Ухвала суду № 33802035, 18.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2013 р.Справа № 2-а-5566/09/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Василенко І.Ю.,

за участю представника позивача Маліченко Л.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2010 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант» до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (за участю прокурора Миколаївської області, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Андрій Строй» та Державна податкова інспекція у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант» звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області. З урахуванням уточнень до позову ТОВ «Гарант» просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 26 травня 2009 року № 0000332301/0, від 22 червня 2009 року № 0000332301/1, від 23 липня 2009 року № 0000332301/2 та від 28 вересня 2009 року № 0000332301/3 (т. 2 а. с. 22-32).

В обґрунтування позову зазначалось, що 12 травня 2009 року посадовою особою Южноукраїнської ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Андрій Строй» за період з 01 по 31 травня 2008 року та з 01 липня по 31 серпня 2008 року. За результатами перевірки складено акт від 12 травня 2009 року за № 46/23-01/31203639, в якому зазначено, серед іншого, про порушення позивачем п. п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 53522 грн. 14 коп.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2009 року № 0000332301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 53522 грн. та в сумі 26761 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 червня 2009 року № 0000332301/1, від 23 липня 2009 року № 0000332301/2 та від 28 вересня 2009 року № 0000332301/3, якими визначені податкові зобов'язання залишені без змін. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ТОВ «Гарант» вимог цивільного та податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2010 року позовні вимоги ТОВ «Гарант» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ Миколаївської області від 26 травня 2009 року № 0000332301/0, від 22 червня 2009 року № 0000332301/1, від 23 липня 2009 року № 0000332301/2 та від 28 вересня 2009 року № 0000332301/3.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник Южноукраїнської ОДПІ в Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і, крім того, порушено норми матеріального права, а саме ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача в підтримку апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що 12 травня 2009 року посадовою особою Южноукраїнської ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Гарант» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Андрій Строй» за період з 01 по 31 травня 2008 року та з 01 липня по 31 серпня 2008 року.

За результатами перевірки складено акт від 12 травня 2009 року за № 46/23-01/31203639, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем п. п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 53522 грн. 14 коп..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2009 року № 0000332301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 53522 грн. та в сумі 26761 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 червня 2009 року № 0000332301/1, від 23 липня 2009 року № 0000332301/2 та від 28 вересня 2009 року № 0000332301/3, якими визначені податкові зобов'язання залишені без змін.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Гарант» про визнання протиправними та скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідача, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 53522 грн. 14 коп., сплаченого у складі вартості товарів та послуг, отриманих протягом перевірених податковим органом періодів.

Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за травень, липень та серпень 2008 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ «Андрій Строй».

При цьому позивачем серед інших господарських операцій протягом перевірених податковим органом періодів укладено з ТОВ «Андрій Строй» договори субпідряду від 05 травня 2008 року № 34-08 (т. 1 а. с. 124-125) та від 04 серпня 2008 року № 57-08 (т. 1 а. с. 86-87), а також договір поставки будівельних матеріалів від 02 липня 2008 року № 54-08 (т. 1 а. с. 115).

Витрати по вказаним вище угодам безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача (будівельні роботи, інші спеціалізовані будівельні роботи - т. 1 а. с. 43) та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, в тому числі наданими стороною позивача на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2013 року (т. 3 а. с. 59-97).

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтвердженні податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами субпідряду та поставки підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, які були досліджені судом першої інстанції та, як зазначено вище, додатково надані позивачем на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2013 року.

За таких обставин суми податку на додану вартість за виписаними ТОВ «Андрій Строй» податковими накладними за вказаними вище угодами були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за травень, липень та серпень 2008 року.

Доводи апелянта щодо відсутності у контрагента позивача ТОВ «Андрій Строй» ліцензії на здійснення будівельних робіт не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з наданих позивачем копій загальних журналів робіт на об'єктах ЗАТ ОТП «Банк», ТОВ «Андрій Строй» виконувалися роботи, що не підлягають ліцензуванню.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладених позивачем з ТОВ «Андрій Строй» правочинів з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем, відсутні підстави і для застосування до ТОВ «Гарант» штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2010 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 23 вересня 2013 року.

Головуючий:

Судді: