187, ст.198 ПК України, позивачем було сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих ПП «Стройкомпанія «Буфес» та ПП «НОВО-КОМ» податкових накладних. На час здійснення господарських операцій зазначені контрагенти були зареєстровані у встановленому законодавством порядку, на момент здійснення господарських операцій з контрагентами установчі документи та свідоцтво платника ПДВ останніх були дійсними.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи акти перевірки контрагентів позивача з висновками про порушення останнім ст.228 Цивільного кодексу України (щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, та відповідно в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах), дійшли вірних висновків про те, що чинне законодавство не наділяє податкові органи повноваженнями на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі, вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Чинна на момент здійснення спірних господарських операцій редакція ст.228 Цивільного кодексу України регламентувала правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, та вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, до правочинів, які порушують публічний порядок, законодавець відносив правочини, які спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України). В силу приписів частини 2 цієї ж статті такі правочини є нікчемними. Разом з тим, частиною 3 цієї ж статті ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Отже, правочини, які порушують інтереси держави в сфері оподаткування, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання правочинів, що укладені позивачем із зазначеними в акті перевірки контрагентами, недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ст.71 КАС України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний