Рішення № 33822828, 24.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р.Справа № 922/3542/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом Борівського комунального підприємства теплових мереж, 63801, Харківська область, смт. Борова, вул. Поштова, 3, код 32468926; до Управління з питань праці та соц.захисту населення Борівської райдержадміністрації, 63801, Харківська область, смт. Борова, вул. Миру, 13, код 25793378; про стягнення 112888, 35 грн. за участю представників:

позивача - Ткаченко С.В., довіреність №1 від 10.01.2013р.;

відповідача - не з"явився.

В розпочатому судовому засіданні роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Борівське комунальне підприємство теплових мереж звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Управління з питань праці та соц.захисту населення Борівської райдержадміністрації про стягнення основного боргу у розмірі 84651,13 грн., пені в сумі 28237,22грн.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов"язань за договором про постачання теплової енергії №620 від 10.10.2007р. в частині повної та своєчасної оплати вартості теплової енергії поставленої позивачем у період з 01.10.2010р. по 23.04.2013р., в зв"язку з чим позивачем, окрім суми основної заборгованості, згідно п.7.2.2. договору нараховано відповідачу пеню; в якості правових підстав позову вказує на приписи ст.ст. 509, 526, 611, 625 ЦК України та ст.ст. 193, 198 ГК України.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просить суд позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідач протягом періоду з 01.10.2010р. по 23.04.2013р., отримавши теплову енергію на суму 168850,05грн., в порушення п.п. 3.2.2., 6.3. договору, оплачував послуги з постачання теплової енергії частково - на суму 84198,92грн., в зв"язку з чим у останнього перед позивачем утворилася сума заборгованості у розмірі 84651,13грн., на підтвердження дотримання позивачем п.4.2.4. договору надав копії відповідних публікацій у засобах масової інформації, рішення Борівської районної ради 19 сесії 5 скликання від 30.04.2009р., постанову НКРРКП України №99 від 30.09.2011р. та звернувся до суду з клопотанням про надання документальних доказів б/н від 24.09.2013р. (вх.№35048 від 24.09.2013р.).

Відповідач в судове засідання свого повноважного представника не направив, але звернувся до суду з заявою №1083 від 24.09.2013р. про розгляд справи без участі представника відповідача, у відзиві на позовну заяву №1041 від 06.09.2013р., поданому до суду 09.09.2013р. за вх.№32782, проти позову заперечував та просив суд відмовити в позові, посилаючись на те, що позивач, в порушення додаткових угод від 27.01.2010р., від 26.01.2011р., від 17.03.2011р., від 23.01.2012р., від 15.02.2012р., від 21.11.2012р., від 28.11.2012р., від 18.01.2013р. та від 25.06.2013р. до договору про постачання теплової енергії №620 від 10.10.2007р., здійснював постачання теплової енергії в обсягах, що перевищують ліміти споживання, передбачені вищевказаними угодами, а відтак і нарахування пені є безпідставним.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між Борівським підприємством теплових мереж (Борівське комунальне підприємство теплових мереж (статут в новій редакції, а.с. 10-26, свідоцтво про держ.реєстрацію юр. особи серії А00 №646461, а.с.27), постачальник) та Управлінням праці та соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації (споживач) 10.10.2007р. укладений договір №620 про постачання теплової енергії, згідно умов якого постачальник взяв на себе зобов"язання постачати споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов"язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору (а.с. 32), у якому встановлено, що обсяги постачання теплової енергії в гарячій воді в межах Q рік = 85,927 Гкал, орієнтовна вартість теплової енергії, що постачається споживачу за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент договору, становить 27823,88грн., ПДВ 5564,78грн., усього 33388,66грн. (п.2. додатку). Об"єкти постачання теплової енергії споживачу : адмінбудинок по вул. Партизанській, 3, та адмінбудинок по вул. Миру, 13.

Сторони погодили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 10.10.2008р. (п.10.1. договору), та якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік (п.10.4.). В п.10.2. сторони погодили випадки, з яких цей договір припиняє свою дію - закінчення строку, на який він був укладений; взаємна згода сторін; прийняття рішення господарським судом Харківської області та ліквідація сторін. Документи, що містяться в матеріалах справи, дають підстави вважати договір №620 про постачання теплової енергії від 10.10.2007р. діючим.

Договір №620 про постачання теплової енергії від 10.10.2007р. є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пункту 2 статті 32 закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

За змістом п.6.3. договору відповідач зобов'язався за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням самостійно сплачувати постачальнику вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Розрахунковим періодом, відповідно до п.6.2. договору, є календарний місяць.

Позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу протягом періоду з 01.10.2010р. по 23.04.2013р. на суму 168850,05грн., в порушення п.п. 3.2.2., 6.3. договору, оплачував послуги з постачання теплової енергії частково - на суму 84198,92грн., в зв"язку з чим у останнього перед позивачем утворилася сума заборгованості у розмірі 84651,13грн., що у тому числі, підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2013р., підписаним сторонами та скріпленим печатками, згідно якого заборгованість складала 86891,13грн. (наданий позивачем до суду 24.09.2013р.).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення відповідного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Твердження відповідача про те, що позивач, в порушення додаткових угод від 27.01.2010р., від 26.01.2011р., від 17.03.2011р., від 23.01.2012р., від 15.02.2012р., від 21.11.2012р., від 28.11.2012р., від 18.01.2013р. та від 25.06.2013р. до договору про постачання теплової енергії №620 від 10.10.2007р., здійснював постачання теплової енергії в обсягах, що перевищують ліміти споживання, не приймаються судом, оскільки підписання позивачем без заперечень акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2013р. на суму 94085,49грн. (а.с.) свідчить про погодження відповідачем обсягів теплової енергії.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивачів щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 84651,13грн. нормативно та документально обґрунтованою, не спростованою відповідачем, та такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 28237,22грн. за період з 16.11.2010р. по 31.07.2013р., суд встановив наступне.

Відповідно умов договору "Відповідальність сторін" по розділу 7 за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язань по договору, крім випадку письмової відмови сторони.

Так, згідно п.п.7.2.2 п.7.2 розділу 7 договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію-нараховується пеня на користь постачальника у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується, починаючи з 16 числа місяця, наступного за звітним.

За розрахунком позивача (а.с.38-39) розмір пені за період з 16.11.2010р. по 31.07.2013р. склав 28237,22грн.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Норма ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

За приписами статей 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем нараховано пеню за період з 16.11.2010р. по 31.07.2013р. окремо за кожною простроченою сумою (а.с. 38-39).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з цим, пунктом 7.2.2. договору встановлено, що несвоєчасно виконання розрахунків за спожиту теплову енергію нараховується пеня на користь постачальника в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Пеня нараховується, починаючи з 16 числа місяця, наступного за звітним. Тобто, визначена сторонами редакція вказаного пункту не передбачає можливості нарахування пені понад шестимісячний термін, встановлений у ч. 6 ст. 232 ГК України, в зв"язку з чим позивачем безпідставно нараховано пеню на кількість днів, що перевищує 181 день, отже з перевищенням шестимісячного терміну.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок позивача по пені, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині, а саме: позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 13643,11грн.

Водночас, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду 21.08.2013р. про стягнення боргу за період жовтень 2010 р. - квітень 2013 р., у зв'язку з чим, враховуючи умови договору щодо строків оплати теплової енергії (за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням самостійно сплачувати постачальнику вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Розрахунковим періодом, відповідно до п.6.2. договору, є календарний місяць.), початок перебігу строку позовної давності за порушення зобов'язань по сплаті теплової енергії і відповідно стягненню неустойки за жовтень 2010р. починається з 15.09.2010 р. і закінчується 15.09.2011р., так само наступні нарахування, аж до боргу за квітень 2012р., що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом в цій частині (стягнення пені за за порушення зобов'язань по сплаті теплової енергії згідно розрахунку позивача з жовтня 2010р. по квітень 2012р.).

Згідно частин 3-4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на те, що відповідач заяви про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені за порушення зобов'язань не подавав, позовні вимоги в частині стягнення з нього 13643,11 грн. пені підлягають до задоволення.

Позов в частині стягнення 14594,11грн. пені задоволенню не підлягає, оскільки така нарахована позивачем поза межами 6-ти місячного строку, встановленого відповідно до вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації (Харківська область, смт. Борова, вул. Миру, 13, ЄДРПОУ 25793378, р/р 35213006000564 ГУДК в Харківській області МФО 851011) на користь Борівського комунального підприємства теплових мереж (Харківська область, смт. Борова, вул. Поштова, 3, код ЗКПО 32468926, р/р 26038300135484 в філії - Харківське обласне управління ПАТ "Ощадбанк", МФО 351823) основного боргу у розмірі 84651,13грн., пеню в сумі 13643,11грн. та 1965,89грн. витрат зі сплати судового збору.

2.1. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 30.09.2020 р.

Суддя Френдій Н.А.