Ухвала суду № 33800977, 21.08.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2696/13 21.08.2013 21.08.2013 21.08.2013

Провадження №22-ц/784/2300/13

Провадження номер 22-ц/784/2300/13 Головуючий першої інстанції - Патрик Ю.Ю.

Категорія - 5 Суддя-доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

УХ В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Вовненко Г.Ю.,

суддів: Локтіонової О.В., Шаманської Н.О.

із секретарем судового засідання - Рудніком Є.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року, ухвалене за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтував наступним.

У 2004 році він успадкував житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1.

Проживаючи в Києві та не маючи на той час наміру проживати в успадкованому будинку, він здав будинок в оренду ОСОБА_4 Відповідно до їх домовленості орендна плата складала 1500 грн. на рік з попередньою передоплатою у сумі 10 000 грн. Строк оренди становив 8 років (до березня 2012 р.).

У квітні 2012 року позивач вирішив проживати у спірному будинку. У зв'язку з цим він звернувся до ОСОБА_4 з вимогою сплатити залишок орендної плати та звільнити житловий будинок ув'язку з закінченням терміну договору оренди.

Відповідачка зазначених вимог не виконала.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 незаконно проживає у належному йому на праві власності жилому будинку, позивач просив суд витребувати належний йому будинок із чужого незаконного володіння.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_4 вказувала, що в 2004 році між сторонами було укладено договір купівлі-продажу зазначеного будинку у розстрочку, а тому підстави для витребування майна відсутні.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року позов задоволено. У ОСОБА_4 витребувано вищезазначений будинок. Розподілено судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила вказане рішення суду скасувати, а провадження у справі закрити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами та правовідносинами, його висновками щодо них та результати вирішення справи вважає законними та обґрунтованими.

Згідно з ст.ст.317, 321 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Підставами виникнення права власності слугують юридичні факти, перелік яких міститься у главі 24 ЦК.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_5 з 26 березня 2004 року є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1. Зазначений будинок він отримав у спадщину після смерті його матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.14-15).

23 березня 2004 року між ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_4 було досягнуто домовленість про те, що остання передає відповідачу аванс у сумі 10 000 грн. за купівлю будинку, а він дозволяє їй проживати у ньому до остаточного розрахунку та оформлення договору купівлі-продажу. Зазначене підтверджується розписками від 23.03.2004р. і від 24.12.2005р., а також поясненнями представника позивача у суді (а.с.29, 30).

Факт проживання відповідачки разом з родиною у спірному будинку доводиться довідкою від 09.04.2013 р. (а.с.31).

На час ухвалення по справі рішення договору купівлі-продажу спірного будинку між сторонами не укладено.

Відсутні між позивачем та відповідачем і будь-які інші зобов'язально-правові відносини.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 є правильним.

Позивач належними та допустимими доказами довів належність йому на праві приватної власності спірного будинку, а також володіння відповідачкою цим будинком без належних правових підстав.

Натомість відповідачка у порушення ст.60 ЦПК України не довела своїх заперечень про правомірність володіння нею цим будинком.

Твердження відповідачки про те, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу будинку, а тому вона є законним його власником, не заслуговують на увагу, оскільки протиріччать ст.657 ЦК України. Зазначена стаття регламентує, що договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Складення між сторонами розписки не є укладенням договору купівлі-продажу.

Посилання відповідачки на те, що суд неправомірно задовольнив позов, тоді як повинен був відмовити у його задоволенні через сплив позовної давності, про застосування якої вона заявляла у суді, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що про порушення своїх прав власника, позивач довідався у березні 2012 р., коли відповідачка відмовилася звільнити будинок. До суду із позовом він звернувся у березні 2013 року, тобто протягом трирічного строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду, який є законним та обґрунтованим.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

У Х В А Л А