Рішення № 33746736, 18.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9781/13 18.09.13

За позовом Компанія «Пенивом Трейдинг Лімітед»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант - К»

Про розірвання договору позики №1 від 01.03.2006р.

Суддя Митрохіна А.В.

Представники сторін:

Від позивача Сергатюк В.М. - за дов. №113732/13 від 14.02.2013р.

Від відповідача Довгаленко Л.О. - за дов. №12/06-13 від 12.06.2013р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач - Компанія «Пенивом Трейдинг Лімітед» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант - К» про розірвання договору позики №1 від 01.03.2006р. укладеного між ними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив істотні умови договору щодо повноти та своєчасності виплати винагороди за використання взятої позики, згідно умов Договору позики №1 від 01.03.2006р. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.05.2013 порушено провадження у справі №910/9781/13 та призначено розгляд справи на 17.06.2013.

У судовому засіданні 17.06.2013 оголошувалася перерва до 24.07.2013.

У зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.В. на лікарняному, розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 справу №910/9781/13 було передано в провадження судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 суддя Пукшин Л.Г. прийняла справу №910/9781/13 до свого провадження та призначила до розгляду на 12.08.2013.

У зв'язку з виходом судді Митрохіної А.В. з лікарняного, розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 справу №910/9781/13 було передано в провадження судді Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 суддя Митрохіна А.В. прийняла справу №910/9781/13 до свого провадження.

У судовому засіданні 12.08.2013 оголошувалася перерва до 19.08.2013.

Ухвалою Господарського суду від 19.08.2013 розгляд справи відкладався на 11.09.2013 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 11.09.2013 оголошувалася перерва до 16.09.2013.

У судовому засіданні 16.09.2013 оголошувалася перерва до 18.09.2013.

Представник позивача у судовому засіданні 18.09.2013 року надав пояснення по справі та повністю підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.09.2013 року надав пояснення по справі та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97р. №02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/9781/13.

В судовому засіданні 16.09.2013р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2006 року між Компанією «Пенивом Трейдинг Лімітед» (далі - Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-К» (далі - Позичальник) було укладено договір позики №1 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Кредитор надає Позичальнику позику у розмірі 5 000 000,00 доларів США, доступну для використання до 15 квітня 2016 року, що підлягає до погашення за домовленістю Позичальника та Кредитора, на умовах повернення та терміновості.

Датою початку надання позики рахується дата зарахування грошових коштів у розмірі першої суми видачі на поточний рахунок Позичальника, Кредитор перераховує позику частинами або повністю за погодженням сторін (п. 2.3 Договору)

На виконання умов Договору Кредитор надав Позичальнику позику у розмірі 3299269,10 доларів США, що підтверджується банківськими виписками.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили,що за використання Позичальником наданих позикових коштів Кредитор встановлює винагороду у розмірі 11% річних в межах використання позики.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що Відповідачем було порушено істотні умови договору щодо виплати винагороди, а відтак, у нього утворилася заборгованість у розмірі 3 482 921,38 доларів США, що підтверджується підписаними повноважними представниками актом звірки взаєморозрахунків.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на наступне.

Так, згідно п. 1.2. Договору сторони дійшли спільної згоди, що ціллю надання позики є будівництво об'єктів туристичного і розважального призначення і здійснення іншої статутної діяльності.

Отримані кошти були направлені Позичальником на будівництво готельного комплексу, проте, наслідки фінансової кризи негативно вплинули та відобразилися на готельному бізнесі, а відтак і прибуток, на який розраховував відповідач відсутній.

Крім того, у відзиві останній зазначив про те, що не заперечує проти заборгованості за відсотками, однак зі слів відповідача це не є істотною умовою порушення договору, а тому і відсутні підстави для розірвання договору позики.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК).

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що відсотки за використання позики виплачуються Позичальником Кредитору щоквартально до 10-го числа наступного місяця шляхом перерахування грошових коштів у розмірі суми нарахування відсотків у доларах США на рахунок Кредитора, вказаний у даному Договорі. Перша виплата проводиться після 01 квітня 2007 року.

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що сума позики повинна бути повернена Позичальником у строк до 15.04.2016 року, крім того відповідно до п. 4.6 Договору сторони можуть за спільною згодою здійснювати перенесення строків повернення позики на більш пізню дату, ніж вказана у Договорі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 04.04.2012 року звертався до позивача з листом №04-4/12 з проханням про перенесення строків прострочених відсотків на 04.04.2013р. Однак, зазначений лист був залишений відповідачем без належної відповіді та реагування.

Так, матеріалами справи підтверджено та відповідачем визнаний факт заборгованості по відсоткам у розмірі 3 299 269,10 доларів США, відповідно до умов Договору.

Загальні норми, якими регулюються відносини суб'єктів господарювання щодо розірвання договорів визначені главою 53 Цивільного кодексу України. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо розірвання договору, вони мають право передати спір на вирішення суду. Під час розірвання або зміни Договору у такий спосіб, потрібно обов'язково дотримуватися вимог передбачених у статтях 651, 652 ЦК України, статті 188 ГК України.

Статтею 651 ЦК України визначені підстави для зміни або розірвання договору, а саме: зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому істотною умовою договору позики є його предмет. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, причому позичальник, отримавши за договором позики грошові кошти, зобов'язаний повернути позикодавцеві таку саму суму, а якщо йшлося про зазначені вище речі - рівну кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Поряд з цим, за приписами частини 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягай згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не через наявність істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, про що, зокрема, зазначається у постанові Верховного суду України від 27.02.2012 р. № 2/52-09 та постанові Вищого господарського суду України від 18.10.2011 р. № 5004/84/11.

Таким чином, істотна зміна обставин повинна бути обумовлена наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що законодавець пов'язує істотність такої зміни з "ускладненнями" у виконанні зобов'язання. Тобто, істотна зміна обставин повинна ускладнити виконання зобов'язань настільки, що це призведе до неможливості його виконання у зв'язку з такими обставинами. При цьому, під зміною обставин розуміються ускладнення, що пов'язані з дійсними перешкодами виконання такого зобов'язання.

При зверненні з вимогами про розірвання договору, на підставі статті 651 Цивільного кодексу України, на позивача покладається, у відповідності до ст. 33 ГПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

Відносно факту невиконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним Договором, в розумінні ст. ст. 651, 652 ЦК України, позивачем не доведено та належними доказами не підтверджено.

Стосовно зміни обставини, яка у розумінні позивача є істотною, останнім жодним чином суду не доведена, матеріалами даної справи не підтверджена. Більш того, зазначена позивачем обставина, на якій ґрунтується позовна вимога, не відповідає сукупності чотирьох умов передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Посилання позивача як на порушення відповідачем істотних умов договору позики, а саме що стосується заборгованості по відсоткам не відповідає дійсності, адже істотною умовою договору позики є його предмет. Тоді як істотною умовою спірного договору позики є надання позики, термін повернення встановлений - до 15.04.2016р.

Отже, підсумовуючи викладені вище обставини та враховуючи наведені норми матеріального права, суд вважає, що підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не були надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладеного в позові.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, при відмові у позові стягнення судового збору покладається на позивача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

3. Дата складення повного рішення 23.09.2013р.

Суддя А.В.Митрохіна