Рішення № 33778584, 12.09.2013, Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області

Справа № 407/3720/13-ц

2/407/1170/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2013 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області

у складі: головуючого - судді Чигриної Л.Г.

при секретарі Самігулліній К.Р.

за участю адвоката на боці позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Антрацит

цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного

товариства " Титан" "Про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього

заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди",

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ВАТ " Титан" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

В обгрунтування вимог позивачка послався на те, що з 05.06.2003 року по 26.09.2012 року вона працювала на посаді сторожа у ВАТ «Титан», звідки була звільнена у відповідності зі ст.40 п.1 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства, про що свідчить наказ № 4 від 26.09.2012 року.

З 27.09.2012 року по 17.04.2013 року вона працювала на посаді сторожа у ВАТ «Титан», звідки була звільнена у відповідності зі ст.36 п.1 КЗпП України, за згодою сторін, про що свічить наказ № 9 від 17.04.2013 року.

На день її звільнення з роботи підприємство - відповідач не виплатило їй всі суми, належні їй від підприємства, а саме, заборгованість із заробітної плати за період роботи з січня 2009 року по квітень 2013 року, внаслідок відсутності коштів.

Зазначила, що згідно довідки наданої ліквідатором ВАТ «Титан» №25/06-9 від 25.06.2013 року, за даними бухгалтерського обліку заборгованість із її заробітної плати за період з січня 2009 року по квітень 2013 року складає 30 847 гр. 65 коп..

Однак, відповідач на даний час не виплатив заборгованість по заробітній платі.

Вважає дії відповідача незаконними, оскільки відповідно з ч.1 ст.116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, підприємство згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вона неодноразово зверталася до керівництва ВАТ «Титан» з проханням, а потім і з вимогами про виплату заборгованої заробітної плати.

Також зазначила, що 09.07.2013 року вона звернулась із письмовою заявою до ліквідатора ВАТ «Титан» із проханням виплатити їй заборгованість із заробітної плати, а також видати їй довідку про заборгованість по заробітній платі, довідку про її середній заробіток за два місяця перед звільненням, довідку про її середньоденний заробіток за 2 місяці перед звільненням, довідку про кількість виходів згідно графіку роботи за весь час виникнення заборгованості, календар робочого часу, але відповіді на свою заяву до теперішнього часу не отримала.

Зазначила, що на даний час відносно відповідача відкрита ліквідаційна процедура.

Відтак, вважає на необхідне зазначити, що КЗпП України визначає особливі вимоги до правовідносин роботодавця і найманого працівника в разі звільнення останнього за ініціативою роботодавця, в тому числі, у разі банкрутства підприємства.

Визнання підприємства, установи, організації банкрутом тягне за собою істотні правові наслідки для найманих працівників і зачіпає права та законні інтереси останніх.

Такими правами найманих працівників є, насамперед, права, визначені законодавством про оплату праці.

Послалась на те, що Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і КЗпП врегульовують питання проведення розрахунків з оплати праці та з деяких інших підстав між підприємством і найманими працівниками в разі ліквідації такого підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом.

Вважає, що в цьому разі звернення найманого працівника до суду з вимогою про стягнення заборгованості із заробітної плати та інших виплат здійснюється в загальному порядку.

Якщо за результатами розгляду позовної заяви суд прийме рішення про обґрунтованість позовних вимог найманого працівника про стягнення з підприємства відповідної заборгованості, рішення суду про задоволення таких позовних вимог підлягатиме примусовому виконанню в загальному порядку, встановленому для примусового виконання інших судових рішень.

При цьому, згідно з цивільним процесуальним законодавством, факт визнання підприємства банкрутом або відкриття ліквідаційної процедури щодо такого підприємства, яку ще не завершено, не є підставою для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у позові повністю або частково.

Таким чином, справи можуть бути порушені та рішення судів про стягнення заробітної плати можуть бути прийняті судами загальної юрисдикції як до порушення провадження у справі про банкрутство, так і на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Зазначила, що оскільки підприємство - відповідач не надало їй вищевказаних довідок, крім довідки про заборгованість по заробітній платі, вона змушена у своєму позові вказувати орієнтовну суму стягнення заборгованості по заробітній платі, яка на день її звільнення з підприємства - відповідача, а саме за період з січня 2009 року по квітень 2013 року, складає 30 847 гр. 65 коп..

Зазначила, що у разі порушення законодавства про оплату праці право на звернення до суду з позовом про стягнення належного працівнику заробітку не обмежується будь-яким строком. ( ч. 2 ст. 233 КЗпП України)

Також позивачка ОСОБА_2 зазначила, що невиплатою заробітної плати їй причинена моральна шкода, тобто втрати немайнового характеру.

Зазначила, що на протязі тривалого часу вона та її сім`я переносили моральні страждання, пов`язані з нестачею в сім`ї грошей.

Вона та члени сім`ї не могли нормально харчуватись, вести повноцінне життя.

Відсутність грошей позначилась на відносинах з оточуючими її людьми.

Ці відносини стали напруженими.

Вона відчувала моральні страждання, пов`язані з горем, страхом за своє майбутнє та майбутнє своєї сім`ї.

Вона не знала як нагодувати сім`ю, позичала гроші, а це принижувало її честь, гідність та ділову репутацію.

Вона не могла спокійно відпочивати із-за нестачі грошей, а від цього її самопочуття погіршилось.

На протязі тривалого часу вона перебувала у депресії.

Зауважила на те, що до теперішнього часу віддає борги, які виникли у неї ще під час роботи у відповідача через невиплату заробітної плати.

ЇЇ моральні страждання посилились від того, що на протязі тривалого часу я не можу отримати від відповідача належну йому заробітну плату, хоча керівництво ВАТ « Титан» обіцяло сплатити їй заборгованість по заробітній платі, внаслідок чого вона змушена звертатись до суду за захистом своїх порушених прав.

Моральну шкоду вона оцінює у 1 500 гр.

Просить стягнути з ВАТ «Титан» на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з січня 2009 року по квітень 2013 року у сумі 30 847 гр. 65 коп., моральну шкоду у сумі 1 500 гр., а також сплачені кошти адвокату за підготовку та складення позовної заяви в розмірі 300 гр.

Згодом позивачка ОСОБА_2 подала уточнену позовну заяву від 22.08.2013 року, в якій зазначила, що сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку, становить 4930 гр. 20 коп., виходячи з наступного розрахунку.

Згідно довідки про середню заробітну плату, наданої відповідачем, заробітна плата

- за лютий 2013 року складає - 1445 гр. 50 коп.;

- за березень 2013 року складає - 1652 гр..

1445 гр. 50 коп. + 1652 гр. = 3097 гр. 50 коп., що складає фактичну заробітну плату за останні два місяці її роботи перед звільненням.

Згідно довідки відповідача, розмір середньоденної заробітної плати складає 49 гр. 80 коп. х 99 робочих днів (кількість робочих днів затримки, починаючи з 18.04.2013 року по 12.09.2013 року включно) = 4930 гр.20 коп..

Просить стягнути з ВАТ «Титан» на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з січня 2009 року по квітень 2013 року в сумі 30 847 гр. 65 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 18.04.2013 року по 12.09.2013 року в сумі 4 930 гр. 20 коп., моральну шкоду в сумі 1 500 гр. та кошти, сплачені адвокату за підготовку та складання позовної заяви в сумі 300 гр..

Також просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення усієї суми заборгованості по заробітної плати, відповідно до ч.2 ст. 367 ЦПК України.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 позовні вимоги підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1 вимоги позивачки ОСОБА_2 підтримує, просить їх задовольнити у повному обсязі та пояснив, що питання законодавчого регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються Конституцією України, міжнародними правовими актами, Кодексом законів про працю України, нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про оплату праці», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює питання праці працівників.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, провадиться в день звільнення.

Так, відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Будь-яких доказів на підтвердження виплати вищевказаної нарахованої заробітної плати відповідач суду не надав.

За положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.

У трудових правовідносинах такі поняття як зобов'язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов'язання не застосовуються.

Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського Кодексів України.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» КЗпП України.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання.

Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що дія мораторію не поширюється на вимоги колишніх працівників про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначив, що дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України по справі № 6-109цс12 від 03 жовтня 2012 року.

Просить стягнути з ВАТ «Титан» на користь ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з січня 2009 року по квітень 2013 року в сумі

30 847 гр. 65 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 18.04.2013 року по 12.09.2013 року в сумі 4 930 гр. 20 коп., моральну шкоду в сумі 1 500 гр. та витрати на правову допомогу в сумі 300 гр..

Також просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення усієї суми заборгованості по заробітної плати, відповідно до ч.2 ст. 367 ЦПК України.

В судовому засіданні представник відповідача - арбітражний керуючий Рачок Р.В. позовні вимоги ОСОБА_2 визнав частково.

В частині вимог ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 30 847 гр. 65 коп. позов визнає повністю.

В решті вимог ОСОБА_2 позовні вимоги не визнає та пояснив, що постановою господарського суду Луганської області від 14.02.2012 року по справі №22/146 ВАТ "Титан" (код 14312714, юридична адреса: м. Антрацит Луганської області, вул. Корчагіна, 72) визнане банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура, ліквідатором призначений він.

Враховуючи вищевикладене, всі правовідносини, які пов'язані із погашенням кредиторських вимог, у тому числі, із заборгованості по заробітній платі, регламентуються нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"' (в редакції Закону №784-ХІУ від 30.06.1999 року з наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 15 від 18.12.2009 року "Про судову практику в справах про банкрутство" Закон №784-ХІУ від 30.06.1999 року містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

У відповідності до норм п. 6 ст. 14 Закону відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати вносяться до реєстру вимог кредиторів, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.

Згідно з даними обліку боржника, вимоги щодо виплати заробітної плати ОСОБА_2 складають 30 847 гр. 65 коп..

Відповідно до норм п. 1 ст. 31 Закону єдиним джерелом погашення кредиторських вимог, у тому числі заборгованості по заробітній платі, є грошові кошти, одержані в результаті продажу майна боржника.

Відповідно до п. 2 ст. 31 Закону вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

Відповідно до норм п. 3 ст. 31 Закону у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 в сумі 30847 гр. 65 коп. буде погашена за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута в порядку черговості, встановленої ст. 31 Закону №784-ХІУ від 30.06.1999 року.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральною шкоди, звернув увагу на наступне.

Норми ст. 117 КЗпП України, якою передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачають можливість його стягнення за наявності вини власника або уповноваженого органу.

Норми ст. 2371 КЗпП України передбачають можливість стягнення моральної шкоди у випадку порушення власником або уповноваженим органом законних прав найманого працівника.

Зазначив, що вина власника або уповноваженого органу у порушені законних прав позивачки щодо невиплати заробітної плати повністю відсутня, оскільки відносно юридичної особи, з якою ОСОБА_2 перебувала у трудових правовідносинах, введений особливий правовий режим функціонування - визнання банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, при цьому нормами спеціального нормативного акту - Закон №784-ХІУ від 30.06.1999 року, який має вищу юридичну силу, встановлені джерела та черговість погашення кредиторських вимог, у тому числі щодо заробітної плати.

Порушення порядку та черговості погашення кредиторських вимог в інтересах окремого кредитора призведе до порушення законних прав та інтересів інших кредиторів по справі (як інших фізичних осіб, що мають заборгованість із заробітної плати, так і державних установ, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою загальнообов'язкових внесків, зборів та податків).

Крім того, відповідно до ст. 94 КЗпП України, ст.1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структура заробітної плати складає основну, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не відносяться до вимог щодо сплати заробітної плати та не входять до структури заробітної плати, згідно Закону України "Про оплату праці", а є за своєю правовою природою санкцією підприємства за затримку розрахунків з робітником по заробітній платі.

Відповідно до ст. 12 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство та припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином вважає, що застосування до банкрута такої санкції під час мораторію на задоволення вимог кредиторів є неможливим.

Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у зазначеній частині відмовити.

Що стосується вимог позивачки ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 500гр., а також витрат на правову допомогу в сумі 300 гр., то вважає їх також необґрунтованими та таким , що не підлягають задоволенню.

Суд, вислухавши позивачку ОСОБА_2, представника позивача адвоката ОСОБА_1, представника відповідача ВАТ «Титан» арбітражного керуючого Рачка Р.В., дослідивши матеріали справи, оцінивши, відповідно до ст.ст. 212,213 ЦПК України докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Згідно копії трудової книжки від 14.04.1977 року на ім'я позивачки ОСОБА_2, остання з 05.06.2003 року по 26.09.2012 року працювала на посаді сторожа у ВАТ «Титан», звідки була звільнена у відповідності зі ст.40 п.1 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства, згідно наказу № 4 від26.09.2012 року.). (а.с.7)

З 27.09.2012 року по 17.04.2013 року позивачка ОСОБА_2 працювала на посаді сторожа у ВАТ «Титан», звідки була звільнена у відповідності зі ст. 36 п.1 КЗпП України, за угодою сторін, згідно наказу № 9 від 17.04.2013 року. (а.с.7-8)

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, належних йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми повинні бути сплаченими не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимог про розрахунок.

Така вимога міститься і в ст.12 Конвенції № 95 Міжнародної Організації Праці про охорону заробітної плати, згідно з якою при припиненні дії трудового договору з працівником провадиться остаточний розрахунок із виплатою всієї належної йому заробітної плати.

Судом встановлено, що підприємство відповідача не провело з позивачкою ОСОБА_2 повний розрахунок в день її звільнення, що є порушенням вимог ст.ст. 47,116 КЗпП України.

Згідно довідки відповідача № 25/06-9 від 25.06.2013 року підприємство відповідача перед позивачкою ОСОБА_2 має заборгованість по заробітній платі за період з січня 2009 року по квітень 2010 року та складає суму в розмірі 30 847 гр. 65 коп. (а.с.9)

Аналогічна сума заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 значиться і в довідці ВАТ « Титан» від 09.08.2013 року. ( а.с. 28)

На думку суду, вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 30 847 гр. 65 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки ОСОБА_2

Проти стягнення зазначеної суми заборгованості по заробітній платі на користь позивачки ОСОБА_2 не заперечував і представник відповідача ВАТ «Титан» - арбітражний керуючий Рачок Р.В.

Крім того, відповідно до ст. 117 КЗОТ України у разі невиплати з вини відповідача або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні встановлено, що у період з січня 2009 року по квітень 2010 року підприємство відповідача не провело з позивачем повний розрахунок, на день розгляду справи судом сума боргу не сплачена, а тому остання має право на середній заробіток за весь час затримки по день розгляду справи по суті.

Правовідносини між позивачкою та підприємством відповідача із приводу оплати праці є трудовими і регулюються нормами трудового законодавства ( ст. 3 КЗпП України).

Суд вважає, що невиплата належних позивачці сум виникла саме з вини підприємства відповідача, яка виявилась у невиконанні та неналежному виконані зобов'язань, покладених на відповідача законодавством, іншими нормативними актами, колективним договором.

В судовому засіданні представник відповідача не надав суду доказів на підтвердження того, що відсутність коштів на підприємстві, визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури не є негативним наслідком роботи відповідальних осіб даного підприємства, що керівництво та відповідальні особи підприємства під час здійснення фінансово - господарської діяльності не усвідомлювали можливість настання негативних наслідків, не могли передбачати настання фінансової нестабільності підприємства.

Крім того, представник підприємства відповідача також не надав суду доказів на підтвердження того, що після звільнення позивачки ОСОБА_2 з ВАТ « Титан», на рахунок підприємства не надходили грошові кошти і не виплачувались у якості заробітної плати працюючим робітникам, внаслідок чого була відсутня реальна можливість проведення з ОСОБА_2 розрахунку по заробітній платі.

Суд вважає, що розрахунок позивачки ОСОБА_2 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 18.04.2013 року по 12.09.2013 року включно у розмірі 4 930 гр. 20 коп. є вірним та обґрунтованим:

- розмір середньоденної заробітної плати, визначений відповідачем, з яким позивачка повністю погоджується, становить 49 гр.80 коп. ( а.с.29,30,31,32,3334)

- 99 днів -кількість днів затримки,починаючи з 18.04.2013 року по 12.09.2013 року (а.с.31,32,33,34)

( 49 гр. 80 коп. х 99 днів = 4 930 гр. 20 коп. )

Вказана сума середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 4 930 гр. 20 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки ОСОБА_2.

Представник відповідача ВАТ «Титан» - арбітражний керуючий Рачок Р.В. не заперечував проти методики розрахунку вказаної суми середнього заробітку

ОСОБА_2 за час затримки розрахунку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування працівникові власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої порушенням його законних прав.

Суд вважає, що відповідач порушенням законних прав на отримання заробітної плати та розрахункових сум спричинив позивачці ОСОБА_2 моральну шкоду.

Позивачці ОСОБА_2 були завдані моральні страждання та переживання тим, що на протязі тривалого часу вона не може отримати належні їй суми заробітної плати, була змушений брати грошові кошти в борг.

Порушення її законних прав призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, погіршення стану її здоров'я , обмеження у своїх потребах.

Суд вважає на необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки ОСОБА_2 суму у відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 500 гр..

Щодо вимог про стягнення з відповідача ВАТ « Титан» на користь позивачки ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в сумі 300 гр., суд також вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Згідно ст. 27 ЦПК України позивачка має право користуватися правовою допомогою.

Судом встановлено, що витрати ОСОБА_2 в сумі 300 гр. були пов'язані з оплатою допомоги фахівця у галузі права і вони підтверджені документально, а саме, довідкою адвоката ОСОБА_1 від 18.07.2013 року. ( а.с.13)

За таких обставин, суд, вважає на необхідне стягнути з підприємства відповідача ВАТ «Титан» на користь позивачки ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з січня 2009 року по квітень 2013 року у сумі 30 847 гр. 65 коп., а також суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.04.2013 року по

12.09.2013 року у сумі 4 930 гр. 20 коп., у відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 1 500 гр. та витрати на правову допомогу в сумі 300 гр., а всього 37 577 гр. 85 коп.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, стороні, на користь якої ухвалено рішення, присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору визначений Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-УІ і з вимог майнового характеру становить 1% від ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, яка станом на 01.01.2013 року складає 1147 гр..

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

За таких обставин, суд вважає на необхідне стягнути з відповідача ВАТ « Титан» на користь держави судовий збір у розмірі 375 гр. 78 коп..

Відповідно до ст. 367 УЦПК України, суд вважає на необхідне допустити негайне виконання рішення у частині виплати заробітної плати у межах сплати за один місяць.

На підставі викладеного,

керуючись ст.ст. 10,11,60, 79,81,88,212-215,218,367 ЦПК України,

ст.ст.47,115,116,117, 237-1 КЗпП України, ст.12 Конвенції № 95 Міжнародної

Організації Праці про охорону заробітної плати, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства " Титан" "Про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди"- задовольнити частково.

1. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства " Титан" ( 94613, Україна, Луганська область, м. Антрацит, вул. Корчагіна, 72, розрахунковий рахунок № 2600611180 в ЛОД «Райффайзен банк « Аваль», МФО 304007, код ОКПО 14312714) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 30 847 гр. 65 коп., суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 4 930 гр. 20 коп., у відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 1 500 гр., суму витрат на правову допомогу в розмірі 300 гр., всього 37 577 гр. 85 коп. (тридцять сім тисяч п'ятсот сімдесят сім гр. 85 коп.)

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства " Титан" ( 94613, Україна, Луганська область, м. Антрацит, вул. Корчагіна, 72, розрахунковий рахунок № 2600611180 в ЛОД «Райффайзен банк « Аваль», МФО 304007, код ОКПО 14312714) на користь держави судовий збір в розмірі 375 гр. 77 коп.( триста сімдесят п'ять гр. 77 коп. )

3. Відповідно до ст. 367 УЦПК України допустити негайне виконання рішення у частині виплати заробітної плати у межах сплати за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному суді Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Антрацитівський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Антрацитівського

міськрайонного суду Л. Г. Чигрина