Постанова № 33787543, 17.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4767/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н.П,

суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря: Савін І.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_4 звернувся до адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України та просив визнати неправомірним та скасувати рішення № 88-13 від 06.02.2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також просив зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2013 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити з урахуванням уточнених позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши осіб, що з»явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4 є громадянином Республіки Білорусь, прибув до України у пошуках притулку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на відсутність підстав для надання позивачу статусу біженця на Україні або визнання особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач перебував у третій безпечній країні де мав можливість звернутися за захистом.

08 жовтня 2012 року позивач звернувся із заявою про надання статусу біженця до Державної міграційної служби України.

За результатами розгляду матеріалів відносно позивача прийнято рішення №88-13 від 06.02.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз. 4 частини 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п 1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону відсутні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (Закон №3671-УІ) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ст.1 зазначеного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або

особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ( ч.5 ст.10 Закону).

Згідно статті 6 Закону №3671-УІ не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України (2341-14) належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача суд першої інстанції керувався Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Керівництвом процедур і критерієм визначення статусу біженця УВКБ ООН.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду не може погодитись із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування рішення Державної міграційної служби України.

Із досліджених в судовому засіданні матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що причиною виїзду позивача з Білорусії стали переслідування останнього з боку правоохоронних органів Білорусії за політичними ознаками, оскільки ОСОБА_4, як зазначає останній, керував підрозділами «Зубр» у Мінську та Гомелі в зв»язку з чим неодноразово затримувався правоохоронними органами Республіки Білорусь. У квітні позивач залишив Білорусь та виїхав до Польщі, де навчався у спортивній академії. Під час поїздки до України позивача було затримано у Польщі так як термін перебування у цій країні було перевищено. Повернутись до країни походження позивач не може із-за переслідувань за політичними мотивами.

Отже, із пояснень представника позивача вбачається, що однією із причин для визнання позивача біженцем в Україні є обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичну діяльність останнього.

Згідно з доповіддю міжнародної організації Amnesty International стосовно політичної ситуації у Республіці Білорусь за 2009 рік, вказано, що уряд продовжує пригнічувати громадянське суспільство. Судовим переслідуванням піддавались будь-які форми громадської діяльності, які не санкціоновані державою. Опозиціонерів саджають у тюрми за мирні висловлювання своїх думок.

Отже, сам факт ситуації у країні громадянської належності позивача є доказом того, що позивач, займаючись політичною діяльністю, зазнає переслідувань у країні свого походження за політичні переконання.

Позивачем надано до міграційного органу докази його переслідувань у країні громадянської належності, які були досліджені як судом першої інстанції, так і в апеляційному суді, та які підтверджують факт участі позивача в несанкціонованих політичних мітингах, наявність переслідуваннях останнього за політичні переконання.

Проте, дані обставини не були у повному обсязі обґрунтовані та взяті до уваги під час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та не надана їм належна оцінка з урахуванням вимог міжнародного законодавства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при винесені рішення від 06.02.2013 рок №88-13 відповідач питання щодо перебування позивача у третій безпечній країні взагалі не розглядав, а відмовив у наданні позивачу статусу біженця з підстав відсутності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування.

Однак, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, фактично стала та обставина, що позивач перебував у третій безпечній країні.

Згідно з п.22 Закону третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Отже, у даному випадку суд першої інстанції дослідив ті обставини, які не були предметом дослідження під час прийняття оскаржуваного рішення.

Вирішуючи питання про віднесення щодо позивача Республіки Польща до третьої безпечної країни, колегія суддів звертає увагу на критерії, визначені п.22 Закону.

Як встановлено судом, Республіка Польща не надавала згоди на прийняття позивача та не вирішувала питання допуску його до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Колегія суддів вважає, що зазначене питання взагалі не було предметом розгляду під час ухвалення оскаржуваного рішення міграційним органом, хоча має суттєве значення для всебічного розгляду заяви позивача про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, суд зазначає, що у заяві позивач посилається на підстави, які позбавляють його можливості звернутися за захистом у Польщі.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, без урахування всіх зазначених у позовній заяві позивачем доводів та без врахуванням підстав, що призвели до відмови позивачу в задоволенні заяви про надання статусу біженця, а тому вважає за необхідне скасувати постанову суду та прийняти нову постанову з урахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства про скасування оскаржуваного рішення, зобов'язання Державну міграційну службу повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ст. 198,202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2013 року скасувати та ухвалити у справі нову постанову наступного змісту.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.02.2013 року №88-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов»язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Білорусії ОСОБА_4 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.

Повний текст виготовлено: 23 вересня 2013 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.