Ухвала суду № 33772274, 18.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2013 р.Справа № 2-а-9400/10/1570

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційні скарги Державної податкової інспекції в Київському районі м.Одеси та заступника прокурора Київського району м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан-Кор-Трейд» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси, за участю прокуратури Київського району м.Одеси про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

30.09.2010 року ТОВ «Сан-Кор-Трейд» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010р. №0000282334/0, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 113 214 грн.

В обґрунтування свої позовних вимог позивач зазначив, що відповідач за результатами проведеної невиїзної документальної перевірки з питань правильності нарахування бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2009р., безпідставно виніс спірне податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010р. №0000282334/0, в зв'язку із чим, товариству було неправомірно зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 113 214 грн., т.б. на суму, яка не була сплачена постачальниками позивача до державного бюджету в попередніх податкових періодах.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року адміністративний позов ТОВ «Сан-Кор-Трейд» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Одеси №0000282334/0 від 17.09.2010р.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представником ДПІ в Київському районі м.Одеси та заступником прокурора Київського району м. Одеси подано апеляційні скарги, в яких апелянти зазначили, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просять скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Сан-Кор-Трейд» відмовити у повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

25.08.2010р. співробітниками ДПІ у Київському районі м.Одеси була проведена позапланова перевірка ТОВ «Сан-Кор Трейд» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленої за рахунок платника у банку, за жовтень 2009р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у вересні 2009р., за результатами якої було складено акт №63/23-34/32896290/2 від 19.01.10р., в якому зроблено запис проте, що у разі виявлення по результатам проведених перевірок відомостей, отриманих від перевіряємого суб'єкта господарювання, який мав правові відносини з такими контрагентами, по ланцюгу придбання товару до виробника або імпортера фактів порушення підприємством законодавства по ПДВ при здійсненні операцій з постачальниками, то відповідно до ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. №509-ХІІ (в редакції чинній на момент проведення перевірки) буде проведена позапланова перевірка підприємства.

На підставі вимог п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. №509-ХІІ (в редакції чинній на момент проведення перевірки), старшим державним податковим ревізором-інспектором та інспектором податкової служби 1 рангу відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Київському районі м. Одеси, була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка на підставі отриманих відповідей по результатам проведених перевірок відомостей, отриманих від перевіряємого суб'єкта господарювання, який мав правові відносини з такими контрагентами, по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг), направлених в ході проведення виїзної позапланової документальної перевірки з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ТОВ «Сан-Кор Трейд» по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009р.

За результатами цієї перевірки та аналізу отриманих відповідей по запитам на перевірки з питань правових відносин по ланцюгу постачання товару по контрагентам відповідачем 25.08.2010р. був складений акт «Про результати невиїзної документальної перевірки з питань правильності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2009р., на підставі отриманих відповідей по результатам проведених перевірок відомостей, отриманих від перевіряємого суб'єкта господарювання, який мав правові відносини з такими контрагентами» №4321/23-34/32896290/24, відповідно до якого, податківцями було встановлено, що підприємством позивача, в порушення п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), було завищено суму заявленого бюджетного відшкодування в жовтні 2009р. на 113 214 грн., що призвело до заниження суми від'ємного значення, який належало включити до складу залишку від'ємного значення, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 Декларації) відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168-97/ВР від 03.04.1997 року на 113 214 грн.

Так, відповідно до даного акту перевірки від 25.08.2010р. №4321/23-34/32896290/24, відповідачем було встановлено, що позивачем до суми бюджетного відшкодування ПДВ була включена сума у розмірі 113 214 грн., яка не сплачена постачальниками до державного бюджету в попередніх податкових періодах, згідно п.1.8 ст. 1 Закону України №168-97/ВР від 03.04.1997 року.

Зокрема, з зазначеного акту перевірки видно, що внаслідок того, що на адресу ДПІ у Київському районі м. Одеси надійшли відповіді від податкових інспекцій, на обліку яких перебувають контрагенти позивача по господарським взаємовідносинам з якими позивачем визначено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, на запити про проведення зустрічних перевірок, згідно яких встановлено факт відсутності сплати цього податку до державного бюджету України, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1 Закону України №168-97/ВР від 03.04.1997 року.

На підставі зазначеного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010р. року №0000282334/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 113 214 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з того, що дії перевіряючих та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними та не заснованими на законі.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно зі ст.13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Так, право на проведення перевірок органів ДПС було визначено п.1 ч.1 ст.11 діючого на той час Закону України №509-ХІІ, згідно якого, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім НБУ та його установ.

Також, при цьому слід зазначити, що для надання правової оцінки щодо заявлення платником ПДВ до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України №168-97/ВР від 03.04.1997 року (чинного на час формування податкового кредиту та заявлення ПДВ до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення сума податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню з бюджету.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, безпосередньо регламентований п.п.7.2.6 п.7.2, п.74., п. 7.5, п.7.7 Закону України №168-97/ВР від 03.04.1997р., відповідно до якого, платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Пунктом 1.8. ст.1 вказаного Закону №168-97/ВР також встановлено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до вимог пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 зазначеного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168-97/ВР також визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідна до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредит наступного податкового періоду.

Відповідно ж до приписів пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону №168-97/ВР, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту.

Проте, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції вважає, що в даному випадку, представником ДПІ у Київському районі м. Одеси, в порушення приписів ч.2 ст.71 КАС України, не було доведено порушення позивачем вищезазначеного порядку визначення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Так, судами обох інстанції встановлено, що частка суми заявленої позивачем до бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2009р. складає 113 214 грн., яка, в свою чергу, заявлена з дотриманням вищенаведених вимог Закону №168-97/ВР від 03.04.1997 року, зокрема, вказані суми були реально сплачені позивачем своїм контрагентами в ціні товарів (послуг) та були віднесені на підставі належним чином оформленим податкових накладних до складу податкового кредиту у вересні 2009р., що повністю підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, банківськими виписками, договорами, які відповідачем досліджувалися і в ході перевірки, що також підтверджується актом попередньої перевірки від 19.01.2010р. №63/23-34/32896290/2, висновки якого, в свою чергу, не містять будь-яких виявлених порушень позивачем вимог чинного законодавства України при нарахуванні суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленої на рахунок платника у банку за жовтень 2009р.

Таким чином, спірним актом перевірки та судами обох інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Посилання ж представника ДПІ у Київському районі м. Одеси про неможливість відшкодування заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум, у зв'язку з відсутністю висновків зустрічних перевірок постачальників товару у ланцюгу постачання щодо надмірної сплати податку до бюджету, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки Закон №168-97/ВР від 03.04.1997 року не встановлює обов'язку позивача при визначенні податкового кредиту здійснювати надмірну сплату ПДВ до бюджету. Позивач, як покупець товарів (робіт, послуг), при придбанні товару зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету, і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це персональну відповідальність. Саме це є головною умовою при визначенні відшкодування покупця відповідно до пп. «а» пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону.

Слід ще раз вказати, що покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку), на якого і покладено законодавчий обов'язок, що безпосередньо витікає з визначення терміну «платник податку» наведеному в п.1.3. ст.1 Закону України №168-97/ВР від 03.04.1997 року.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що п.1.8 статті 1 Закону №168-97/ВР від 03.04.1997 року не містить будь-яких вказівок на те, що для отримання права на відшкодування платник податку, має довести фактичне надходження сум ПДВ до бюджету для включення їх до складу податкового кредиту. Не містить таких вимог і п.7.7 ст.7 цього Закону, який є імперативним для визначення суми податку, який підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню із бюджету.

Законом України №168-97/ВР від 03.04.1997 року теж не встановлена обумовленість між підтвердженням сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) та віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг). І цей Закон №168-97/ВР не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником або контрагентами постачальника своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податку на додану вартість до державного бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару (робіт, послуг).

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Київському м. Одеси, в даному випадку, не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Однак, при цьому слід вказати, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) своїх контрагентів або 3-х осіб у другій чи третій ланках ланцюга постачання товару, безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

Ще раз слід зазначити, що судами обох інстанцій безспірно встановлено, що позивач в момент сплати постачальнику вартості придбаного товару фактично сплатив ПДВ у ціні цього товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та податковими накладними і що, в свою чергу, не заперечувалось і представником відповідача.

До того ж, ще слід вказати, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку не було зроблено відповідачем при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Таким чином, на підставі викладеного судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 17.09.2010р. №0000282334/0 суперечить вимогам чинного законодавства, і відповідно є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційні скарги - без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції в Київському районі м.Одеси та заступника прокурора Київського району м. Одеси - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко