Рішення № 33805216, 23.09.2013, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" вересня 2013 р.Справа № 924/1003/13

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницька універсальна компанія", м. Хмельницький

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро", м. Волочиськ, Хмельницька область

про стягнення 16 218, 61 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Маковський А.В. за довіреністю

від відповідача - Сапьолкіна Н.В. за довіреністю

з перервою в судовому засіданні

встановив:

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача заборгованість, що виникла через неналежне виконання договору № 330 / 01 - 06 - 12 від 1 червня 2012 року у розмірі 16 218, 61 грн., з яких: 12 000 грн. заборгованості по орендній платі, 846, 22 грн. пені, 172, 39 грн. 3% річних, 3 200 грн. штрафу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, в частині основного боргу, позивач вказує на порушення відповідачем умов договору щодо строків оплати, а нарахування пені та штрафу обумовлено наявністю відповідних умов договору щодо їх застосування.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представники відповідача під час розгляду справи та відповідач у письмових відзивах неодноразово змінювали свою позицію з приводу заявленого позову. В остаточних запереченнях, наданих 23 вересня 2013 року відповідач зазначає, що договір оренди між сторонами був розірваний в односторонньому порядку, а тому, станом на 1 червня 2013 року відповідач фактично припинив користування приміщенням. Таким чином, підстави нарахування орендної плати після припинення дії договору за визначений позивачем період - відсутні.

Також представник відповідача, керуючись ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, подав клопотання про зменшення розміру неустойки, оскільки остання є надмірно великою в порівнянні з сумою основного боргу.

З поданих матеріалів вбачається.

1 червня 2012 року між сторонами укладено договір № 330 / 01 - 06 - 12, за яким орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) бере у тимчасове платне користування нежитлове приміщення площею 58, 45 м. кв., що знаходиться у м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 5 , офісне крило готелю „Центральний", офіс № 330.

За п. 4.1договору строк оренди об'єкту - з 1 червня 2012 року до 31 грудня 2012 року.

За розділом 5 договору (п. 5.1.) розмір орендної плати з урахуванням її індексації на момент укладення даного договору складає 4 000 грн. (в тому числі ПДВ) за один місяць; орендар щомісячно, до 10 числа поточного місяця, авансово сплачує орендодавцю орендну плату за наступний місяць у розмірі, встановленому в п. 5.1.; орендна плата вноситься на рахунок орендодавця у строки і в розмірах, визначених в п.п. 5.1, 5,2. За п. 7.1. орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.

В силу розділу 8 договір може бути розірвано достроково лише при взаємній згоді сторін, повідомивши про це іншу сторону за 30 календарних днів; договір не може бути розірваний в односторонньому порядку, за виключенням випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови договору.

Згідно п. 11.5. дія договору може бути припинена в зв'язку з припиненням строку оренди або за згодою сторін. Пунктом 11.6. зазначено, що в разі наміру орендаря достроково розірвати договір оренди, він повинен за один календарний місяць попередити орендодавця, при цьому орендна плата за такий місяць, відшкодовується в повному обсязі.

За п. 10.1. за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує штраф у розмірі 80% місячної орендної плати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, включаючи день оплати.

Договір підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

На підтвердження користування відповідачем об'єктом оренди після 2012 року позивачем надано копії актів прийому - передачі послуг (з оренди) №, № ОУ - 004831, ОУ - 001237, ОУ - 001769, ОУ - 002144, ОУ - 002538, а саме проведення відповідачем оплати позивачу по оренді за січень - квітень 2013 року. Дані акти підписані обома сторонами та скріплені їх печатками.

На підтвердження здійснення відповідачем оплати оренди, за період з жовтня 2012 року по травень 2013 року позивачем надано виписки банку з рахунку відповідача від 18.10.12р., 15.11.12р., 19.12.12р. 18.01.13р., 15.02.13р., 14.03.13р., 11.04.13р., 29.04.13р.

6 червня 2013 року відповідач направив позивачу лист від 31 травня 2013 року, в якому вказав, що станом на 31 травня 2013 року він не бажає продовжувати орендувати приміщення (згідно договору), тому просить підписати акт здачі - прийому приміщення - офісу 330 за адресою - м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 5. До листа додано копію акту прийому - передачі за підписом відповідача. Докази направлення листа містяться у справі, а саме фіскальний чек від 6 червня 2013 року № 5328 та опис вкладення кореспонденції з штампом пошти від 6 червня 2013 року.

14 червня 2013 року позивач направив на адресу відповідача претензію, з вимогою оплатити заборгованість по оренді не пізніше 10 днів з моменту отримання претензії. В претензії позивач також зазначає про неможливість розірвання договору без згоди орендодавця. Докази направлення претензії додано у справу, а саме фіскальний чек № 8333 від 14.06.13р., та повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 14 червня 2013 року, з відміткою про вручення відповідачу 18 червня 2013 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та давши їм оцінку в сукупності, судом враховується наступне.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.

Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач уклали договір оренди, визначивши умови, права та обов'язки сторін, які є обов'язковими для них.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами.

З позовних матеріалів вбачається (та не заперечується відповідачем), що позивач на виконання умов договору передав відповідачу в оренду приміщення у м. Хмельницькому по вул. Гагаріна, 5, офісне крило готелю „Центральний", офіс 330.

Строк дії договору визначений з 1 червня 2012 року по до 31 грудня 2012 року тобто сім місяців. Оскільки відповідач, за відсутності заперечень зі сторони позивача, продовжив користуватись приміщенням після закінчення строку договору, сторони погоджуються, що договір був продовжений ще на сім місяців тобто до 31 липня 2013 року.

Хронологія правовідносин сторін свідчить про те, що 6 червня 2013 року відповідач направив позивачу лист в якому вказує, що не бажає продовжувати орендувати приміщення (об'єкт оренди за договором), а тому просить підписати акт здачі-приймання приміщення від 31 липня 2013 року. З врахуванням змісту цього листа він оцінюється судом як пропозиція дострокового розірвання договору. Дана пропозиція позивачем не прийнята, а тому 14 червня 2013 року ним направлена відповідачу претензія з вимогою погашення боргу. В претензії позивач також зазначає про неможливість розірвання договору без згоди орендодавця. Таким чином орендні відносини які становлять предмет договору від 1 червня 2012 року № 330 / 01 - 06 - 12 продовжились в силу договору.

На момент закінчення строку договору - 31 липня 2013 року будь-якої переписки між сторонами не було. Не вчинялись ними і будь-які юридично значимі дії як то, передача та прийняття з оренди орендованого приміщення тощо. Тобто відповідач продовжив утримувати за собою орендоване приміщення і тому, за відсутності заперечень орендодавця - позивача договір оренди є продовженим ще на сім місяців. За таких обставин суд виходить з того, що фактичне користування об'єктом оренди не має правового значення.

Така ж правова позиція, щодо продовження строку договору викладена у п. 4.1. постанови пленуму ВГС України від 29 травня 2013 року № 12 „Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", де вказано, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Цією ж постановою роз'яснено, що якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Доводи відповідача щодо наявності у нього права розірвання договору в односторонньому порядку за умови неналежного виконання ним же умов договору є надуманими, такими що не ґрунтуються на правових засадах, а тому судом до уваги не приймаються.

Обов'язок вносити орендну плату, відповідно до договору, виникає у відповідача щомісячно, до 10 числа поточного місяця, авансово за наступний місяць у розмірі 4 000 грн. (на місяць). Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з виписок з рахунків, оплата здійснювалась відповідачем з порушенням вищевказаних строків, а за червень - серпень 2013 року не проводилась взагалі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що передбачений договором строк оплати, за визначені позивачем місяці (червень - серпень 2013 року) пропущено (докази оплати відсутні), у відповідача виникла заборгованість, розмір якої підтверджується документально та становить за три місяці 12 000 грн. За таких обставин, позов, в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи документальне підтвердження здійснення відповідачем оплати з простроченням, а за червень - серпень 2013 року - відсутність оплати, вимоги в частині стягнення річних відповідають чинному законодавству, та підлягають задоволенню в заявленому розмірі, який підтверджується перевіреним судом розрахунком.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи вказані законодавчі положення, неустойка (штраф та пеня) є договірними способом забезпечення зобов'язання, а тому наявність у договорі п. 10.1., що передбачає застосування пені та штрафу є підставою для задоволення позову, в частині стягнення останніх. Розмір цих нарахувань підтверджується поданим розрахунком.

При цьому, судом враховується аналогічна позиція Вищого господарського суду України, викладена в п. 4 оглядового листа ВГС України від 29 квітня 2013 року № 01 - 06/767/2013, де вказано, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки, судом враховується наступне.

Згідно п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання зменшення розміру пені судом враховуються положення п. 3 ст. 83 ГПК України щодо винятковості випадків такого зменшення. Також, судом враховується положення п. 3.17.4. Постанови Пленуму ВГС України від 26 грудня 2011 року № 18, де вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Наведені відповідачем доводи щодо зменшення розміру неустойки взагалі не містять вказівок (обставин), які підлягають аналізу з точки зору їх винятковості та інших, передбачених ГПК та постановою пленуму обставин. Відповідач обмежився лише вказівкою на надмірно великий розмір неустойки. В контексті вказаного, судом відмічається, що розмір основного боргу становить 12 000 грн. Штраф та пеня, разом становлять 4 046, 22 грн. При цьому, позивач нарахував штраф лише за один випадок прострочення при наявності підстав його нарахування за кожен місяць, в якому виникала заборгованість. Аналізуючи наведене в сукупності судом не здобуто правових підстав для зменшення неустойки.

Отже, позов обґрунтований, підтверджений поданими доказами, а тому підлягає задоволенню з покладенням судових витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія Вітагро" (Хмельницька область, Волочиський район, м. Волочиськ, вул. Котовського, 7, код ЄДРПОУ 37993500) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницька універсальна компанія" (м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 5, код 01883177) 12 000 грн. основної заборгованості, 846, 22 грн. пені, 172, 39 грн. 3% річних, 3 200 грн. штрафу, а також 1 720, 50 грн. судового збору.

Суддя Ю.В. Гладюк

Віддрук 3 прим:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу.