Ухвала суду № 33800940, 26.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3659/13 26.09.2013 26.09.2013 26.09.2013

Справа № 22ц /784/2995/13 Суддя першої інстанції Тішко Д.А.

Категорія 6 Суддя - доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі Суслик Є.В.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

його представника - ОСОБА_4,

представника третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 липня 2013 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про захист права власності ,

В С Т А Н О В И Л А:

26 грудня 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила, до ОСОБА_3 про захист порушеного права власності шляхом відновлення попередніх розмірів та стану сараїв за технічним паспортом літ. Н та літ. О за адресою АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначала, що вона є власником 3/20 часток домоволодіння по АДРЕСА_1. Відповідно до розпорядження адміністрації Центрального району Миколаївської області від 27 грудня 2011 року за № 902-р на її ім'я були оформлені господарчі споруди, зокрема: сараї літ. Н ( 2.70х 1.27) та літ. О (3.21х2.30). За зазначеною адресою вона не проживає, а тільки іноді відвідує свою нерухомість. В травні 2012 року вона дізналася зі слів сусідів, що сараї під літ. Н і О зруйновані ОСОБА_3, а на їх місці побудовано новий сарай.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 липня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просила рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з'явилися в судове засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи й дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача матеріально-правових заходів примусового характеру.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Порушення цивільного права - це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

За змістом ст. 3 ЦПК України будь-яка особа може звернутися до суду з позовом із необхідністю захисту свого права.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способом захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених прав та вплив на правопорушника.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивачка є власником 3/20 часток домоволодіння з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24 березня 2005 року В договорі дарування при характеристиці споруд, що передаються, спірні сараї відсутні (а.с. 10-11).

Відповідно до технічного паспорту станом на 10 грудня 2007 року співвласниками зазначеного домоволодіння з розміром часток власності були позивачка - 3/20, ОСОБА_7- 3/20, ОСОБА_8 - 1/10, ОСОБА_9 - 2/10, ОСОБА_10 - 1/4 та ОСОБА_11 - 3/20. Сараї літ. Н побудовано в 1974 році, а літ. О в 1978 році (а.с. 13).

Земельна ділянка загальною площею 1022 кв.м за вказаною адресою рішенням міськради від 21 вересня 1951 року була передана в користування землекористувачам та до теперішнього часу між співвласниками не поділена (а.с.74).

За довідкою бюро технічної інвентаризації від 24 вересня 2012 року встановлено, що на момент інвентаризації 13 липня 2012 року сараї літ Н і літ. О знесені, замість них побудовано новий сарай. Ким знесені ці сараї не встановлено (а.с. 9).

Зі змісту аналогічної довідки від 20 травня 2013 року з посиланням на матеріали архівної справи вбачається, що при проведенні первинної інвентаризації сараї літ. Л,Н,О знаходилися в користуванні ОСОБА_10 (а.с. 68).

За вказаною адресою відбулися виділи нерухомості в окремі адреси: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 (а.с. 75).

За договором купівлі-продажу від 10 лютого 2011 року ОСОБА_12 передав житловий будинок по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_13, яка є матір'ю відповідача (а.с.76-79). Останній проживає за вказаною адресою, як член сім'ї власника житла.

Згідно розпорядження адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради від 27 грудня 2011 року № 902-р спірні сараї визнані готовими до експлуатації на ім'я ОСОБА_6 ( а.с.32).

Відповідно до акту від 27 березня 2013 року, складеного представниками адміністрації Центрального району Миколаївської області за участю позивачки та мешканця домоволодіння ОСОБА_14, візуально встановлено, що спірні сараї знесені ОСОБА_13 та на їх місці побудовано нове господарське приміщення, яке знаходиться в користуванні ОСОБА_3 ( а.с. 35).

З пояснень відповідача ОСОБА_3 встановлено, що після переходу до його матері права власності на житло він побудував на вільній від споруд присадибній ділянці за адресою АДРЕСА_1 підсобне приміщення.

Представник адміністрації Центрального району Миколаївської області не змогла пояснити та підтвердити доказами, що станом на 27 грудня 2011 року спірні сараї були в наявності.

Згідно до норм ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

За змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів та інших осіб, які беруть участь у справі.

З наданих сторонами доказів місцевим судом правильно встановлено, що співвласники ОСОБА_6 та ОСОБА_13 мають різні адреси, проте певного обсягу прав на земельну ділянку, на якій здійснено зазначене будівництво підсобного приміщення, не мають, через що між ними виникають конфлікти з приводу користування господарськими будівлями.

Звертаючись за захистом цивільного права, позивачка не надала суду переконливих доказів, які б свідчили про наявність сараїв на час будівництва підсобного приміщення ОСОБА_3, а також про те, що саме відповідач здійснив знесення спірних сараїв та забудову саме на їх місці нового господарського приміщення, внаслідок чого саме до нього необхідно застосовувати такий спосіб захисту порушеного цивільного права як примушування відновити попередні розміри та стан сараїв за адресою АДРЕСА_1.

Акт від 27 березня 2013 року, на який посилається позивачка як на підтвердження протиправних дій саме відповідача, правильно не взято судом до уваги, оскільки його зміст відображає обстановку на місцевості, яку візуально спостерігали особи, що підписали акт, тобто наявність нової господарчої споруди.

Проте, цей акт не може бути підтвердженням факту протиправних дій відповідача внаслідок чого були порушені права позивачки.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді