Ухвала суду № 33829875, 24.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/63099/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Приходько І.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Чернюк В.В.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 року

у справі № 2а-4586/12/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «ТММ-Енергобуд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень № 0007942309 та №0007952309 від 11.11.2011, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «ТММ-Енергобуд» (далі по тексту - позивач, ПАТ «ТММ-Енергобуд») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0007942309 та №0007952309 від 11.11.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2012 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено планову виїзну перевірку ПАТ "ТММ-Енергобуд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 18.10.2011 року №2202/23-09/33889106.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 299 131,00 грн., пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7, п. 4.3 ст. 4, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у січні 2010 року на суму 257 639,00 грн., завищено показники, відображені в рядку 26 "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту" декларації з податку на додану вартість у лютому та березні 2010 року; завищено податковий кредит з податку на додану вартість у вересні 2010 року на суму 84 232,00 грн. та завищено показники, відображені в рядку 25.1 "Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку" декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на суму 1 254 977,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.11.2011 року №0007942309 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 373 914,00 грн., в тому числі за основним платежем -299 131,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -74 783,00 грн. та №0007952309 яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2010 року у розмірі 1 254 976,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз. 2 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.07.2009 року між нерезидентом - ТОВ «Есаб» (постачальник) та ЗАТ «ТММ-Енергобуд» (покупець) укладено договір №145М/04П (далі - договір) щодо обладнання для автоматичної зварки, поставка без ввезення на митну територію РФ.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 29.07.2009 року до вказаного договору визначено, що оплата вартості договору здійснюється шляхом безвідкличного підтвердженого акредитива, відкритого на суму 807 740,00 євро; акредитив відкривається протягом 30 календарних днів від дати підписання договору.

27.08.2009 року за дорученням позивача Державним ощадним банком України відкрито безвідкличний документарний акредитив на суму 807 740,00 Євро на користь ТОВ «Есаб».

Вказані кошти в іноземній валюті 27.08.2009 року перераховано на покриття акредитиву №078ІМР270809, що спростовує доводи відповідача про перерахунок позивачем у січні 2010 року на користь нерезидента ТОВ «Есаб» грошових коштів у розмірі 110 968,92 євро за імпортовані послуги за договором від 28.07.2009 року №145М/04П.

07.06.2010 року між ЗАТ «ТММ-Енергобуд» (покупець) та ТОВ «Квант-Т» (продавець) укладено договір №07-06/10, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець прийняти його та оплатити. Найменування товару, кількість, ціна та умови поставки зазначаються в специфікаціях та додаткових угодах, що є невід'ємними частинами договору.

Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними, податковими накладними.

Оплата позивачем придбаного товару здійснена грошовими коштами у безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку.

Придбана у ТОВ «Кван-Т» сталь реалізована позивачем АТЗТ «Українське ремонтно-будівельне підприємство «Шлях», що підтверджується матеріалами справи, зокрема: копією господарського договору з АТЗТ «Українське ремонтно-будівельне підприємство «Шлях», специфікації до нього, видатковими накладними, податковими накладними, протоколом про залік взаємних вимог.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Кван-Т» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак І.В. Приходько