Ухвала суду № 33784822, 08.04.2013, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

провадження № 2/200/3150/2013 справа № 2-1192/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2013 року квітня восьмого дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря - Дельфонцевої Є. О.,

з участю: прокурора Несеврі Д. С.,

третьої особи ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2,

представників: позивача ОСОБА_3,

відповідача адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за заявою прокурора міста Дніпропетровськ з позовом в інтересах держави України в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки і відшкодування шкоди, де третьою особою на стороні позивача Управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Дніпропетровську, і за самостійними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення діяльності, відновлення попереднього стану земельної ділянки і відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Відповідач, ОСОБА_2, позови не визнав, заперечуючи дотриманням цільового призначення земельної ділянки, здійсненням господарської діяльності у відповідності із законодавством, а також правомірним використанням суміжних територій для благоустрою міста.

Прокурор підтримав пред'явлений позов з урахуванням змін розміру вимоги відшкодування збитків державі зі зменшенням суми порівняно з первісно заявленими 24 046 гривень 84 коп. Пояснював у судовому засіданні про пред'явлення позову в інтересах держави у лютому 2009 року на предмет відновлення попереднього стану земельної ділянки на АДРЕСА_1 відповідно до її цільового призначення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки загального користування, яка прилягає до цієї присадибної ділянки, а так само на предмет відшкодування шкоди, завданої цими протиправними діями. Підставами позову визначалися ті обставини, що відповідач після придбання садиби облаштував на земельній ділянці кафе для використання у своїй підприємницькій діяльності й огородив бетонним парканом земельну ділянку площею 0,0837 га, з яких має у приватній власності лише 0,0616 га. Мотивуючи з'ясованими під час судового розгляду обставинами самовільного зайняття 0,0203 га земель міста загального користування, прокурор 12.03.2013 зменшив позовні вимоги до розміру завданої шкоди, обрахованого за методикою розрахунку на суму 10 761 гривня 09 коп., відзначаючи, що факт нецільового використання землі не підтвердився зібраними доказами. Крім того, з тих же мотивів прокурор не підтримував вимоги про повернення самовільно зайнятої ділянки, з приводу якої відповідач звернувся до органів місцевого самоврядування щодо оформлення земельних відносин, які фактично склалися.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги про стягнення суми відшкодування з урахуванням зменшення їх розміру, а також порушила питання про приведення самовільно зайнятої ділянки у попередній стан. Пояснила в судовому засіданні про свою згоду з результатами проведення перевірки дотримання земельного законодавства та про відсутність рішень, якими б органи місцевого самоврядування надавали спірну ділянку в користування відповідачу.

Третя особа, Управління Держземагенства України в м. Дніпропетровську, до суду не з'явилася, свого представника не направила, заінтересованості в розгляді справи не проявила.

Відповідач, ОСОБА_2, пояснив в судовому засіданні, що у 2006 році придбав на праві власності садибу на АДРЕСА_1 яку переробив у кафе «Шашличний двір», що працює з 10:00 до 22:00 години з наявними необхідними дозволами органів державного контролю для функціонування підприємства громадського харчування. Визнав, що після перевірки у червні 2011 року, проведеної міським управлінням Держземагенства, встановив на межі своєї земельної ділянки огорожу з сітки-рабиці, через що ділянку від цієї огорожі до бетонної огорожі вздовж Євпаторійського шляхопроводу він утримує власним коштом для благоустрою присадибної ділянки як прилеглу до неї пішохідну територію вулиці. Стверджував, що з метою запобігання накопичуванню сміття на узбіччі проїзної частини дороги була встановлена зазначена бетонна огорожа з відома райвиконкому Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради. Повідомив, що з метою належного оподаткування звернувся до Дніпропетровського міського голови із заявою № 13/349 від 16.01.2012 з приводу використання належної йому земельної ділянки в межах однієї категорії земель під розташування підприємства громадського харчування замість обслуговування жилого будинку. Пояснюючи про роботу кафе серед розміщеної житлової забудови, відповідач відзначив, що живої музики в кафе немає, не кожний день грає побутовий магнітофон, у нічний час доби кафе не працює, а свого часу у 2007-2008 рр. за відповідним приписом і погодженим проектом облаштував трубу димоходу, через що порушень рівня шуму і задимленості контролюючими органами з 2009 року жодного разу не зафіксовано. Також з пояснень відповідача в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_1 володіє жилим будинком з господарськими будівлями і спорудами, для будівництва і обслуговування яких виділена сусідня земельна ділянка на вулиці АДРЕСА_2, що з одного боку має спільну межу з належною йому земельною ділянкою. Відповідач наполягав, що допомагає сусідці похилого віку щороку, в тому числі грошима, незважаючи на те, що його підприємницька діяльність постійно перевіряється контролюючими органами з ініціативи сусідки.

Представник відповідача в судовому засіданні виклав доводи письмових заперечень, пояснюючи про безпідставність і позову, і самостійних вимог третьої особи. Представник відповідача підтвердив, що з приводу відведення землі в цілому площею 0,03 га за фактичним розміщенням належних відповідачу на праві власності господарських споруд та елементів благоустрою відповідач дійсно звернувся до Дніпропетровської міської ради за наслідками перевірки дотримання земельного законодавства при використанні земельної ділянки на АДРЕСА_1 проведеної 03.08.2012 Державною інспекцією сільського господарства в Дніпропетровській області. Нагадав, що належна відповідачу земельна ділянка належить до категорії земель житлової і громадської забудови, тоді як використання її під кафе як об'єкт громадського харчування не виходе за межі цієї категорії, чим виключається порушення ст.ст. 91, 141 ЗК України за твердженням Державного комітету України по земельних ресурсах в листі № 14-17-7/9942 від 27.12.2006. Відзначив, що після реконструкції домоволодіння та нового будівництво будівлі і приміщення кафе визнані готовими до експлуатації, про що видана декларації Інспекції ДАБК від 31.05.2012. Просив відмовити третій особі, ОСОБА_1, в позові, оскільки за її зверненнями протягом останніх п'яти років діяльність кафе неодноразово перевірялася районною і міською санепідемстанціями, які проводили заміри, лабораторні дослідження, але порушення допустимих норм шуму і вмісту окису вуглецю в повітрі ними не виявлені.

Третя особа, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в судовому засіданні виклала доводи своїх заяв, у формі яких нею через суд у жовтні 2011 року пред'явлені самостійні вимоги до відповідача на предмет відшкодування моральної шкоди з підстав самовільного захоплення ним частини дороги, тротуару, а також створення нестерпних умов проживання у належному їй будинку через шум з сусідньої земельної ділянки відповідача, що доноситься їй у двір, а саме: гучна музика, брутальна лайка та інші звуки, характерні для утримання притону і звідництва, - що змусило її постійно звертатися до органів місцевої влади та до прокуратури. Зі слів ОСОБА_1, відповідач земельну ділянку, що прилягає до його присадибної ділянки від проїзної частини дороги вулиці АДРЕСА_1, спочатку огородив бетонним парканом, але потім огорожу зніс до самого фундаменту, але вона не заперечує залишити цей фундамент, який не дозволяє руйнуватися покриттю дороги, і завдяки якому сміття і стічні води не збираються біля її двору. Водночас, наполягала на тому, що за позовом прокурора відповідач має знести бетонну огорожу з боку Євпаторійського шляхопроводу.

Суд, заслухавши доводи прокурора, пояснення учасників процесу, оглянувши за допомогою спеціаліста земельну ділянку за її місцезнаходженням, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов висновку про часткове задоволення позову і безпідставність самостійних вимог, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

У м. Дніпропетровську на АДРЕСА_1 ОСОБА_2, відповідачу, належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0616 га з цільовим призначенням обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що він придбав на умовах договору купівлі-продажу садиби від 20.11.2006, на підставі якого 07.08.2007 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 159662.

За рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2010, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 мав повернути Дніпропетровській міській раді з приведенням у первісний стан самовільно зайнятої території узбіччя вулиці АДРЕСА_1 площею 0,0124 га вздовж проїзної частини з асфальтобетонним дорожнім покриттям, що прилягає до його присадибної ділянки. З протилежного боку до присадибної ділянки прилягає пішохідна територія Євпаторійського шляхопроводу. Огородивши бетонним парканом прилеглі з обох боків території загального користування, відповідач використовував ще дві земельні ділянки загальною площею 0,03 га.

Нині прилегла територія узбіччя вулиці АДРЕСА_1 звільнена від паркану, про що свідчать сліди залишків фундаменту, що виступають обабіч проїзної частини, а на присадибній земельній ділянці розміщені належні ОСОБА_2 на праві власності будівлі кафе під літ. «А-1», складів під літ. «Б-1», «В-1», «в-1», мийки і кухні під літ. «Е-1», «И-1», банкетної зали під літ. «Н-1» з ґанком під літ. «н», мостіння та споруди, в том числі навісу під літ. «К», про що вчинений запис у державному реєстрі прав на нерухоме майно, витяг з якого за № 1030890 наданий до суду.

Також ОСОБА_2 за даними реєстрації права власності належать споруда вбиральні під літ. «Л», «М», навіси під літ. «О» і «П» та споруди сходів на терасу і бетонна огорожа під №№ 3, 4, 5, що розміщені на прилеглій до присадибної ділянки пішохідній території Євпаторійського шляхопроводу, утворюючи володіння відповідачем додатково земельною ділянкою площею 0,0186 га.

Так ОСОБА_2 у своїй підприємницькій діяльності з надання послуг громадського харчування під кафе «Шашличний двір» нині використовує належне йому з 13.09.07 нерухоме майно, фактично розміщене на земельній ділянці на АДРЕСА_1 і на прилеглій до неї території Євпаторійського шляхопроводу. На прилеглій до присадибної земельній ділянці відповідач вимостив тротуарною плиткою пішохідні доріжки під навісом, облаштував зелені газони і багатолітні насадження, в тому числі перед бетонною огорожею, та обладнав прилади зовнішнього освітлення, фірмову вивіску на воротах.

Кафе розраховане на 50 посадкових місць і після облаштування димоходу належним чином відповідає санітарно-епідеміологічним нормам за дійсним висновком державної експертизи від 19.12.2007, що доказуванню згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає як встановлене постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2009, яка набрала законної сили 03.03.2009 в адміністративній справі за позовом про визнання не чинною постанови головного державного санітарного лікаря Бабушкінського району м. Дніпропетровська від 07.11.2008 щодо заборони приготування шашликів на мангалі, яка за даними відповіді Центральної СЕС в листі від 20.01.2009 під № 03.4/622 примусово не виконувалася.

На основі цих з'ясованих обставин суд згідно з ст. 213 ЦПК України обґрунтовує своє рішення, виходячи з того, що вони знайшли свої безсумнівне об'єктивне підтвердження в державному акті на право власності на землю і в рішенні третейського суду від 14.08.2007, які тісно пов'язані з відомостями технічного паспорту на нежитлові приміщення кафе на АДРЕСА_1 що перевірені з урахуванням консультації спеціаліста Брили С. А. даними огляду на місці спірної земельної ділянки згідно з ст. 140 ЦПК України в сукупності з наданими третьою особою фотознімками межових споруд і зведеної бетонної огорожі, які узгоджується з актами перевірок Дніпропетровської облдержземінспекції, Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську, Держсільгоспінспекції в Дніпропетровській області, Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області, добутими в ході проведеної прокурором перевірки.

Суд зміг безпосередньо на місці знаходження предмету спору переконатися під час огляду в переліку межових споруд, в характері та результатах виконаних робіт і в фактичному розміщені господарських споруд, які використовуються відповідачем в його підприємницькій діяльності, а так само в усталеності для цієї місцевості практики влаштування паркану землекористувачами за межею своєї ділянки вздовж Євпаторійського шляхопроводу , про що у відповідності до ст. 200 ЦПК України складений протокол з додатками.

Як вбачається з листа прокуратури Дніпропетровської області від 28.03.2013, належне відповідачу нерухоме майно після перебудови відповідає державним будівельним нормам і вимогам безпеки та готове до експлуатації, про що свідчить декларація № ДП 14212088288, прийнята і зареєстрована Інспекцією ДАБК у Дніпрпоетровській області 31.05.2012, законність чого підтверджена постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2013.

За затвердженою класифікацією видів цільового призначення земель належна відповідачу земельна ділянка відноситься до секції «В» земель житлової забудови як присадибна ділянка під кодом 02.01, тоді як її комерційне використання під заклад громадського харчування відносить цю земельну ділянку і прилеглу територію до секції «В» земель громадської забудови під кодом 03.08, що вбачається з акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 02.08.2012, складеного Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області.

Третя особа, ОСОБА_1, проживає в жилому будинку на сусідній земельній ділянці на вулиці АДРЕСА_2, і за даними медичної карти стаціонарного хворого № 3340, серед іншого, страждає дихальною недостатністю першого ступеня. За її зверненнями та в порядку поточного санітарного нагляду з вересня 2008 року інженерами Бабушкінської районної санітарно-епідеміологічної станції м. Дніпропетровська декілька раз проводилися дослідження шумового навантаження і забиралися проби повітря на вміст окису вуглецю на земельній ділянці відповідача, про що суду надані відповідні протоколи форми № 297/о та акти форми № 320/о, тоді як третя особа у своє володіння жодного разу інженерів для вимірювань не допустила. Жодного разу дані цих досліджень і випробувань не вказали на порушення рівня шуму чи на перевищення вмісту окису вуглецю в атмосферному повітрі внаслідок готування шашликів на відкритому вогні, що вбачається з досліджених судом згаданих протоколів, актів.

Суд критично оцінює листування третьої особи, ОСОБА_1, з контролюючими органами державної влади, бо воно містить похідні відомості та висновки, які мають засновуватися на первинних даних перевірок, які безпосередньо в таких листах не наводяться, тоді як порушення правил містобудування та забудови до спірних земельних відносин добросусідства не відносяться, а судження про порушення законності в інших діях відповідача присутні в листуванні до 2008 року, і тому таке листування належить відхилити згідно з ст.ст. 58, 179 ЦПК України через його невідповідність вимогам відносності до предмета доказування. Водночас, процесуальну поведінку третьої особи щодо звернення зі скаргами з наступною відмовою допустити у своє володіння для фіксування ймовірних слідів порушення її прав, що були б придатні для дослідження, суд оцінює не інакше як відмовою надати докази для підтвердження своїх вимог.

З цих мотивів за браком доказів суд відповідно до ст. 212 ЦПК України відкинув, як невстановлений, факт завдання відповідачем своєю господарською діяльністю з використання своєї присадибної земельної ділянки таких незручностей для володільця сусідньої земельної ділянки - третьої особи, як: задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення.

Згідно з ст.ст. 19, 38 Земельного кодексу України відповідач використовує придбану у власність земельну ділянку за основним цільовим призначенням однієї і тієї ж категорії, що виключає з його сторони будь-яке порушення за визначенням п. «ґ» ч. 1 ст. 211 цього Кодексу. За ст. 104 ЗК України визнавалося б за ОСОБА_1 право на позов з вимогою припинення діяльності відповідача на сусідній земельній ділянці лише за умови доведеності, що подальше здійснення такої діяльності може призвести до шкідливого впливу на її здоров'я, на повітря тощо.

Відповідно, суд внаслідок недоведеності неприпустимого впливу в діях відповідача не знаходить підстав, передбачених ст.ст. 103, 104 ЗК України, для задоволення самостійних вимог про припинення використання земельної ділянки під заклад громадського харчування (кафе) та відновлення жилої садиби на цій ділянці. Відмова в задоволенні цих позовних вимог тягне за собою також відмову у задоволенні похідних від них вимог третьої особи про відшкодування моральної шкоди через відсутність підстав за ч. 3 ст. 386 ЦК України до того.

Вулиця, дорога, пішохідна доріжка загального користування та прибудинкові території визнаються об'єктами благоустрою міста згідно ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а до елементів благоустрою ст. 21 цього Закону відносить: зелені насадження, включаючи протиерозійні, уздовж вулиць і на прибудинкових територіях; обладнання зовнішнього освітлення; малі архітектурні форми (навіс, сходи, огорожу, ворота, вивіску).

За встановлених обставин відповідач вжив за свій рахунок заходи для поліпшення санітарного стану і покращання естетичного вигляду пішохідної території Євпаторійського шляхопроводу, прилеглої до його присадибної ділянки, з покриттям тротуарною плиткою доріжки, озелененням, забезпеченням зовнішнього освітлення та встановлення малих архітектурних форм, тобто комплексного благоустрою, без проведення якого згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» прийняття в експлуатацію і готовність завершеного будівництвом нежитлового приміщення кафе після реконструкції визнавалися б неможливими.

За відповідачем відповідно до ст. 37 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визнається право на добровільних засадах здійснювати фінансування заходів з благоустрою території вулиці або прибудинкової території, у зв'язку з чим відповідач як власник присадибної ділянки згідно з абзацом другим ч. 1 ст. 26 цього Закону може забезпечувати належне утримання такої території загального користування, прилеглої до його присадибної ділянки, на умовах договору укладеного з Дніпропетровською міською радою чи її виконавчими органами. Проте, за відсутності такого договору дії відповідача, що спрямовані на комплексний благоустрій присадибної ділянки, не мають достатньої правової підстави, внаслідок чого за визначенням ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» формально утворюють склад самовільного зайняття земельної ділянки.

З'ясовані обставини переконують суд у самовільному зайнятті відповідачем земельної ділянки площею лише 0,0186 га, прилеглої до його присадибної ділянки з боку Євпаторійського шляхопроводу, за яке відповідач несе відповідальність згідно з п. «б» ч. 1 ст. 211 ЗК України з обов'язком відшкодувати громаді міста Дніпропетровськ шкоду з розрахунку, виконаного за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою КМ України № 963 від 25.07.2007.

Розв'язуючи вимоги про повернення земельної ділянки, суд виходить з того, що з урахуванням раніше ухваленого рішення суду предметом спору у цій справі може бути лише земельна ділянка, що складає територію загального користування Євпаторійського шляхопроводу, а її використання полягало у комплексному благоустрої присадибної ділянки, яка правомірно використовується під об'єкт громадського харчування. Відповідно, спірна земельна ділянка перебуває у придатному для використання стані з розміщеними на ній елементами благоустрою, з приводу подальшого утримання яких відповідач має правомірні очікування на укладення договору з позивачем, до якого вже звернувся з офертою, і тому суд не вбачає підстав для застосування ст. 212 ЗК України.

Таким чином, наслідуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 12 постанови № 7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», з відповідача належить згідно з ч. 3 ст. 22 ЦК України присудити на користь позивача відшкодування в сумі 9 859 гривень 92 коп. з розрахунку на добуток 0,0186 га самовільно зайнятої землі житлової і громадської забудови, 56 364 середньорічного доходу за групою населеного пункту, коефіцієнта для міста обласного значення зі значенням 3, коефіцієнта функціонального використання зі значенням 2,5 і коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки землі зі значенням 1,254.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати за розгляд первісного позову підлягають віднесенню на рахунок відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 214, 215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов в інтересах держави України в особі Дніпропетровської міської ради задовільнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Дніпропетровської міської ради 9 859 гривень 92 коп. відшкодування шкоди.

ОСОБА_1 в позові та в задоволенні іншої частини вимог в інтересах держави України відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь держави на 229 гривень 40 коп. судового збору на р/р 31210206700004 Управління Державної казначейської служби у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (код ЄДРПОУ суду 02891368), відкритий в ГУДКСУ в Дніпропетровській області (МФО 805012), з призначенням платежу з кодом 22030001: «судовий збір, код 02891368, пункт 1.1 (позовна заява майнового характеру)».

Рішення підлягає оскарженню до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а так само з поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження прокурором - протягом одного року, та відсутніми в засіданні заінтересованими особами - протягом десяти днів від дня вручення його копії.

Суддя